«08» січня 2020 року
м. Харків
справа № 643/2640/19-ц
провадження № 22ц/818/143/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2019 року в складі судді Харченко А.М.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_3 перебували у шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначила, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 травня 2007 року стягнуто з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання сина у розмірі 418,00 грн щомісяця, починаючи з 04 грудня 2006 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вказала, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 08 серпня 2008 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу син залишився проживати з нею. Відповідач мешкає окремо та допомоги на утримання дитини не надає.
Зазначила, що ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 22 грудня 2018 року постановлено видати дублікат виконавчого листа №2-4863/2006, виданого 04 червня 2007 року на виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 травня 2007 року про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання сина на її користь.
Вказала, що мінімальний розмір аліментів, передбачений законом, не може бути меншим 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Як їй відомо, аліменти відповідач більше нікому не платить, стягнень за виконавчими документами з нього не проводиться, інших неповнолітніх чи повнолітніх дітей, непрацездатних батьків він не має.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначила, що відповідач з 2013 року зареєстрував за собою п'ять транспортних засобів загальною ринковою вартістю близько 3 440 000,00 грн; його діяльність як фізичної особи-підприємця є успішною, та він має змогу сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі ј частини доходів.
Просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2019 року, у якому ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2019 року виправлено описку, позов ОСОБА_1 - задоволено; збільшено розмір аліментів, визначених рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 травня 2007 року, та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягненню дитиною повноліття; стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір в дохід держави у розмірі 768,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в частині розміру стягнення аліментів - змінити та зменшити його з ј до 1/6 частини всіх доходів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не врахував, що він має на утриманні ще одного неповнолітнього сина від другого шлюбу, 2011 року народження, а також дружину, яка не працює за станом здоров'я; що його матеріальної допомоги потребує непрацездатний батько, який отримує мінімальну пенсію, якої не вистачає на купівлю необхідних йому ліків.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано наявністю підстав для збільшення розміру аліментів, що стягуються з відповідача на утримання сина, з 418,00 грн до ј частини з усіх видів заробітку (доходу), виходячи з засад справедливості та захисту прав неповнолітньої дитини.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 08 червня 2002 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Харківського районного суду Харківської області від 08 серпня 2008 року (а. с. 8).
Від шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та мешкає з ОСОБА_1 (а. с. 5, 15).
Рішенням Харківського районного суду Харківського області від 17 травня 2007 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини та на її утримання - задоволено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 418,00 грн щомісячно, починаючи з 04 грудня 2006 року і до досягнення дитиною повноліття; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 282,00 грн щомісячно, починаючи з 04 грудня 2006 року і до досягнення сином трирічного віку. Зазначене рішення набрало законної сили.
На підставі вказаного рішення суду 04 червня 2007 року Харківським районним судом Харківської області видано виконавчі листи №2-4863/06 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 418,00 грн щомісячно, починаючи з 04 грудня 2006 року і до досягнення дитиною повноліття та аліментів на утримання дружини у розмірі 282,00 грн щомісячно, починаючи з 04 грудня 2006 року і до досягнення сином трирічного віку.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 22 грудня 2018 року постановлено видати дублікат виконавчого листа №2-4863/2006, виданого 04 червня 2007 року на виконання цього рішення суду (а. с. 6-7).
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_3 , складеного старшим державним виконавцем Підгорним О.С. за період з 04 грудня 2006 року по 14 лютого 2019 року вбачається, що заборгованість становить 59 465,05 грн (а. с. 9-10).
ОСОБА_3 на підтвердження сплати ним аліментів надав до суду першої інстанції копії квитанцій про перерахування коштів ОСОБА_1 за 2008-2019 роки (а. с. 32-42, 50-56).
12 листопада 2010 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_5 , від якого вони мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 23, 24).
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 з 27 березня 2003 року зареєстрований як фізична особа-підприємець; основний вид діяльності - вантажний автомобільний транспорт (а. с. 67-69).
Як вбачається з податкової декларації ОСОБА_3 за 8 місяців 2019 року його дохід склав 70 000,00 грн (а. с. 94-95).
З витягу з Єдиного державного реєстру МВС України від 22 травня 2019 року вбачається, що за особою з індивідуальним податковим номером 2880911150, який належить ОСОБА_3 , зареєстровано транспортні засоби: 11 лютого 2014 року - Bova FHD 15/430, 1996 року випуску, 29 грудня 2016 року - Nissan Patrol, 1996 року випуску, 06 червня 2018 року - Scania R420, 2009 року випуску, 06 грудня 2017 року - Scania R470, 2005 року випуску та Zremb РС 130, 2005 року випуску (а. с. 70).
Дружина ОСОБА_3 , як вбачається з довідки ендокринолога від 19 червня 2018 року, хворіє на цукровий діабет (а. с. 99).
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі, на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 2037-VІІІ від 17 травня 2017 року, який набрав чинності 08 липня 2017 року, збільшений мінімальний розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і відповідно внесені зміни до частини 2 статті 182 Сімейного кодексу України.
Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін у статтю 182 СК України - 30%).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено у 2019 році прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027,00 грн, з 01 липня - 2118,00 грн, з 01 грудня - 2218,00 грн, тобто, розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим з 01 січня 2019 року - 1013,50 грн, з 01 липня - 1059,00 грн, з 01 грудня - 1109,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У статті 192 СК України закріплено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів.
Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий визначено законом. Визначаючи розмір аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначено законом (частина друга статті 182 СК України).
Як зазначено в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині 2 статті 182 Сімейного кодексу України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Таким чином, збільшення мінімального розміру аліментів на одну дитину, який визначено законом, не є підставою для пред'явлення позову про зміну розміру аліментів.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, у Постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №536/1557/17, провадження №61-7584св18; постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво19).
Разом з тим, враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.
Таким чином, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.
Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.
Згідно вимог статті 192 СК України розмір аліментів може бути змінений за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника чи одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Доведення саме вказаних обставин є підставою для перегляду визначеного судом розміру аліментів, у тому числі, і шляхом зміни способу їх стягнення.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2019 року, справа № 415/4386/16-ц, провадження № 61-21056св18.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про збільшення аліментів ґрунтуються, зокрема, на покращенні та стабільності матеріального стану відповідача.
Так, встановлені судом обставини справи свідчать про те, що у ОСОБА_3 дійсно змінився сімейний стан. Він вдруге одружився та у нього від шлюбу народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому, як свідчать матеріали справи, змінився і матеріальній стан ОСОБА_3 . Він є фізичною особою-підприємцем, який займається оптовою торгівлею одягом і взуттям, пасажирським наземним транспортом міського та приміського сполучення, іншим пасажирським наземним транспортом; основний вид діяльності - вантажний автомобільний транспорт. Він отримує дохід від своєї підприємницької діяльності, за ним та його дружиною зареєстровано рухоме майно, зокрема, автомобілі (а. с. 67, 70, 94-95), які він придбав протягом 2012 - 2019 років, а саме, 30 листопада 2012 року - Toyota Camry, 2012 року випуску, 16 липня 2013 року - Toyota Corolla 1.6, 2008 року випуску, 11 лютого 2014 року - Bova FHD 15/430, 1996 року випуску, 11 березня 2014 року - Kia Sportage, 2013 року випуску, 29 грудня 2016 року - Nissan Patrol, 1996 року випуску, 01 грудня 2016 року - Toyota RAV 4, 2016 року випуску, 15 лютого 2017 року - BMW X3, 2013 року випуску, 06 грудня 2017 року - Scania R470, 2005 року випуску та Zremb РС 130, 2005 року випуску, 06 червня 2018 року - Scania R420, 2009 року випуску, 05 березня 2019 року - Volkswagen Touareg, 2014 року випуску, 24 квітня 2019 року - Volkswagen Passat, 2008 року випуску (а. с. 79), що свідчить про покращення матеріального стану відповідача і його можливість сплачувати визначені судом аліменти. Створення іншої сім'ї не може негативно впливати на рівень утримання дитини від першого шлюбу та погіршувати її становище, бути підставою для не забезпечення належного утримання дитини з урахуванням її віку та необхідності розвитку.
Доводи ОСОБА_3 щодо неврахування судом при визначенні розміру аліментів наявності у нього на утриманні батька - ОСОБА_7 є безпідставними, оскільки доказів щодо цього ОСОБА_3 не надано. Копії чеків про придбання ліків та сплату за медичні послуги під час перебування його батька на лікуванні у Харківській міській клінічній лікарні №14 імені проф. Л.Л. Гіршмана у зв'язку з катарактою та глаукомою не свідчать про постійне матеріальне утримання батька ОСОБА_3 , який є пенсіонером за віком та отримує пенсію.
Таким чином, встановивши отримання відповідачем доходу, наявність у нього майна та врахувавши матеріальні потреби на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для збільшення розміру аліментів до ј частини доходів відповідача.
ОСОБА_3 не доведено обставин, що виключають можливість сплати ним аліментів на утримання сина у розмірі, визначеному оскаржуваним рішенням суду, а саме у розмірі ј з усіх видів заробітку щомісячно, та необхідності стягнення з нього аліментів у розмірі саме 1/6 частини його доходів.
При цьому, судова колегія зазначає, що у разі зміни матеріального чи сімейного стану, погіршення стану здоров'я ОСОБА_3 не позбавлений права на звернення до суду з відповідним позовом про зменшення розміру стягуваних з нього аліментів.
Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, підстав для розподілу судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді І.О. Бровченко
А.І. Колтунова
Повний текст постанови складено 08 січня 2020 року.