справа№1.380.2019.006389
14 січня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування вимоги про сплату боргу, -
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить: скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 року за №Ф-3077-58 по сплаті єдиного соціального внеску (ЄСВ) як самозайнятої особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, на суму 19499,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не згідний із спірною вимогою відповідача, вважає її протиправною та такою що підлягає скасуванню з підстав, що у спірні періоди позивач не був самозайнятою особою в розумінні Податкового кодексу України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування", Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що виключає обов'язок сплати єдиного внеску як самозайнятою особою.
22 листопада 2019 року, ОСОБА_1 отримав рекомендованим листом вимогу про сплату боргу від 05.11. 2019 року за №Ф-3077-58 по сплаті єдиного соціального внеску, як самозайнятої особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, ГУ ДФС у Львівській області на суму 19499,26 грн.
Позивач зазначає, у період з 15.09.2017 року за своєю заявою, поданою в порядку п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", право на зайняття адвокатською діяльністю було зупинено, про що внесено запис до Єдиного реєстру адвокатів України.
У зв'язку з вищенаведеним, позивач вважає що відсутні правові підстави для нарахування і стягнення з нього єдиного внеску станом на 05.11.2019 року, яка визначена у спірній вимогі.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав відзив на позов в якому зазначив, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 20 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", з 01.01.2018 року особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Обов'язки платників єдиного внеску припиняються у ФОП після державної реєстрації закриття (припинення).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
28 жовтня 2011 року Тернопільською обласною КДА ОСОБА_1 видано Свідоцтво №657, яке надає право на заняття адвокатською діяльністю.
15 вересня 2017 року на підставі поданої заяви у відповідності до п.1 ч. 1. ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до Єдиного реєстру адвокатів України внесені відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, як самозайнятої особи.
05.11.2019 року Головним управлінням ДФС у Львівській області винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 3077-58, згідно якої станом на 31 жовтня 2019 року в ОСОБА_1 є заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 19 499,26 грн. Дана сума податкового боргу складається з:
-8 448,00 грн.- нараховано розрахункову суму єдиного внеску за рік№
-3865,18 грн. - нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно №3884 від 02.02.2018 року;
-2457,18 грн. - нараховано ЄВ ФОП , в т.ч. з незалежною професійною діяльністю нарахування єдиного внеску №10181336/ev від 19.07.2018 року;
-2457,18 грн. - нараховано ЄВ ФОП , в т.ч. з незалежною професійною діяльністю нарахування єдиного внеску №1020387/ev від 19.10.2018 року;
-2457,18 грн. - нараховано ЄВ ФОП , в т.ч. з незалежною професійною діяльністю нарахування єдиного внеску №1458338/ev від 21.01.2019 року;
Вважаючи вищевказану вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3077-58 від 05.11.2019 протиправною, представник позивача звернувся з даним позовом до суду, в якому просив її скасувати.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (із змінами та доповненнями).
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 цього ж Закону, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 цього ж Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно ст. 8 цього ж Закону, єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), згідно зі ст.13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 вказаного Закону, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 ст.31).
Положеннями ст. 32 цього Закону встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Виходячи зі змісту ч. 5, 6 ст. 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст.17 Закону № 5076-VI).
Відповідно до наведеного вище, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Вказана позиція судді узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 березня 2019 року по справі №820/6324/17 (адміністративне провадження №К/9901/51065/18, №К/9901/50934/18).
Згідно витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, право на заняття адвокатською діяльністю зупинено за п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 15.09.2017 на підставі заяви адвоката.
Отже, оскільки судом встановлено, що позивач з 15.09.2017 не здійснював адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, у нього був відсутній обов'язок сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.
З цих же підстав судом не враховуються заперечення відповідача, зазначені у відзиві на позовну заяву, оскільки необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до " підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес"АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ, оскаржена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3077-58 від 05.11.2019 не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи-позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зазначає, що відповідачем не доказано правомірності спірного рішення, при цьому, судом на підставі належних та допустимих доказів встановлена його протиправність.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3077-58 від 05.11.2019 не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень. Відповідно до цього позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3077-58 від 05 листопада 2019 року зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 19 499,26 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (ЄДРПОУ 39462700, м. Львів, вул. Стрийська, 35) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 768,40 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII "Перехідні положення" цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Гулкевич І.З.