Ухвала
27 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 454/866/18
провадження № 61-21136 ск 19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д. розглянув касаційну скаргу приватного підприємства «Рома» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг у Львівській області, дочірнього підприємства «Львівській облавтодор», публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», приватного підприємства «Рома» про відшкодування майнової шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби автомобільних доріг
у Львівській області, дочірнього підприємства «Львівській облавтодор», публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», приватного підприємства (далі - ПП) «Рома», в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь
15 603,16 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 06 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто зі Служби автомобільних доріг у Львівській області на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування майнової шкоди 15 603,16 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Львівській області, розглянутою у порядку спрощеного позовного провадження, залишено без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області
від 06 червня 2019 року залишено без змін.
У грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПП «Рома» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ціна позову у даній справі становить 15 603,16 грн, яка станом на 1 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00 грн * 100 = 192 100,00 грн).
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом б) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі можуть підлягати касаційному оскарженню.
За змістом підпункту б) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.
При цьому, посилаючись на наявність зазначеної обставини, ПП «Рома» не додало до касаційної скарги жодних доказів, які б її підтверджували, а сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.
Наявність указаних заявником обставин, а також інших обставин, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України у цій справі не встановлено, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя- доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону.
Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки ПП «Рома» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного підприємства «Рома» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг у Львівській області, дочірнього підприємства «Львівській облавтодор», публічного акціонерного
товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», приватного підприємства «Рома» про відшкодування майнової шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя Д. Д. Луспеник