Дата документу 03.01.2020
ЄУН 937/43/20
2/937/1133/20
03 січня 2020 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі головуючого судді Юрлагіної Т.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про порушення права на захист цивільних прав та інтересів Президентом України і органами державної влади України, а також відшкодування моральної шкоди, заподіяної його здоров'ю,
ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду із позовною заявою, в якій просить визнати його право на захист цивільних прав та інтересів Президентом України та органами державної влади України, передбачене статтями 15 і 17 ЦК України, та стягнути з Президента України ОСОБА_2 за рахунок держави України на його користь моральну шкоду в сумі 10 000 000 гривень, завдану його здоров'ю, внаслідок порушення ним його права на захист цивільних прав та інтересів, передбаченого ст. 15 та 17 ЦК України.
Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до ч.1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
З урахуванням вищезазначеного, Президент України є суб'єктом владних повноважень.
Так, відповідно до частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.
За правилами статті 266 КАС України адміністративні справи, зокрема щодо законності дій чи бездіяльності Президента України розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів.
У разі відкриття провадження в адміністративних справах, визначених частиною другою вказаної статті, щодо оскарження нормативно-правових актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, застосовуються правила, визначені статтями 264 та 265 цього Кодексу, з особливостями, визначеними цією статтею.
Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може визнати дії чи бездіяльність Президента України протиправними, зобов'язати Президента України вчинити певні дії та застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
Положеннями статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, положеннями КАС України розгляд цього спору щодо оскарження дії чи бездіяльність Президента України віднесено саме до адміністративної юрисдикції.
Таким чином, зважаючи на те, що суб'єктний склад спірних відносин та предмет позовних вимог свідчать про публічно-правовий характер даного спору, який виник та пов'язаний зі здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, позов ОСОБА_1 повинен розглядатися в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Обґрунтування позивачем підстави для стягнення моральної шкоди з посиланням на статті 15, 17, 1167 ЦК України не є перешкодою для розгляду цього спору за правилами адміністративної юрисдикції, оскільки вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної/ служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків/, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності державного службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі "Peretyaka AndSheremetyev v. Ukraine" від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, у даній справі вирішення спору із суб'єктом владних повноважень має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, тому у відкритті провадження у даній справі слід відмовити на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Роз'яснити заявнику його право подати позов на загальних підставах в порядку адміністративного судочинства до Верховному Суду як суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.186, 259-260 ЦПК України, -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про порушення права на захист цивільних прав та інтересів Президентом України і органами державної влади України, а також відшкодування моральної шкоди, заподіяної його здоров'ю.
Роз'яснити позивачу його право подати позов на загальних підставах в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції.
Копію ухвали направити позивачу разом із заявою та всіма доданими до неї документами.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СУДДЯ: Т.В. Юрлагіна