09.01.2020 р. Справа№ 914/3555/15
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїв Р.І., розглянувши скаргу Дунаєвської Наталії Ігорівни на дії державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Фурдиги Віталія Омеляновича
у справі № 914/3555/15
за позовом: Публічного акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", м. Київ
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Дунаєвської Наталії Ігорівни, м. Стебник Дрогобицького району Львівської області
про стягнення 67 052,85 доларів США,
без виклику сторін,
встановив:
03.01.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла скарга Дунаєвської Наталії Ігорівни на дії державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Фурдиги Віталія Омеляновича щодо винесення постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 29.10.2019 року.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 03.01.2020 року скаргу передано до розгляду судді Матвіїву Р.І.
Розглянувши матеріали скарги на дії державного виконавця, досліджуючи обставину звернення зі скаргою в межах встановленого законом строку, суд зазначає про наявність підстав для залишення скарги без розгляду у зв'язку з наступним.
Так, відповідно до ст. 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з тексту скарги, скаржниця стверджує, що не отримувала постанови про відкриття виконавчого провадження і про те, що щодо неї відкрито виконавче провадження дізналася 18.12.2019 року, після того як працівники відділу кадрів її роботодавця ознайомили її із постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 29.10.2019 року. На прохання особи роботодавець надав конверт для підтвердження дати отримання даної постанови. Тому скаржник просить поновити строк па звернення із скаргою на дії державного виконавця.
Суд зазначає, що зазначена скаржником обставина про ознайомлення з постановою державного виконавця від 29.10.2019 року лише 18.12.2019 року не підтверджена жодними доказами, надані примірники супровідного листа органу державної виконавчої служби та постанови від 29.10.2019 року, отримані ТзОВ «Клініка Медокс» засобами поштового зв'язку, не місять відмітки скаржника про ознайомлення з такими 18.12.2019 року. Крім цього, згідно з трек-кодом 8210006055285, що присвоєний конверту, адресованому ТОВ «Клінака Медокс», відправлення отримане 13.12.2019р. Більше того, супровідний лист Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29.10.2019 року адресований, крім ТзОВ «Клініка Медокс», також Дунаєвській Наталії Ігорівні . Водночас, скаржником не надано доказів отримання постанови, що оскаржується.
Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу I Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу I Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини").
Як зазначає в скарзі Дунаєвська Наталія Ігорівна , вона звертається до суду із пропуском десятиденного строку, встановленого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України, про зміст якої обізнана, адже ГПК України є основним нормативним актом, який регулює здійснення судочинства господарськими судами і відповідно визначає процесуальний порядок звернення з такими скаргами та їх розгляду судом. Тобто, застосування відповідних процесуальних обмежень було передбачуваним для скаржника і тому відповідає принципу юридичної визначеності.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 року (справа № 920/149/18) процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і сторони повинні очікувати їх застосування. Водночас за правилами статей 113, 115, 119 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення. Крім того, відповідно до частини другої статті 341 ГПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги на дії органів ДВС може бути поновлено судом. Верховний Суд у згаданій справі вказав, що «господарські суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні скарги на рішення та дії державного виконавця, допустили порушення норм процесуального права, оскільки за приписами частини другої статті 118 ГПК України скарги, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, що не позбавляє скаржника в подальшому права на звернення з клопотанням про поновлення такого строку».
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що наведені скаржником обставини про ознайомлення з постановою державного виконавця від 29.10.2019 року лише 18.12.2019 року є не підтвердженими, а інші обставини, зазначені вище, в своїй сукупності є спірними та суперечливими, які не дають підстав однозначно стверджувати про необізнаність скаржника із постановою від 29.10.2019 року швидше, ніж 18.12.2019 року. Наведене свідчить про недоведеність поважності причин пропуску строк для подання скарги. Водночас суд зазначає, що наведене не є підставою для відмови в прийнятті скарги до розгляду чи відмови в задоволенні скарги по суті, а є підставою для залишення поданої скарги без розгляду, що у свою чергу не створює перешкод стороні звернутися зі скаргою повторно із належним обґрунтуванням і підтвердженням моменту обізнаності із оскаржуваною постановою та відповідним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку (якщо такий пропущений) для подання скарги.
Керуючись ст. ст. 118, 234, 341 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
скаргу Дунаєвської Наталії Ігорівни на дії державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Фурдиги Віталія Омеляновича від 28.12.2019 року (вх. № 11/20 від 03.01.2020 року) у справі № 914/3555/15 залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. ст. 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Матвіїв Р.І.