копія
13 січня 2020 року Справа № 160/12331/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
09.12.2019 р. ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі - відповідач), з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046850002609 від 12.04.2019 р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.11.1980 по 15.06.1994; з 01.07.1994 по 23.08.1994; з 01.09.1994 по 20.06.1996 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 23.03.2019 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач неправомірно не врахував періоди роботи, оскільки подані документи повністю підтверджують наявність страхового стажу та не містять неточностей або неправильних даних.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/12331/19 передана до розгляду судді Віхровій В.С.
Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 р. позовна заява прийнята до розгляду та відкрито спрощене провадження без виклику учасників справи.
03.01.2020 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач повідомив про незгоду з позовними вимогами, оскільки вважає, що обрахований загальний стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії за віком. Записи трудової книжки містять виправлення і неточності, тому не можуть бути зараховані до страхового стажу, необхідного для призначення пенсії ОСОБА_1 .
До відзиву подано матеріали відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (надалі - Закон №1058).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058 ).
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 08.04.2019 року звернувся до управління пенсійного фонду з заявою пакетом документів щодо призначення пенсії за віком відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням № 046850002609 від 12.04.2019 р. відповідачем відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" про що його було повідомлено листом № 499/03-26/26 від 15.04.2019 р.
В якості підстав відмови в призначенні пенсії, орган пенсійного фонду вказав, що згідно трудової книжки, з урахуванням вимог чинного пенсійного законодавства, до трудового стажу позивача не зараховано періоди, які мають виправлення і неточні записи, а саме:
з 17.11.1980 року (наказ від 28.11.1981 року) по 15.06.1994 року - запис про звільнення скріплено печаткою, яка містить абревіатуру УРСР);
з 01.07.1994 року по 23.08.1994 рік - відсутній номер документу на підставі якого внесено запис,
з 01.09.1994 року по 23.08.1994 р. - виправлення в номері наказу на підставі чого внесено запис.
Уточнюючих довідок позивачем, за даними органу пенсійного фонду, не надані.
Згідно поданих документів, страховий стаж обраховано у розмірі 12 років 28 днів.
Отже, спірним при вирішенні даної справи є обрахунок загального стажу позивачу станом на дату звернення з урахуванням вказаних періодів роботи.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
З системного аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. (надалі - Закону України №1058).
Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, є Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон № 1788-XII).
У відповідності до визначення, яке міститься в ч. 1 даного закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Аналогічне за змістом визначення викладене в абз. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України №1058.
Судом встановлено, що при звернені до органу пенсійного фонду, позивачем до заяви про призначення пенсії були додані наступні копії документів: паспорт та РНОКПП; документ про місце реєстрації (проживання); трудова книжка; військовий квиток, що підтверджується розпискою-повідомленням до заяви про призначення пенсії, наявним в матеріалах справи.
Наявність цих документів відповідачем по справі не спростовується.
Згідно спірних записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач:
з 17.11.1980 р. по 15.06.1994 р. перебував на посаді в якості бетонщика 3 розряду на підприємстві (мовою оригіналу) ПКМЗ Облмежколхозстрой;
з 01.07.1994 р. по 23.08.1994 р. перебував на посаді робочого на будівництві на підприємстві (мовою оригіналу) ООО ПВФ «Полисервис»;
з 01.09.1994 р. по 20.06.1996 р. перебував на посаді камянщика на підприємстві (мовою оригіналу) МП «Гелиос».
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 26 Закону №1058-ІV, зі змінами, внесеними Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років (абзац другий частини першої статті 26 Закону №1058-ІV). До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року (абзац третій частини першої статті 26 Закону № 1058-ІV).
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» затверджено зразки бланків трудової книжки і вкладиша до неї, а спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, надалі - «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників».
У пункті 2.4. розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Із положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Та обставина, що підприємство не замінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992 "Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи" № 2318-ХІІ та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів", затвердженої наказом України від 18.10.1993 № 643 не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток і штампів та про обов'язок їх заміни, а тому підприємство, у якого залишилась попередня назва і реквізити, мала право продовжувати їх використовувати. Не впливає на права та законні інтереси позивача й факт припинення статусу СРСР як суб'єкта міжнародного права, а також факт створення Співдружності Незалежних Держав.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 р., справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, надалі - «Порядок № 637», передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договору і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів пункту 3 Порядку № 637, підтвердження трудового стажу необхідне в разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Період роботи зазначається в графі 2, куди відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, заносяться відомості про дату прийняття працівника на роботу та дату звільнення з роботи.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Враховуючи, що графа 2 трудової книжки за спірні періоди не містить жодних виправлень, суд вважає, що допущена роботодавцем в даті наказу про призначення помилка та її виправлення, в даному випадку, не є суттєвою обставиною, яка може бути підставою для не враховування такого періоду до страхового стажу позивача.
Крім того, судом встановлено, що підприємства «ПМКЗ Облмежколхозстрой», «ООО ПВФ «Полисервис», «Малое предприятие Гелиос», де працював позивач протягом вказаних періодів, ліквідовані.
Згідно відповіді на запит позивача Архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпропетровської міської ради від 08.08.2019 р. за вих. № 0344/Ч-870т, зазначені підприємства документи з кадрових питань на державне зберігання до архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпропетровської міської ради не здавали, отже підтвердження вказаних періодів роботи уточнюючими довідками таких підприємств є заздалегідь неможливою для виконання.
Також, суд зазначає, що відповідачем у рішенні про відмову в призначенні пенсії допущено помилку в даті звільнення з роботи щодо періоду, який не зарахований, а саме замість 20.06.1996 р. вказано 23.08.1994 р.
Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Враховуючи, що спірні періоди підлягають зарахуванню до спірного стажу, суд дійшов висновку, що позивачем було в повному обсязі надано на розгляд відповідача наявні у розпорядженні позивача документи та відомості, що мають значення для призначення пенсії.
Відповідачем не було витребувано відповідні документи від підприємств, організацій де працював позивач. Натомість позивач вчинив дії щодо самостійного отримання доказів з архівних установ.
Суд зазначає, не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Частиною 2 ст. 6 КАС України, передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих правомірності своїх дій та рішень.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 245 КАС України, є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтування позовних вимог, оскільки підстави відмови в зарахуванні періодів роботи до страхового стажу позивача визнані судом неправомірними, а інших підстав для відмови у призначенні пенсій відповідачем не вказані.
У зв'язку із чим, позовна заява підлягає задоволенню з коригуванням дати призначення пенсії на виконання норм ст. 45 Закону України №1058-ІV, а саме датою призначення пенсії за віком є день, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто 23.03.2019 р.
При цьому, таким рішенням суд не втручається у дискрецію органу владних повноважень.
В порядку розподілу судових витрат сплачений судовий збір по справі підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково;
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046850002609 від 12.04.2019 р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.11.1980 по 15.06.1994; з 01.07.1994 по 23.08.1994; з 01.09.1994 по 20.06.1996 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 24.03.2019 р.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) В.С. Віхрова
Рішення не набрало законної сили 13.01.20
Суддя В.С. Віхрова
Згідно з оригіналом
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Помічник судді Ю.Ю. Ковтун