02 січня 2020 року Справа № 280/4515/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Сонгулія О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 39396146)
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-101468-56 від 09.08.2019 на суму 23 785,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що не погоджується з оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки), вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Зокрема, посилається на порушення строку винесення оскаржуваної вимоги з огляду на те, що недоїмка обрахована починаючи з 2017 року. Зазначає, що невинесення протягом тривалого часу після внесення змін до законодавства вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклало на нього надмірний тягар зі сплати єдиного внеску. Крім того, вважає, що обчислення та нарахування єдиного внеску може здійснюватися контролюючим органом на підставі акту перевірки, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких відповідно до Закону нараховується внесок. Проте, звітність ним не подавалась, перевірка не проводилась. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 23.09.2019 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 04.11.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, призначено судове засідання на 02.12.2019.
25.11.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№49382), у якому він зазначає, що з 01.11.2010 позивач перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець. Вказує, що в порушення статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивачем з 2017 року не сплачувався єдиний внесок. У зв'язку з наявністю у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску ГУ ДФС у Запорізькій області направило на його адресу оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) за формою та у строки, визначені законодавством. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 02.12.2019 відкладено розгляд справи та призначено судове засідання на 20.12.2019.
На підставі наявних матеріалів судом встановлено такі обставини.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Мелітопольською районною державною адміністрацією Запорізької області 01.11.2010 за номером 2 101 000 0000 016904, перебуває на обліку в ГУ ДФС у Запорізькій області (Мелітопольське управління) з 02.11.2010 за номером 22756, зареєстрований як платник єдиного соціального внеску з 02.11.2010 за номером 08/11-25599/08143.
09.08.2019 ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-101468-56, відповідно до якої станом на 31.07.2019 заборгованість ОСОБА_1 , зі сплати єдиного внеску становить 23 785,08 грн.
Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:
- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн (2017 рік).
- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн (І квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн (ІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн (ІІІ квартал 2018 року);
- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн (IV квартал 2018 року);
- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн (І квартал 2019 року);
- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн (ІІ квартал 2019 року).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття ГУ ДФС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-101468-56, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п'яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;
Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Позивачем не надано доказів наявності права на звільнення від сплати єдиного внеску.
Доводи позивача про те, що ним не подавались до контролюючого органу бухгалтерські та інші документи, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких відповідно до Закону нараховується внесок, у зв'язку з чим у відповідача відсутні були підстави для нарахування єдиного внеску, суд вважає безпідставними, оскільки зазначене не узгоджується з вимогами Закону №2464-VI.
Суд звертає увагу, що у постанові від 04.12.2019 у справі 440/2149/19 (провадження К/9901/28514/19) Верховний Суд дійшов висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Доказів того, що позивач у 2017-2018 роках був найманим працівником та страхові внески за нього сплачував роботодавець, до суду не надано.
Оскільки єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, виходячи з положень частини 2 статті 19 Конституції України про зобов'язання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, - у фіскальних органів, які відповідно до статті 12 Закону №2464-VI забезпечують адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійсненням контролю за його сплатою, - за відсутності доказів сплати позивачем єдиного внеску, виник обов'язок стосовно забезпечення його сплати.
Частини 4 статті 25 Закону №2464-VI встановлено, що орган доходів і зборів в порядку, за формою та в строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі - Інструкція), в разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та не сплачених сум єдиного внеску, такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, які зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), застосовує до такого платника штрафні санкції.
Згідно з абзаців 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Як зазначено у абзаці 6 пункту 3 розділу VI Інструкції, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.
Як передбачено абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою відповідно до додатку 6 (для юридичної особи) або за формою відповідно до додатку 7 (для платника - фізичної особи).
Отже, наявність в інформаційній системі контролюючого органу даних про несплачені суми єдиного внеску та відсутність доказів їх сплати свідчать про правомірність формування та направлення позивачу вимоги від 09.08.2019 №Ф-101468-56.
Тому, аргументи позивача про те, що формуванню та направленню платнику вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску має передувати перевірка та складення акта за її результатами, є недоречними та суперечать вимогам Інструкції.
Також, не може мати наслідком скасування оскаржуваної вимоги факт порушення відповідачем строку її винесення, оскільки строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
При цьому суд оцінює критично аргументи позивача стосовно того, що бездіяльність відповідача щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін до законодавства оскаржуваної вимоги поклала на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску, оскільки обов'язок сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу виник у позивача не у зв'язку з прийняттям оскаржуваної вимоги, а в силу вимог закону, а тому є передбачуваним наслідком правозастосування та не може бути визнаний надмірним тягарем.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи всі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-101468-56 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
На підставі аргументів, наведених позивачем, судом встановлено, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку з чим в задоволенні позову належить відмовити.
У зв'язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - відмовити повністю.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління ДФС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 39396146.
Повне судове рішення складено 02.01.2020
Суддя М.О. Семененко