05 грудня 2019 року Справа № 160/7645/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіБоженко Н.В.
за участі секретаря судового засіданняТрошиної А.С.
за участі:
позивача представника відповідача Борзенко Л.М. Філіппової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
08 серпня 2019р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу від 04 лютого 2019 року №Ф-1057-52/04-63 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18 276, 72 грн., Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 18.06.2007р. отримала свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю, однак у період 2007-2019рр. не здійснювала адвокатську діяльність як самозайнята особам, про що щорічно подавала відповідачу декларацію/заяву «про неотримання доходу» до органів ДФС України. При цьому, позивач зауважила, що фактично перебувала у трудових правовідносинах, як найманий працівник, та її роботодавець (АТ «АБ РАДАБАНК») у період з 2016-2019рр. щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за позивача, як найманого працівника у розмірі 22 % від суми нарахованої заробітної плати, а саме: у розмірі не більше максимальної величини та не менше за розміру мінімального страхового внеску. При цьому, позивач зауважила, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує права адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 28.03.2019р. по справі №820/6324/17. У зв'язку з наведеним ОСОБА_1 вважає, що оскаржувана вимога Головного управління ДФС у Дніпропетровській області винесена останнім протиправно та підлягає скасуванню.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/7645/19 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019р. прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №160/7645/19 за вищезазначеним позовом, ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
18 вересня 2019р. представником Головного управління ДФС у Дніпропетровській області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти заявлених ОСОБА_1 до суду позовних вимог та посилався на приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що затверджена наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 07.05.2015р. за №508/26953) та Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 23.04.2015р. за №460/26905), у зв'язку з чим вимогу про сплату боргу вважає правомірною.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019р. суд ухвалив здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.
18 листопада 2019р. ОСОБА_1 надано до суду відповідь на відзив, в якій позивач зазначила, що відповідачем доводи позовної заяви не спростовано, а правомірність спірної вимоги не доведено. Позивач повторно наголосила на тому, що у період 2007-2019рр. не здійснювала адвокатську діяльність як самозайнята особам, про що щорічно подавала відповідачу декларацію/заяву «про неотримання доходу» до органів ДФС України. При цьому, позивач зауважила, що фактично перебувала у трудових правовідносинах, як найманий працівник, та її роботодавець (АТ «АБ РАДАБАНК») у період з 2016-2019рр. щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за позивача, як найманого працівника у розмірі 22 % від суми нарахованої заробітної плати. Також ОСОБА_1 зауважує, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує права адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 28.03.2019р. по справі №820/6324/17.
27 листопада 2019р. ОСОБА_1 на пропозицію суду, що викладена в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019р. надала до суду заяву про поновлення пропущеного строку на судове оскарження вимоги відповідача.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 28 листопада 2019р. по справі №160/7645/19 визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із даним позовом та ухвалив поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/7645/19.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Позивач в судовому засіданні 05 грудня 2019р. позовні вимоги підтримала, надавши пояснення аналогічні доводам, які викладено у позовній заяві та відповіді на відзив, просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 05 грудня 2019р. проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на правомірність рішення та відзив на адміністративний позов, що міститься в матеріалах справи, у зв'язку з чим у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 просила відмовити.
Заслухавши пояснення позивача і представника відповідача, дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18 червня 2007р. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю за №1698 на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №4 від 12.06.2007р.
04 лютого 2019р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1057-52/04-63У, у відповідності до якої органом доходів та зборів, згідно даних інформаційної системи, нарахована недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у розмірі 18 276, 72 грн., яка нарахована позивачу як самозайнятій особі.
Не погодившись з вимогою ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 04.02.2019 року, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства урегульовано Податковим кодексом України.
Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
У п.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України надано визначення поняття «Працівник», у відповідності до якого це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Питання провадження адвокатської діяльності регулюються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012р.
Пунктом 2 частиною 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012р. визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
У відповідності до п.6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012р., інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина перша статті 13 Закону № 5076-VI).
Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012р.).
З аналізу вищевикладених положень законодавства слідує, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 Податкового кодексу України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Статтею 178 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.
Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об'єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.
Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи, є резидентами і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи.
Під час виплати суб'єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов'язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010р. (далі - Закон №2464).
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2464 облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Взяття на облік осіб, зазначених: в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей.
Згідно із п. 1 розділу ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1.
Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону №2464).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464 (в редакції, чинній з 01 січня 2017р.) єдиний внесок нараховується:
-для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
-для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464 не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019р. по справі №160/3114/19 викладено правовий висновок, у відповідності до якого - особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Так, під час судового розгляду даної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.08.2006р. перебуває у трудових відносинах із АТ «АБ «РАДАБАНК» та станом на 27.06.2019р. обіймає посаду заступника начальника відділу по роботі з проблемною заборгованістю, що підтверджується наданою позивачем довідкою за №3786/21 від 27.06.2019р. за підписом голови правління АТ «АБ «РАДАБАНК».
Факт нарахування та утримання єдиного внеску із заробітної плати позивача підтверджується наданою до суду довідкою про доходи, виданої АТ «АБ «РАДАБАНК» за №4050/01-2 від 10.07.2019р., з якої слідує, що позивачу за період з січня 2017 року по грудень 2018 року нараховувалася заробітна плата з якої, зокрема вираховувався єдиний соціальний внесок, що також підтверджується сформованим Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Отже, зважаючи на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано до суду доказів того, що ОСОБА_1 , як самозайнята особа (адвокат) працює поза межами АТ «АБ «РАДАБАНК», отримувала доходів від незалежної професійної діяльності суд доходить до висновку, що визначена в оскаржуваній вимозі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області сума єдиного внеску фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Водночас, лише посилання на наявність у позивача права займатися адвокатською діяльністю в якості підстави для сплати єдиного внеску як самозайнятої особи, є необґрунтованими, оскільки право на зайняття діяльністю не означає фактичне заняття такою діяльністю.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Окрім того, відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 05.11.2018р. по справі №820/1538/17 необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
За таких обставин, в розумінні Закону №2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець - АТ «АБ «РАДАБАНК» в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.
Згідно із приписами п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Оскільки Законом №2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності, а із системного аналізу його норм слідує, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні вказаного Закону позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем, а тому така вимога підлягає скасуванню.
Таким чином, оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, у позивача відсутній обов'язок по сплаті вказаного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, оскільки фактично позивач є найманим працівником, а не самозайнятою особою.
На підставі ч.2 ст.19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, безсторонньо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення неупереджено, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".
Натомість, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності винесеної ним вимоги.
З огляду на викладене, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат в порядку ст. ст. 143 та 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із приписами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду позивачем понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду на загальну суму 768, 40 грн., що документально підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №35155 від 02 серпня 2019р. на суму 768, 40 грн.
Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем - у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено, суд доходить до висновку, що сума сплаченого позивачем судового збору за подачу адміністративного позову до суду в сумі 768, 40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу від 04 лютого 2019 року №Ф-1057-52/04-63 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18 276,72 грн., Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 гривень (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 13 грудня 2019 року.
Суддя Н.В. Боженко