03 грудня 2019 року Справа № 160/7814/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О.В.,
при секретарі судового засідання Максименко Е.М.,
за участі
представника відповідача Мигаленко І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про застосування фінансових санкцій №000228/04-36-40-06/1772415774 від 19.07.2019 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.08.2019 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.10.2019 року.
В подальшому розгляд справи перенесено на 05.11.2019 року, 07.11.2019 року, 26.11.2019 року та 03.12.2019 року.
В судовому засіданні 07.11.2019 року закрито підготовче засідання у справі.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач безпідставно застосував до позивача фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 6800 грн., оскільки позивачем не було порушено ст. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». Позивач зазначає, що в протоколі про адміністративне правопорушення від 31.01.2019 року вказано, що реалізація відбулась у магазині позивача, який розташовано за адресою: Дніпропетровська область , Васильківський район, смт. Чаплине, вул. Футбольна, 21. За даною адресою знаходиться приватне домоволодіння позивача, його магазин, де він здійснює діяльність знаходиться за іншою адресою. Вдома позивач не вів і не веде торгівельної діяльності.
На думку позивача, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представником відповідача 01.10.2019 року надано суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що до Східного відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів управління контролю за обігом та оподаткування підакцизних товарів Головного управління ДФС у Дніпропетровській області надійшли матеріали адміністративного правопорушення, складені працівниками СЮП Васильківського ВП СВП ГУ НП України у Дніпропетровській області за ч.2 ст. 156 КУпАП щодо реалізації тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років, вчиненого гр. ОСОБА_2 31.01.2019 року у магазині за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно наявної бази даних виданих ліцензій ГУ ДФС за зазначеною адресою відсутня ліцензія на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами ФОП ОСОБА_1 . Таким чином рішення про застосування штрафних санкцій є правомірним та скасуванню не підлягає.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримала раніше обрану правову позицію.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
ОСОБА_1 зареєстровано фізичною особою-підприємцем 22.06.2000 року, реєстраційний номер 1772415774 , основним видом економічної діяльності визначено 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
На момент проведення перевірки у позивача була наявна ліцензія на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, видана ГУ ДФС у Дніпропетровській області, за реєстраційним №8041611102621 від 27.07.2018 року, строк дії ліцензії по 02.08.2019 року.
Згідно з додатком до ліцензії №8041611102621 від 27.07.2018 року місцем торгівлі тютюновими виробами, на яку надано дозвіл вказаною ліцензією, визначено за адресою: АДРЕСА_3, магазин.
31.01.2019 року інспектором СЮП Васильківського ВП СВП ГУНП в Дніпропетровській області капітаном поліції Ужва Н.В., складено рапорт, яким повідомлено, що 31.01.2019 року близько 13:10 год. ним під час відпрацювання сел. Чаплино Васильківського району Дніпропетровської області було виявлено факт реалізації тютюнових виробів неповнолітній особі гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продавцем магазину ЧК ОСОБА_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Того ж дня, 31.01.2019 року начальником Васильківського ВП СВП ГУНП в Дніпропетровській області підполковником поліції Романенко М.Ю. затверджено висновок за наслідками перевірки матеріалу ЖЄО від 31.01.2019 року №368, в якому зазначено, що в ході розгляду матеріалу встановлено, що 31.01.2019 року близько 13:10 год. продавець магазину «Теремок», ЧП ОСОБА_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_2 , знаходячись на своєму робочому місці, здійснила реалізацію 1 пачки цигарок марки «LM Loft», неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушила правила торгівлі алкогольними та тютюновими виробами.
Висновком за наслідками перевірки матеріалу ЖЄО від 31.01.2019 року №368 вирішено притягнути до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 2 ст. 156 КУпАП.
Також, 31.01.2019 року інспектором СЮП Васильківського ВП СВП ГУНП в Дніпропетровській області капітаном поліції Ужва Н.В. складено протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначені обставини, аналогічні викладеним у рапорті та висновку, а саме, що 31.01.2019 року близько 13:10 год. продавець магазину «Теремок», ЧП ОСОБА_1 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_2 , знаходячись на своєму робочому місці, здійснила реалізацію 1 пачки цигарок марки «LM Loft», неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушила правила торгівлі алкогольними та тютюновими виробами.
Вказаний протокол від 31.01.2019 року було направлено до Східного відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів управління контролю за обігу та оподаткування підакцизних товарів Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
У висновку Східного відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів управління контролю за обігом та оподаткування підакцизних товарів Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо розгляду матеріалів адміністративного правопорушення за ч.2 ст. 156 КУпАП, вчиненого гр. ОСОБА_2 31.01.2019 року у магазині за адресою: АДРЕСА_2 , вказано, що за результатами проведеної аналітичної роботи по розгляду матеріалів встановлено:
- згідно наявного пояснення у матеріалах гр. ОСОБА_2 працює у магазині за адресою: АДРЕСА_2 , де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_1 ;
- згідно наявної бази даних виданих ліцензій ГУ ДФС, за зазначеною адресою відсутня ліцензія на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами ФОП ОСОБА_1 .
На підставі встановленого, відповідачем прийнято рішення про застосування фінансових санкцій від 19.07.2019 року №000225/04-36-40-06/1772415774, яким застосовано до ФОП ОСОБА_1 фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі:
- 17000 грн. - за реалізацію тютюнових виробів без наявності діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами;
- 6800 грн. - за реалізацію тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (надалі - Закон України №481/95-ВР).
Згідно з абз. 25 ст.1 Закону України № 481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у вказаному Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Відповідно до ч.11 ст.15 Закону України №481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
У відповідності до ч.1 ст.17 Закону України №481/95-ВР за порушення норм вказаного Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Згідно з ч.2 вказаної статті Закону України №481/95-ВР до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:
- оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000,00грн.;
- порушення вимог статті 15-3 цього Закону, а саме продаж тютюнових виробів неповнолітній особі - 6800 гривень.
З наведених правових норм вбачається, що обов'язковою умовою для застосування контролюючим органом штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 17 Закону України № 481/95-ВР є продаж, зокрема, алкогольних напоїв та тютюнових виробів без наявності ліцензії особам, що не досягли 18 років.
Порядок оформлення та видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами регулюється «Тимчасовим порядком видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 № 493.
Вказаним Порядком передбачено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами може провадитися суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності, в тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій. У ліцензії, зокрема, зазначається - термін дії, а на її зворотному боці, зокрема, відмітки про поточне (щоквартальне) внесення плати за ліцензію.
Порядок оформлення і видача ліцензій, подання заяв для одержання ліцензії на роздрібну торгівлю врегульовано пунктами 21-44 вказаного Порядку.
Так, в пункті 23 вказаного Порядку зазначено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами може провадитися суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності, в тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Пунктом 25 вказаного Порядку передбачено, що форма ліцензії затверджується Мінекономрозвитку. Бланки ліцензій виготовляються друкарським способом, повинні мати номер і бути захищені від підробки та несанкціонованого тиражування. У ліцензії зазначається: на лицьовому боці, зокрема, термін дії.
В пункті 27 зазначеного Порядку передбачено, що одержана на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами ліцензія мас знаходитися на видному місці торгівлі і бути доступною для огляду. Передавання ліцензії іншому суб'єктові підприємницької діяльності або на інше місце торгівлі забороняється.
Відповідачем на обґрунтування своєї правової позиції щодо правомірності оскаржуваного рішення подано докази, що стосуються реалізації алкогольного та тютюнового виробів особі, яка не досягла 18 років продавцем позивача, матеріали перевірки, проведеної правоохоронним органом, а саме: протокол про адміністративне правопорушення ГР №235100 від 31.01.2019.
Таким чином, відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийняте саме на підставі матеріалів правоохоронних органів, в яких відображено факт реалізації тютюнового виробу неповнолітній особі. Водночас відповідач вважає, що у магазині, який належить ФОП ОСОБА_1 , здійснюється торгівля тютюновими виробами без ліцензії.
Судом оглянуто ліцензію на роздрібну торгівлю тютюновими виробами, реєстраційний номер №8041611102621 від 27.07.2018 року, терміном дії з 27.07.2018 до 02.08.2019, яка дає право ФОП ОСОБА_1 на здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами у магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_3 .
Зазначена вище ліцензія була чинною на момент здійснення перевірки.
Відповідач в обгрунтування правомірності винесено рішення зазначає, що продаж тютюнових виробів без наявності ліцензії та особі, що не досягла 18 років, відбувався за адресою: АДРЕСА_2 .
З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3, знаходиться будівля нежитлової нерухомості - магазин «Теремок», в якому позивач здійснює торгівельну діяльність, продаж тютюнових виробів згідно з ліцензією №8041611102621 від 27.07.2018 року, та в якому працює продавцем ОСОБА_2
Адреса, яка визначена в протоколі від 31.01.2019 року - АДРЕСА_2 - є адресою реєстрації позивача як ФОП, та місцем його мешкання. За вказаною адресою знаходиться приватне домоволодіння та відсутній магазин, в якому продавець ОСОБА_2 могла здійснити продаж тютюнових виробів неповнолітній особі.
Представником позивача на підтвердження правомірності винесеного рішення у відзиві зазначалось, що ОСОБА_2 у поясненнях зазначено, що вона працює в магазині «Теремок» за адресою АДРЕСА_2 , де було зафіксоване правопорушення.
Судом досліджено наявне в матеріалах справи пояснення продавця ОСОБА_2 , проте не встановлено зазначення нею, що продаж відбувався саме за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 зазначено про те, що вона є продавцем в магазині «Теремок», а, як встановлено судом, вказаний магазин знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
В матеріалах справи відсутні докази, підтверджуючі продаж тютюнових виробів неповнолітній особі за адресою: АДРЕСА_3, за якою позивач здійснює торгівельну діяльність.
Крім того, у позивача наявна ліцензія на здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами за місцем провадження торгівельної діяльності за адресою: АДРЕСА_3.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оскаржуване рішення на підставі документів, які містять неточності та не достовірні дані щодо місця реалізації тютюнових виробів, та ставить під сумнів факт продажу тютюнових виробів.
Відтак, під час розгляду справи не доведено порушення позивачем законодавства щодо роздрібної торгівлі тютюновими виробами без наявності ліцензії неповнолітній особі, оскільки вказане спростовано наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об'єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об'єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення за відсутності достатніх та належних доказів вчинення порушення законодавства позивачем, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позов підлягає задоволенню.
Представником позивача в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення судових витрат з відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 208 від 04.08.2019 року.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Про наявність витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, зазначено в розрахунку судових витрат, долученого адвокатом позивача до позовної заяви.
До матеріалів справи позивачем додано:
- договір №176 від 03.08.2019 року про надання правничої допомоги адвокатом;
- додаток №1 від 03.08.2019 року до договору;
- ордер серії ДП №364/030 від 07.08.2019 року про надання правничої допомоги у Дніпропетровському окружному адміністративному суді;
- попередній опис робіт та витрат адвоката;
- виписку з рахунків адвоката про сплату послуг позивачем.
Взаємовідносини між позивачем та адвокатом виникли на підставі договору №176 від 03.08.2019 року про надання правничої допомоги, який містить предмет договору - надання правничої допомоги, без конкретизації з якого саме питання.
В наданому суду описі робіт та витрат адвоката за договором відсутнє будь-яке посилання на вчинення перелічених дій саме у справі №160/7814/19, крім того, опис не містить співвідношення години робити адвоката до визначеної ціни робіт.
Також, попередній опис робіт адвоката містить графу «отримання рішень та виконавчих листів по справі», проте фактично на момент ухвалення рішення у справі, вказані дії адвокатом не вчинялись.
Суду не надано жодних документів, підтверджуючих здійснення представництв адвокатом саме у цій справі №160/7814/19, не визначено перелік проведених робіт, наданих послуг, не зазначено кількість годин у співвідношенні до ціни, витрачених адвокатом на здійснення представництва у цій справі.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду матеріали, не доводять факту понесення адвокатом витрат пов'язаних з цією справою.
Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, подані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.
Враховуючи те, що наданими до суду, документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
Аналогічна правова позиція Верховним судом викладена в постановах від 08 травня 2018 року у справі №810/2823/17, від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16, від 24 січня 2019 року у справі № 716/155/1 від 22 квітня2019 року у справі № 806/2143/18.
Отже, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про застосування фінансових санкцій №000228/04-36-40-06/1772415774 від 19.07.2019 року.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 39394856) судові витрати у розмірі 768 грн. 40 коп.
В задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 13.12.2019 року.
Суддя О.В. Врона