308/309/19
17.12.2019 року м.Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Бедьо В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Пазяк С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Позивач посилається на те, що 06.10.2001 року вона з відповідачем уклали шлюб, який був зареєстрований Виконкомом Дубрівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області за актовим записом № 4.
Від шлюбу в подружжя народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні.
Зазначає, що подружнє життя у них не склалося, оскільки є людьми різних характерів та поглядів на життя. Окрім того вказує на те, що відповідач зловживає алкогольними напоями, не дбає про сімю, що приводить до сварок та скандалів, що в свою чергу негативно впливає на їх неповнолітню дитину. Намагання сторін зберегти сімю результатів не дали, більше року подружжя не підтримує стосунків. У зв'язку з цим, шлюбні стосунки були фактично припинені.
За наведених обставин, вважає, що їх з відповідачем шлюб носить лише формальний характер, примирення з відповідачем неможливе, а сім'я фактично розпалася.
Вказує, що донька після розірвання шлюбу залишається проживати за постійним місцем проживання матері.
Окрім того позивач вказує на те, що відповідач офіційно не працює, але при цьому має постійний дохід, оскільки отримує пенсію по вислузі років, самостійно допомагати коштами на утримання їх спільної дитини не бажає.
На підставі викладеного позивач просить ухвалити рішення про розірвання шлюбу, укладеного між нею та ОСОБА_2 , неповнолітню дитину ОСОБА_3 залишити проживати разом з позивачкою та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ј частки доходу відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідно віку щомісячно, починаючи з дня подачі заяви і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою судді від 25.01.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Позивач та її представник у судове засідання не з'явилися, однак від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, просив позов задовольнити у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечили.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоч був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, про причину неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подав.
Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін на підставі матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.10.2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який був зареєстрований Виконкомом Дубрівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області за актовим записом № 4, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу в подружжя народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 .
Позивач вказує на те, що через постійні конфлікти та суперечки спільне життя стало неможливим. Кожний із них має різні погляди на сімейне життя. Намагання сторін зберегти сімю результатів не дали, більше року подружжя не підтримує стосунків. У зв'язку з цим, шлюбні стосунки були фактично припинені.
За наведених обставин, вважає, що їх з відповідачем шлюб носить лише формальний характер, примирення з відповідачем неможливе, а сім'я фактично розпалася.
Вказані обставини також не спростовані стороною відповідача в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 24, ст. 25 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
З даної норми слідує, що кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин і таке право не залежить від бажань іншого з подружжя.
За правилами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ст. 112 СК України під час розгляду справи про розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що подружнє життя між сторонами не склалося. Про це свідчать ті обставини, що вони сімейних стосунків не підтримують та разом не проживають, позивач наполягає на розірванні шлюбу.
Відповідач відзиву на позов не подав.
Підстав для надання сторонам строку для примирення суд не знайшов.
Враховуючи наведене, з'ясувавши фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, суд вважає, що примирення та подальше подружнє життя сторін є неможливим, сім'я розпалася остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу може суперечити інтересам сторін, а тому на підставі ст. 105 СК України шлюб слід розірвати.
Також судом встановлено, що відповідачем ставиться вимога про визначення місця проживання дитини разом з матірю.
Згідно з ч.4 ст.29 ЦК України, місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Зі змісту позову слідує, що неповнолітня дитина проживає разом з позивачем.
За правилами ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Принцип ст.6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини, тим більш, що поняття "розлучення"не співпадає з поняттям "визначення місця проживання", оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, рівно як і батько дитини, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини батьки можуть реалізувати свої права шляхом домовленості між собою щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Обмеження у цьому разі стосується тільки місця проживання дитини до досягнення нею віку 14 років.
При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, та інші обставини, що мають значення, серед яких можливість матері створити дитині для виховання та розвитку належні умови.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що визначення місця проживання дитини за місцем проживання матері буде відповідати інтересам дитини, оскільки жодних заперечень чи доказів на спростування доводів позивача відповідачем не надано.
Також в даному позові ОСОБА_1 ставить вимогу щодо стягнення аліментів на утримання дитини.
Вказує, що відповідач офіційно не працює, але при цьому має стабільний дохід, оскільки отримує пенсію по вислузі років, самостійно допомагати коштами на утримання їх спільної доньки не бажає. Відтак позивач ставить вимогу щодо стягнення з відповідача аліментів у розмірі ј від частки доходу відповідача.
Сторона відповідача жодних заперечень сприводу даної вимоги до суду не подала.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення
За змістом ст. 180 СК України батьки зобовязані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина. (ч. 3 ст. 181 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1)стан здоров'я та матеріальне становище дитини;2)стан здоров'ята матеріальне становище платника аліментів;3)наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3 1)наявність рухомого та нерухомогомайна, грошових коштів;3 2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ст.191 ч.1 аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня предявлення позову.Відтак на підставі наданих сторонами письмових доказів, доказів суд дійшов висновку, що відповідач є працездатним і може надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, тому
аліменти повинні бути стягнуті у частці від доходу відповідача, тобто у спосіб, обраний позивачкою.
При визначенні розміру аліментів суд виходить із обставин зазначених позивачем.
Суд вважає, що присудження аліментів, у частці від доходу відповідача буде інтересам дитини, та не порушуватиме права кожного із сторін.
Поряд з тим, згідно з положеннями п.1 ч.1 ст.430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Крім того, позивач, на підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», звільнена від сплати судового збору при поданні позову про стягнення аліментів, а тому з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 768,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.56, 105, 110, 112, 115, 180, 181 ,182, 184 СК України, ст.ст. 7, 10, 76, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,який був зареєстрований 06.10.2001 року Виконкомом Дубрівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області за актовим записом № 4 - розірвати.
Неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати разом з позивачем - ОСОБА_1 .
Стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у в розмірі 1/4 частини всіх його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 11.01.2019 року,
Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грнсплаченого позивачем судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 768, 40 грн. судового збору.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили у відповідності до ч. 2 ст. 115 СК України надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом згідно з ч. 4 ст. 115 СК України є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області В.І. Бедьо