02 січня 2020 року (о 16 год. 00 хв.)Справа № 280/5959/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164, код ЄДРПОУ 02891463), третя особа: Приватний виконавець Трофименко Михайло Михайлович (07401, Київська область, м. Бровари, вул. Янченка Дмитра, буд. 2, офіс 7) про визнання протиправною та скасування постанови,
03.12.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа: Приватний виконавець Трофименко Михайло Михайлович про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 55182172 від 20.06.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень перебував виконавчий лист, виданий на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя у цивільній справі №335/3327/15-ц. Зазначає, що постановою державного виконавця від 20.06.2019 ВП №55182172 виконавчий документ повернуто стягувачу, на підставі п.3 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, 20.06.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 1347533,65 грн., яка наданий час перебуває на виконанні у зазначеному Відділі. Так, виходячи з аналізу положень частини 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», позивач вважає що у разі передачі виконавчого документа від органу ДВС до приватного виконавця не підлягає стягненню з боржника виконавчий збір, оскільки при проведенні виконавчого провадження відповідач не забезпечив фактичного стягнення грошових коштів. Крім того, відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених зокрема в постанові від 11.09.2019 по справі № 553/196/18, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Отже, оскільки відповідачем не було здійснено реального стягнення коштів відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.11.2017, то у останнього відсутні правові підстави для стягнення виконавчого збору, відповідно до оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 20.06.2019. Беручи до уваги вищезазначене, вважає постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 55182172 від 20.06.2019 протиправною та такою, що підлягає скасуванню. З урахуванням вищезазначеного просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 19.12.2019 задоволено заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом. Поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду із позовом та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання на 27.12.2019.
26.12.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 54881), в якому останній просить замінити первинного відповідача - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області на належного - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та розгляд справи, провести без участі представника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в письмовому провадженні. Проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі. Зокрема зазначає, що на примусовому виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №335/3327/15-ц, виданого 07.09.2017 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованості за кредитним договором від 04.06.2008 №28808С108 у сумі 386495,28 доларів США та 3238617,98 грн., та стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» судового збору у розмірі 3654,00 грн. Так, постановою державного виконавця від 20.06.2019 ВП №55182172 виконавчий документ повернуто стягувачу, на підставі п.3 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». З посиланням на приписи ч.3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» зазначає, що 20.06.2019 державним виконавцем Відділу винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 1347533,65 грн., яка наданий час перебуває на виконанні у Відділі. Відповідач посилаючись на приписи статей 18, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» зауважує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Правова позиція щодо застосування статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 03.07.2018 викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №420/1373/19. Відповідач вважає, що ним правомірно винесено спірну постанову, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 27.12.2019 судом замінено первинного відповідача у справі на належного - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та за заявами представників позивача та відповідача ухвалено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Від третьої особи пояснень по суті позову до суду не надходило. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Суд, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 18.05.2015 по справі №335/3327/15-ц задоволено позовні вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», а саме:
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором від 04.06.2008 року №28808С108 у сумі 386 495 (триста вісімдесят шість тисяч чотириста дев'яносто п'ять) доларів США 28 центів та 3 238 617 (три мільйони двісті тридцять вісім тисяч шістсот сімнадцять) гривень 98 коп.
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» судовий збір у розмірі 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн.
07.09.2017 Орджонікідзевським районним судом м.Запоріжжя видано виконавчий лист, який був пред'явлений стягувачем до виконання до Відділу примусового виконання рішень.
20.06.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №55182172, на підставі положень п.3 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.9-11).
Крім того, 20.06.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень, на підставі ст.ст. 27,40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення виконавчого збору, якою стягнуто з боржника - ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 1 347 533,65 грн. (а.с.12-13).
Не погоджуючись із винесеною постановою про стягнення виконавчого збору ВП № 55182172 від 20.06.2019, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами суд приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» 02.06.2016 №1404-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 (далі - Закон №1404), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону №1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статей 40, 42 Закону №1404-VII передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 37 цього Закону, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно частиною 4 статті 42 Закону №1404-VII, на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 27 Закону №1404, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Разом з цим, аналіз вищенаведених норм Закону №1404-VII дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.
При цьому, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується з фактично стягнутої суми.
За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.
Аналогічний правовий підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №824/172/18-а.
Відповідно до пункту 20 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/1587/13, у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 761/11524/15-й.
Так, судом встановлено, що у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу від 20.06.2019 ВП № 55182172 відсутня інформація щодо суми, яка була стягнута із позивача, оскільки державним виконавцем фактично не було стягнуто з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.
Таким чином, суд приходить до висновку, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, а виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.
З огляду на те, що фактично виконавчий документ виконано не було, реального стягнення грошових коштів не здійснено, суд вважає, що у державного виконавця відсутні підстави для стягнення виконавчого збору у тому розмірі, який визначений у спірній постанові.
Враховуючи, що при стягненні виконавчого збору, відповідно до частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, що є неправомірним, а тому суд приходить до висновку про протиправність та, як наслідок про скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 55182172 від 20.06.2019 як такої, що прийнята протиправно.
Відповідно до вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, мас право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Зінченко проти України», ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що під час складення спірної постанови відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України; необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо та не пропорційно.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164, код ЄДРПОУ 02891463), третя особа: Приватний виконавець Трофименко Михайло Михайлович (07401, Київська область, м. Бровари, вул. Янченка Дмитра, буд. 2, офіс 7) про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 55182172 від 20.06.2019, винесену Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9605,00 грн. (дев'ять тисяч шістсот п'ять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, в 10-денний строк з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 02.01.2020.
Суддя Ю.В. Калашник