15 січня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3387/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Горохівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до суду із позовом до Горохівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Горохівський районний сектор) про визнання відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ протиправною та зобов'язання оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 після зміни прізвища звернулася до відповідача із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України, зразка 1994 року у вигляді книжечки, без застосування засобів реєстру, у зв'язку із релігійними переконаннями та зазначила, що відмовляється від оформлення паспорта типу картки, від надання згоди на обробку і зберігання персональних даних в ЄДДР, від зняття біометричних даних. Однак Горохівський районний сектор відмовив у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки з огляду на те, що за відсутності відповідного рішення суду відсутні правові підстави для його видачі.
Позивач вважає дії щодо відмови у видачі паспорта у формі книжечки протиправними, оскільки є такими, що суперечать законам України та міжнародним законодавчим актам.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, прийом заяв на видачу паспортів зразка 1994 року згідно із вимогами чинного законодавства України припинено. Крім того, звернення позивача не є заявою про надання адміністративної послуги, а лист-відповідь Горохівського районного сектору, Управління ДМС України у Волинській області - рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги, а тому у задоволенні позову просив відмовити.
Відповідно до частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відтак, справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною першою статті 258, частиною другою статті 262 КАС України.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 11), у зв'язку з чим звернулася до відповідача із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки.
Горохівський районний сектор листом від 05.11.2019 № 0713-403/0713.2-19 відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки з огляду на те, що за відсутності відповідного рішення суду відсутні правові підстави для його видачі (а.с. 8-9).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно із підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.
Як передбачено частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
За приписами частин першої - четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Разом з тим, на даний час діє Положення № 2503-ХІІ, пунктом 3 якого передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 - 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі - Постанова № 302), передбачено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
03.04.2019 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302», відповідно до якої пункт 3 Постанови № 302 доповнено абзацом такого змісту: «Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року».
Згідно із пунктами 1, 2 розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Порядок № 456), цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23.02.2007 № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України».
Підпунктом 2 пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 456 визначено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає, зокрема, рішення суду.
Отже, пункт 3 Постанови № 302 та Порядок № 456 підлягає застосуванню лише у випадку оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі рішення суду, відтак, суд не бере до уваги покликання Горохівського районного сектору у листі від 05.11.2019 № 0713-403/0713.2-19 на вказані нормативно-правові акти, оскільки вони до спірних правовідносин не застосовуються.
Разом з тим, суд звертає увагу, що чинним законодавством України передбачена можливість видачі паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 за позовом ОСОБА_3 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, які полягають у наступному.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. Законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.
Таким чином, на підставі викладеного та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17, суд дійшов висновку про порушення суб'єктом владних повноважень прав позивача у зв'язку із відмовою у видачі (не видачею) ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки. Беручи до уваги зібрані та дослідженні докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог, а саме визнання відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ протиправною та зобов'язання оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.
При вирішенні клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката надано суду договір № 18/2019 про надання правової допомоги, укладений 08.10.2019 між адвокатом Хитриком Русланом Івановичем та ОСОБА_1 (а.с. 26-29).
Пунктом 3 вказаного договору визначено, що за надання адвокатом правничої допомоги за цим договором, що вказана в пункті 1 договору, клієнт зобов'язаний виплатити адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору в розмірі та на умовах визначених в додатку до цього договору.
Пунктом 1 додатку до договору про надання правової допомоги № 18/2019 визначено, що сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої допомоги вказаної в договорі і визначеної дорученням, у розмірі 5 000,00 грн. (а.с. 30-31)
У пункті 3 додатку до договору зазначено, що сторони погодили, що виплата гонорару (винагороди) авансом здійснюється в розмірі 5 000,00 грн., адвокат вправі не приступати до виконання доручення клієнта за договором до отримання авансу. Згідно пункту 7 додатку до договору оплата фактичних витрат здійснюється шляхом їх стовідсоткового авансування.
Водночас на підтвердження понесення витрат, пов'язаних зі сплатою професійної правничої допомоги, позивачем надано розрахунок суми гонорару адвоката за надану правничу допомогу за договором про надання правової допомоги № 18/2019 від 08.10.2019 на суму 5 000,00 грн (а.с. 25) та квитанцію до прибуткового касового ордера № 4 від 08.10.2019 на суму 5 000,00 грн (а.с. 22).
Вирішуючи питання обґрунтованості доказів, поданих позивачем на підтвердження понесених ОСОБА_1 судових витрат, суд враховує наступне.
Так, як вбачається з розрахунку суми гонорару, адвокатом затрачено 5 годин на надання правової допомоги загальною вартістю 5 000,00 грн, а саме:
500 грн - за з'ясування фактичних обставин справи у клієнта, вивчення на правовий аналіз законодавства по даному питанню 08.10.2019 - 0,5 год.;
2 000 грн - за підготовку, складання, оформлення заяви до Луцького районного сектору управління Державної міграційної служби у Волинській області 08.10.2019 - 2 год.;
2 500 грн. - за підготовку, складання, оформлення адміністративного позову 14.11.2019 - 2,5 год.
Отже, адвокатом фактично затрачено 5 год., загальна вартість правничої допомоги становить 5 000,00 грн.
Представник відповідача у запереченні на клопотання про відшкодування витрат на надання правової допомоги зазначила, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності. Вважає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, не потребує значного часу, такі послуги не є послугами значного обсягу. Тому заява про відшкодування витрат на надання правової допомоги є необґрунтованою, оскільки розмір витрат не є співрозмірним та пропорційним до предмету спору та не підлягає задоволенню у заявленій сумі.
Таким чином, суд погоджується з представником відповідача про те, що зазначена сума гонорару за надання правничої допомоги не відповідає дійсності, оскільки розмір витрат на оплату послуг адвоката є не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
При цьому, суд також враховує те, що дана справа є справою незначної складності, а з огляду на той факт, що основна частина адміністративного позову складається з правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.09.2018 №806/3265/17, то слід дійти висновку, що підготовка позовної заяви та збір доказів не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним щодо нормативно-правового регулювання спірних правовідносин. Окрім клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу до суду, представник позивача не подавав будь-які інші заяви та клопотання.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є очевидно необґрунтованим, оскільки дана справа є незначної складності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про стягнення з Горохівського районного сектору на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
З врахуванням того, що Горохівський районний сектор Управління Державної міграційної служби України є територіальним підрозділом Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, за рахунок бюджетних асигнувань останнього на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 768 грн. 40 коп. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 15.11.2019 № 0.0.1523047936.1 (а.с.2).
Керуючись статтями 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати відмову Горохівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ протиправною.
Зобов'язати Горохівський районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Волинській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (44100, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний Узвіз, будинок 4, код ЄДРПОУ 37821586) на користь ОСОБА_1 (прізвище до укладення шлюбу - ОСОБА_1) ( АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.В. Дмитрук