ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.12.2019Справа № 910/10047/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДАФАРМ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтік- Форкліфт»
про стягнення 1 350 715,20 грн
Представники учасників справи:
від позивача - Сабіщенко О.В., ордер № 782902 від 20.06.2019;
від відповідача - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «РАДАФАРМ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтік- Форкліфт» про стягнення 1 350 715,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № ПГ1710 від 28.08.2017 року в частині своєчасної та повної поставки товару у відповідності до здійсненої позивачем передплати та умов договору, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 1 350,715,20 грн вартості непоставленого товару.
Окрім цього, разом з позовною заявою позивачем подано клопотання б/н від 24.07.2019 року про витребування доказів, в якому останній просив суд на підставі ст. 81 ГПК України витребувати у відповідача належним чином засвідчену копію або оригінал Договору № ПГ1710 від 28.08.2017 року, який, за твердженням позивача, було укладено між сторонами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10047/19, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.08.2019 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 року підготовче засідання відкладено на 25.09.2019 року.
Проте, підготовче засідання, призначене на 25.09.2019 року, не відбулось у зв'язку з перебування судді Селівона А.М. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2019 року розгляд справи призначено на 10.10.2019 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2019 року продовжено строк підготовчого провадження та за клопотанням представника відповідача відкладено розгляд справи на 07.11.2019 року.
В судовому засіданні 07.11.2019, розглянувши подану 07.10.2019 року заяву позивача про зміну підстав позову судом встановлено, що остання обґрунтована неможливістю надати суду жодних доказів, які підтверджують, що між сторонами укладений договір № ПГ1710 від 28.08.2017, а також тим, що відповідач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів щодо існування між сторонами певних договірних відносин; суду не надано жодних листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору № ПГ1710 від 28.08.2017 як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб.
Таким чином, враховуючи відсутність доказів укладення між сторонами договору № ПГ1710 від 28.08.2017 від 28.08.2017 у встановленому законом порядку, означає, що кошти у розмірі 1350715,20 грн були отримані відповідачем без достатньої правової підстави і є безпідставно набутим майном.
З огляду на те, що зміна підстав позову є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а саме останньому було надано можливість надання заперечень щодо нових підстав позову та наведенні його доводів при розгляді даної справи, заява позивача про зміну підстав позову відповідає вимогам, встановленим ст. ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу по справі, а також зважаючи на те, що вказана заява подана до суду до закінчення підготовчого засідання, відповідна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДАФАРМ» прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим мають місце нові підстави позову, з урахуванням яких здійснюється розгляд спору.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.11.2019 судом ухвалено підготовче провадження у справі № 910/10047/19 закрити, розгляд справи по суті призначити на 11.12.2019.
При цьому, судом взято до уваги строки проведення підготовчого провадження, визначені Господарським процесуальним кодексом України та неодноразові клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, подані 21.08.2019, 25.09.2019, 10.10.2019 та 05.11.2019.
У судове засідання по розгляду справи по суті 11.12.2019 з'явився уповноважений представник позивача
Уповноважений представник відповідача в судове засідання 11.12.2019 не з'явився.
Про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103052563457.
Так, в судовому засіданні представником позивача заявлено усне клопотання про залишення без розгляду клопотання про витребування доказів від відповідача, за результатами розгляду якого судом протокольно ухвалено залишити зазначене клопотання без розгляду.
Також в даному судовому засіданні з розгляду справи по суті на стадії з'ясування обставин та дослідження доказів судом протокольно ухвалено перерву до 18.12.2019.
У судове засідання по розгляду справи по суті 18.12.2019 з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача в судове засідання 18.12.2019 не з'явився.
Доказів отримання відповідачем ухвали суду від 11.12.2019 поштовим відділенням зв'язку на час розгляду справи до суду не повернуто. За інформацією з офіційного веб сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103052564461 вбачається, що станом на 13.12.2019 «відправлення не вручене під час доставки: інші причини».
При цьому судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач, з урахуванням повідомлення належним чином про судове засідання по розгляду справи по суті 11.12.2019 року, не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду у справі № 910/10045/19 від 11.12.2019 щодо повідомлення останнього про оголошення перерви у судовому засіданні по розгляду справи по суті на 18.12.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 18.12.2019 суд не повідомлено.
Так, судом повідомлено, що по початку судового засідання 18.12.2019 року від позивача через відділ діловодства господарського суду 12.12.2019 подано повний текст постанови ВП ВС у справі № 924/1473/15 від 25.06.2019, витяг з якої міститься в заяві про зміну підстав позову від 07.10.2019 року. Зазначений документ судом долучено до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру від позивача на час розгляду справи до суду не надходило.
Суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкладення підготовчого засідання, які також визначені судом в ухвалах суду від 01.08.2019, 21.08.2019 та 10.10.2019, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Натомість, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру, окрім клопотань про відкладення підготовчого засідання, від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, керуючись ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
Представник позивача в судових засіданнях 11.12.2029 та 18.12.2019 позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну підстав позову підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 18.12.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем здійснено перерахування на рахунок відповідача грошових коштів у загальному розмірі 3 300 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, з призначенням платежу «відшкодування інвойсної вартості згідно дог. № ПГ1710 від 28.08.2017: № 9 від 28.09.2017 на суму 700 000,00 грн, № 16 від 19.10.2017 на суму 200 000,00 грн, № 18 від 24.10.2017 на суму 100 000,00 грн, № 21 від 15.11.2017 на суму 300 000,00 грн, № 22 від 16.11.2017 на суму 2 000 000,00 грн та відповідними банківськими виписками.
При цьому, за твердженням позивача, відповідачем було передано майно на сплачену позивачем суму в розмірі 1 949 284,80 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 181 від 19.04.2019 на суму 1 360 864,80 грн та № 353 від 07.11.2017 на суму 588 420,00 грн., з зазначенням Договору № 1710 від 20.03.2017 та Договору комісії № ПГ1710 від 28.08.2017 відповідно.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Як вбачається із ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі.
Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В свою чергу, згідно наявних матеріалів справи та підтверджено представником позивача у судових засіданнях, Договору про №ПГ1710 від 28.08.2017, укладеного між позивачем та відповідачем і зазначеного в платіжних дорученнях, представниками сторін суду не надано.
Враховуючи вищенаведене суд доходить висновку, що Договір № ПГ1710 від 28.08.2017 між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.
Згідно до ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проте суду не надано жодних листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору №ПГ1710 від 28.08.2017 як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб.
В свою чергу платіжні доручення суд розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів, а отже, даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин.
Інших доказів існування договору, на який є посилання в платіжних дорученнях у графі "призначення платежу", як і доказів, що між сторонами був укладений правочин, спрямований на настання реальних наслідків, сторонами суду не надано.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
При цьому суд зазначає, що для правомірного набуття зазначених грошових коштів в якості оплати за Договором між сторонами мали бути належним чином оформлені відповідні правовідносини, зокрема, враховуючи вимоги ст.ст. 207, 208 Цивільного кодексу України між Товариством з обмеженою відповідальністю «РАДАФАРМ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Балтік-Форкліфт» мав бути укладений відповідний письмовий договір, при цьому згідно формулювання призначення платежу, яке було вказано в платіжних дорученнях, якими перераховані грошові кошти, такий договір повинен мати номер ПГ1710 та дату складання "28.08.2017 р."
Однак жодних належних та допустимих доказів щодо існування між сторонами певних договірних відносин за вищевказаним договором суду не надано.
Відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону, не спростовано належними та допустимими доказами викладені позивачем у позові, з урахуванням зміни підстав позову, обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем спірних грошових коштів. Жодних документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.
Встановлені судом обставини свідчать про відсутність між сторонами договірних зобов'язань, у зв'язку з чим, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 1 350 715,20 грн, з урахуванням приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, відтак зазначені кошти підлягають поверненню позивачу.
При цьому, за висновками суду, поставка відповідачем товару на суму 1 949 284,80 грн на підставі здійсненої оплати позивачем на загальну суму 3 300 000 грн , за відсутності будь-яких доказів договірних відносин, не надають правового статусу отриманим грошовим коштам у сумі 1 350 715,20грн, як таким, що набуті відповідачем на достатній правовій підставі.
Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Суд зазначає, що приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, встановлюючи обов'язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, не визначають строк, в межах якого таке повернення мало б бути здійснено, і до настання якого вимога потерпілого не може бути задоволена.
Невизначеність такого строку зумовлена природою правовідносин з набуття (збереження) чи знаходження майна без достатньої правової підстави та однозначно вказує на приписи законодавства з негайного здійснення повернення майна потерпілому. Зазначені особливості правового регулювання кондиційних зобов'язань об'єктивно виключають існування строку для належного (непростроченого) виконання зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України.
Зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів недоговірних зобов'язань, які регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України. Змістом даних зобов'язань є обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути це майно потерпілому. Таке ж зобов'язання виникає і в тому разі, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України).
Отже, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави - юридичного факту - для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Причому обов'язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна.
За висновками суду, обов'язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів в розмірі 1 350 715,20 грн. настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Тобто, обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту прийняття ним грошових коштів на своєму поточному рахунку в банківській установі, на який були перераховані кошти.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, свої зобов'язання щодо повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 1 350 715,20 грн., всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтік-Форкліфт» утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеній сумі, яку позивач просив стягнути у позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження існування договірних правовідносин, повернення безпідставно набутих коштів або ж письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів щодо повернення позивачу безпідставно набутих коштів в сумі 1 350 715,20 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДАФАРМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтік-Форкліфт» є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_1 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії» свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За Законом України «Про судовий збір» та відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтік-Форкліфт» (02088, м. Київ, вул. Дяченка, буд. 12, офіс 40, код ЄДРПОУ 40034590) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДАФАРМ» (01034, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2 Б, офіс 3, код ЄДРПОУ 41297257) 1 350 715 (один мільйон триста п'ятдесят тисяч сімсот п'ятнадцять) грн 20 коп безпідставно набутих грошових коштів та 20 260 (двадцять тисяч двісті шістдесят) грн 73 коп витрат на сплату судового збору.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17 січня 2020 року.
Суддя А.М. Селівон