Ухвала
27 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 185/1604/19
провадження № 61-23172ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ (рішення) від 19 січня 2018 року фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) про звільнення її з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), поновити її на роботі на посаді продавця на торгівельному майданчику «ІНФОРМАЦІЯ_1» в місті Павлограді з 19 січня 2018 року, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2018 року по 01 лютого 2019 року в розмірі 38 400 грн.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ (рішення) від 19 січня 2018 року ФОП ОСОБА_1 про звільнення ОСОБА_2 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін. Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді продавця у ФОП ОСОБА_1 з 19 січня 2018 року. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2018 року по 01 лютого 2019 року в розмірі 38 400 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1 536,80 грн
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2019 року - без змін.
19 грудня 2019 року ФОП ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона подана з пропуском строку на касаційне оскарження.
Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, посилаючись на те, що повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду він отримав лише 19 листопада 2019 року. Однак доказів на підтвердження цих обставин заявник не надав.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною п'ятою статті 272 ЦПК України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип остаточності судового рішення.
Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи, що ФОП ОСОБА_1 не надав будь-яких доказів отримання 19 листопада 2019 року копії постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року і не вказав про неможливість отримання таких доказів, то в задоволенні його клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити. Крім того, повний текст оскаржуваного судового рішення апеляційного суду було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 08 листопада 2019 року, тому заявник мав можливість завчасно ознайомитися з його змістом.
Згідно з частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу.
У зв'язку з тим, що підстави пропуску строку на касаційне оскарження є неповажними, а безпідставне поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, а особі, яка її подала, надати строк для усунення вказаних недоліків, а саме: направити до суду касаційної інстанції заяву про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження судового рішення, в якій навести інші підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази.
Разом з тим касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України, до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Ставка судового збору, чинна на час подання касаційної скарги на рішення суду, встановлена статтею 4 Закону України «Про судовий збір» та визначена у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Судами вирішено одну позовну вимогу майнового характеру (стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу) та одну позовну вимогу немайнового характеру (поновлення на роботі).
Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Позовну заяву подано в лютому 2019 року, ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року - 1 921 грн) (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становила 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, заявнику необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги в цій справі в розмірі 3 073,60 грн (1 921 грн х 0,4 х 200 %) + (1 921 грн х 0,4 х 200%).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в розмірі 3 073,60 грн має бути перерахований або внесений за реквізитами: отримувач коштів - УК у Печер. р ні/ Печерс.р н/22030102, ЄДРПОУ - 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), МФО - 899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA678999980000031219207026007, рахунок отримувача - 31219207026007, ККДБ - 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)», символ звітності банку - 207.
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати Верховному Суду оригінал квитанції (платіжного доручення).
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Отже, касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 необхідно залишити без руху з наданням можливості усунути вищевказані недоліки.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,
Визнати підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року за клопотанням фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 неповажними.
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали в частині подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для цього та наданням відповідних доказів у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали в частині сплати судового збору касаційна скарга буде визнана неподаною і повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук