Провадження № 22-ц/803/768/20 Справа № 212/4956/14 Суддя у 1-й інстанції - Тимошенко Т.І. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
10 січня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Літвінової А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2014 року по справі за поданням державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про обмеження права виїзду за кордон ОСОБА_1 , -
29 квітня 2014 року Державний виконавець Жовтневого відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції П.О. Свистун звернувся до суду з поданням про обмеження права виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.3).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2014 року подання державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про обмеження права виїзду за кордон задоволено. Тимчасово до повного виконання рішення суду за виконавчим листом № 904/7844, виданого 13 грудня 2013 року Господарським судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , грошових коштів у сумі 44781, 39 гривень, заборонено виїзд за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою; АДРЕСА_1 (а.с.20-21).
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою. Просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені подання державного виконавця (а.с.30-34).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.
Задовольняючи подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем надано докази, які об'єктивно свідчать про те, що боржник умисно ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього виконавчим написом.
Однак, погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст.12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, що передбачені законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними і цьому Пакті.
Закон України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994 року регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
За змістом п.18 ч.3 ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року, з наступними змінами, у редакції Закону чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч.6 ст. 12 Закону України “Про виконавче провадження” (у редакції Закону чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали), зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Тобто, ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
Статтею 377? ЦПК України (у редакції Закону чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) визначено, що питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
У п.3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах” від 07.02.2014 року № 6 зазначено, що Законом України “Про виконавче провадження” передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч.7 ст. 12). У зв'язку із цим у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов'язків, передбачених ст. 12 Закону України “Про виконавче провадження” під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі ст. 377? ЦПК, п. 18 ч.3 ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження”.
Таким чином, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України можливе лише у разі доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Згідно з Інструкцією з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 подання державного виконавця щодо обмеження у праві виїзду за межі України у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, що відповідно до Закону підлягає примусовому виконанню, має обов'язково містити, зокрема, інформацію про перетинання боржником державного кордону України; обґрунтування наявності фактів ухилення боржника - фізичної особи від виконання своїх зобов'язань (п.1-2 розділ XIII. Обмеження у праві виїзду за межі України та заборона в'їзду в Україну).
У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Колегія суддів наголошує на тому, що обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковою мірою забезпечення виконання рішення суду, яка має застосовуватись після здійснення державними виконавцями всіх інших можливих заходів із такого забезпечення.
З погляду на словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішення іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”, означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Встановлення наявності зобов'язання у боржника, в даному випадку грошового зобов'язання щодо сплати заборгованості та факту ухилення останнього від його виконання (бездіяльність, свідоме невиконання зобов'язання), дозволяють при вирішенні подання керуватись положеннями ч.2 ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України”, згідно з якою громадянинові України, який має паспорт для виїзду за кордон, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо такий громадянин ухиляється від виконання зобов'язань покладених на нього судовим рішенням, - до виконання цих зобов'язань.
Якщо боржник не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання боргового зобов'язання, а саме, до виконавця не прибув, не надав своєчасно у строк, встановлений виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, про рахунки у банках чи інших фінансових установах та пояснень стосовно причин невиконання рішення не надав, а виконавець зі свого боку вчинив всі дії передбачені законом, в такому разі, обставини свідчать, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, що є підставою для обмеження його в праві виїзду за межі України та вчинення інших дій передбаченим Законом.
Із матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем не було надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов'язань покладених на нього виконавчим провадженням на загальну суму 44781,39 грн. та вчиняє дії, які ускладнюють виконання виконавчого напису; не надано доказів про те, які заходи здійснювались державним виконавцем для виконання виконавчого напису, зокрема, доказів про те, що боржник отримував виклики державного виконавця, що він має намір покинути територію України.
Враховуючи зазначені обставини та відсутність доказів, які б свідчили про факти умисного ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання покладених на нього виконавчим листом зобов'язань, колегія суддів приходить до висновку про передчасність застосування до боржника ОСОБА_1 такого заходу впливу як тимчасове обмеження її у праві виїзду за межі України.
Доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу та спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені подання.
Керуючись ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2014 року - скасувати.
У задоволені подання державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції про обмеження права виїзду за кордон ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: