36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
16.01.20 Справа № 917/1947/19
м. Полтава
за позовною заявою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б.Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601
до Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Машівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№9), вул. Лісна, буд. 1/2, с. Кустолово-Суходілка, Машівський район, Полтавська область, 39433
про стягнення 336693,84 грн.
Суддя Паламарчук В.В.
Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.
Суть справи: 08.11.2019р. до господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Машівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№9) про стягнення 336693,84 грн. заборгованості згідно договору №5193/1718-ТЕ-24 від 13.10.2017 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору №5193/1718-ТЕ-24 від 13.10.2017 р. купівлі-продажу природного газу в частині своєчасного здійснення розрахунків за поставлений природний газ.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2019р. даний позов був переданий на розгляд судді Паламарчука В.В.
Ухвалою суду від 14.11.2019р. позовну заяву залишено без розгляду та надано позивачу строк 3 дні для усунення недоліків.
21.11.2019 р. позивач надав заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 26.11.2019р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.
Ухвалу про відкриття провадження у справі від 26.11.2019 сторони отримали 02.12.2019 р. - позивач та 03.12.2019 р. - відповідач, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (в матеріалах справи).
24.12.2019 року відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вхід. №14363 від 26.12.2019), який фактично є клопотанням про зменшення штрафних санкцій на 90%.
Таким чином, суд розцінює відзив відповідача, як клопотання про зменшення штрафних санкцій та приймає його до розгляду.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
13.10.2017р. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Машівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області" уклали договір №5193/1718-ТЕ-24 купівлі - продажу природного газу.
Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу природного газу, постачальник зобов'язувався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язувався оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п. 3.7 договору купівлі-продажу природного газу, приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці (п. 3.10 договору купівлі-продажу природного газу).
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв на підставі договору природний газ на загальну суму 640204,47 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 р. на суму 38399,34 грн., 30.11.2017 р. на суму 91577,23 грн., від 31.12.2017 на суму 104220,85 грн., 31.01.2018 на суму 127817,92 грн., від 28.02.2018 на суму 134578,57 грн., від 31.03.2018 на суму 143610,56 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості або вартості поставленого позивачем газу матеріали справи не містять (копії актів приймання-передачі природного газу в матеріалах справи).
Відповідно до пункту 6.1 договору Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 8.2 договору купівлі-продажу природного газу в редакції Додаткової угоди №1 від 15.01.2018).
Як зазначає позивач, відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору. Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за Договором складає 278189,13 грн.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 21396,19 грн. - пені, 10849,67 грн. - 3% річних та 26258,85 грн. - інфляційних втрат.
При винесенні рішення суд виходив з наступного:
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вказувалось вище, сторонами у п. 6.1. Договору погоджено остаточний строк оплати за переданий газ, а саме: до 25-го числа (включно) місця, наступного за місяцем поставки газу.
Поставка природного газу по договору підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання - передачі природного газу.
Судом встановлено, що позивачем, на підставі договору, поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 640204,47 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017 р. на суму 38399,34 грн., 30.11.2017 р. на суму 91577,23 грн., від 31.12.2017 на суму 104220,85 грн., 31.01.2018 на суму 127817,92 грн., від 28.02.2018 на суму 134578,57 грн., від 31.03.2018 на суму 143610,56 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Відповідач частково оплати поставлений природний газ на суму 362015,34 грн., що підтверджується банківськими виписками, які додані до позовної заяви.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості за Договором постачання природного газу №5193/1718-ТЕ-24 від 13.10.2017 р. у сумі 278189,13 грн.
Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу за прострочення строків оплати поставленого природного газу 3% річних у сумі 10849,67 грн. та інфляційні в сумі 226258,85 грн.
Враховуючи порушення відповідачем свого грошового зобов'язання, а також, перевіривши надані позивачем розрахунки пред'явлених до стягнення 3% річних, інфляційних втрат суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вказаних сум, а відтак, позов в цій частині підлягає задоволенню.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 8.2 Договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 15.01.2018 р. він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач, за прострочення строків оплати поставленого природного газу, керуючись п. 8.2. договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 21396,19 грн.
Перевіривши розрахунок позивача в частині вимог про стягнення пені суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас, як зазначено вище, відповідач просить суд зменшити розмір санкцій за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки природного газу №5193/1718-ТЕ-24 від 13.10.2017 р. на 90%.
В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що він перебуває в скрутному фінансовому становищі та на те, що порушення зобов'язання не завдало збитків позивачу.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Пунктом 1 ст. 233 ГК України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За змістом наведених норм, зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності наведених вище виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу, а також розмір, до якого підлягає їх зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Суд зазначає, що на підтвердження скрутного фінансового становища відповідачем не було надано належних та допустимих доказів (фінансову звітність за 2017-2019 роки, виписки з банків щодо наявності/відсутності грошових коштів на рахунках).
Таким чином, саме лише посилання відповідача на те, що позивачу не завдано збитків не є достатньою підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, а тому клопотання про зменшення штрафних санкцій на 90% відхиляється судом.
Згідно з ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Доказів в спростування вищевикладеного чи інших заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 237, 238 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Машівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№9) (вул. Лісна, буд. 1/2, с. Кустолово-Суходілка, Полтавська область, 39433, код ЄДРПОУ 08680626) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 278189,13 грн. - основного боргу, 21396,19 грн. - пені, 26258,82 грн. - інфляційних втрат, 10849,67 грн. - 3% річних, 5050,41 грн. - судового збору.
Видати наказ з набранням чинності цим рішенням.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Паламарчук