03 січня 2020 р.Справа №160/119/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Тулянцева І.В., розглянувши заяву Обласного комунального підприємства «Фармація» про забезпечення адміністративного позову,
03 січня 2020 року Обласне комунальне підприємство «Фармація» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просить:
-визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 26.12.2019 р. №ДН3683/1866/НП/СПТД-ФС/656 на Обласне комунальне підприємство «Фармація» у розмірі 417 300 грн.
Одночасно з позовом надійшла заява про забезпечення адміністративного позову, в якій позивач просить суд постановити ухвалу, якою забезпечити позов до завершення розгляду справи за даним адміністративним позовом шляхом зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 26.12.2019 р. №ДН3683/1866/НП/СПТД-ФС/656 та шляхом заборони Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області подавати постанову від 26.12.2019 р. №ДН3683/1866/НП/СПТД-ФС/656 для її примусового виконання до органів державної виконавчої служби та приватним виконавцям.
Вказану заяву обґрунтовано тим, що 26 грудня 2019 року відповідачем винесено постанову №ДН3683/1866/НП/СПТД-ФС/656 про накладення на Обласне комунальне підприємство «Фармація» штрафу у розмірі 417 300грн. Вказана постанова є виконавчим документом. Враховуючи той факт, що в своїй господарській діяльності ОКП «Фармація» постійно використовує кредитні кошти згідно договору про надання овердрафтового кредиту від 22.01.18 № DNVKLOF 35490, накладення арешту на кошти ОКП «Фармація» при примусовому виконанні постанови від 26.12.19 р., неминуче призведе до припинення обслуговування банком розрахункових документів ОКП «Фармація» відповідно до п. 1.2. вказаного договору, що негативно вплине на виконання підприємством своїх щоденних фінансових зобов'язань. Отже, не вжиття заходів забезпечення вказаного адміністративного позову шляхом зупинення дії постанови від 26.12.19 та заборони відповідачу подавати постанову від 26.12.19 для її примусового виконання до органів державної виконавчої служби та приватним виконавцям, може істотно ускладнити ефективний захист права власності ОКП «Фармація» на грошові кошти, які підлягають стягненню згідно з постановою від 26.12.19 та істотно ускладнити ефективний захист законного інтересу ОКП «Фармація» щодо отримання прибутку, який буде недоотриманий підприємством внаслідок стягнення цієї суми. Відтак, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам підприємства.
Заяву зареєстровано за №6зп-20/160/119/20.
Згідно з ч.1 ст. 153, ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
В силу приписів ч. 1, ч. 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
При цьому, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заяви про забезпечення адміністративного позову заявник має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача.
Судом встановлено, що Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було прийнято постанову «Про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами» №ДН3683/1866/НП/СПТД-ФС/656 від 26.12.2019 року, якою на Обласне комунальне підприємство «Фармація» накладено штраф у розмірі 417 300 грн., постанова прийнята на підставі абз.7 ч. 2 ст.265 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу за порушення законодавства про працю. Ці штрафи накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби.
Згідно з п. 11 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються, зокрема, органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
Враховуючи, що постанова Управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу на підставі ст. 265 Кодексу законів про працю України є виконавчим документом, примусове виконання здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст.1 Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, виконавче провадження передбачає не лише активні дії державного виконавця, спрямовані на примусове виконання рішень, які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами.
Обов'язковою умовою для початку виконавцем примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа є за заява стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому, частиною 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначено, що виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Оцінивши усі докази, досліджені судом у їх сукупності, та виходячи з положень частини другої статті 150 КАС України, суд вважає, що заявником не доведено наявність обставин для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки в матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області зверталось із заявою до органів виконавчої служби з приводу відкриття виконавчого провадження з примусового виконання оскаржуваної постанови.
Відсутні і докази вчинення виконавцем дій щодо примусового виконання оспорюваної постанови.
Таким чином, судом не встановлена наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача на час розгляду заявленого клопотання, оскільки відомості про початок виконавчого провадження щодо примусового виконання оскаржуваного рішення відсутні, у зв'язку із чим, суд дійшов висновку про відсутність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача.
Встановлення ж протиправності дій та рішення суб'єкта владних повноважень - відповідача, є предметом розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
З огляду на викладене, суд вважає, що заявником не надано до суду обґрунтованих доводів та доказів необхідності вжиття заходів забезпечення позову, а тому відсутні підстави для застосування заходів забезпечення адміністративного позову з мотивів та у спосіб, які наведені у поданій заяві.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви Обласного комунального підприємства «Фармація» про забезпечення адміністративного позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева