Ухвала
Іменем України
26 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 2-9595/2010
провадження № 61-22558ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, головний державний виконавець Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Рябокінь Микола Володимирович, акціонерне товариство «Кристалбанк», на неправомірні дії державного виконавця та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Рябокіня М. В.
Скарга мотивована тим, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2010 року, з нього на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість у сумі 7 196 238 грн 85 коп. Вказане рішення набрало законної сили 28 листопада 2010 року, виконавчий лист № 2-9595/2010 був виданий судом 06 серпня 2012 року.
Постановою головного державного виконавця Рябокінь М. В. від 13 червня 2019 року було відкрите виконавче провадження ВП № 59343852 по виконавчому листу №2-995, виданого 06 серпня 2012 року. Згідно вказаної постанови з нього має бути стягнуто на користь ПАТ «Кристалбанк» заборгованість в сумі 7 196 238 грн 85 коп. та 1 820 грн судових витрат, всього 7 198 058 грн 85 коп.
Вказував, що з дня подачі виконавчого листа трирічний строк, згідно Закону України «Про виконавче провадження», був перерваний постановою старшого державного виконавця Черток О. Ф. від 21 червня 2016 року у виконавчому провадженні ВП № 44471293, коли виконавчий лист був повернутий стягувачу ПАБ «Райфайзен Банк Аваль». Згідно цієї постанови виконавчий документ міг бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 21 червня 2017 року, однак в зазначений період пред'явлений не був. Також не був виконавчий лист пред'явлений до виконання і в межах строків, встановлених Законом України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» 2016 року, оскільки від дати повернення виконавчого листа і до винесення постанови головного державного виконавця про відкриття виконавчого провадження пройшло майже три роки, сумарно на день винесення постанови це становило чотири роки і сім місяців, що значно перевищує встановлені законом строки. При цьому із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання стягувач до суду не звертався. Таким чином, строк для виконання виконавчого листа № 2-9595/2010 пропущений і при таких обставинах державний виконавець не мав права відкривати виконавче провадження.
Посилаючись на викладені обставини просив суд визнати неправомірними дії головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Рябокінь М. В. щодо винесення постанови від 13 червня 2019 року у виконавчому провадженні № 59343852 про стягнення з нього заборгованості в сумі 7 196 238 грн 85 коп. та 1 820 грн судових витрат, всього 7 198 058 грн 85 коп. та скасувати постанову від 13 червня 2019 року головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Рябокінь М. В. про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 59343852 від 13 червня 2019 року вчинені з додержанням Закону України «Про виконавче провадження». Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання був перерваний. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг цього строку поновлюється, ураховуючи, що постановою державного виконавця від 21 червня 2016 року виконавчий лист було повернуто стягувачу у зв'язку з неможливістю виконати рішення суду, тому строк пред'явлення виконавчого листа до виконання спливав 22 червня 2019 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи, що виконавчий лист виданий 06 серпня 2012 року, а річний строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після повернення листа стягувачу 21 червня 2016 року, закінчувався вже після набрання чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 05 жовтня 2016 року (21 червня 2017 року закінчення річного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання), висновок місцевого суду про те, що строк пред'явлення виконавчого листа визначається у три роки відповідає нормам закону. Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання почався 22 червня 2016 року, а відтак визначений законом трирічний строк, спливав 22 червня 2019 року, тому дії державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 59343852 від 13 червня 2019 року є правомірними та вчинені з додержанням Закону України «Про виконавче провадження».
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неправильно застосували норми Закону України «Про виконавче провадження» в частині визначення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання. На момент винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження строк пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив ще 10 березня 2012 року і стягувачем не було порушено питання про його поновлення.
Також аргументами касаційної скарги зазначено те, що норми Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» в частині строків пред'явлення виконавчих документів до виконання та Перехідні положення вказаного закону розповсюджуються виключно на виконавчі документи видані з дня прийняття цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до частини п'ятої статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.
Разом із тим, як зазначено у частині п'ятій статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.
Положеннями статті 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинним на час видачі виконавчого листа, передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції, яка діяла на момент видачі виконавчого листа, строк пред'явлення до виконання виконавчих документів становив один рік.
Статтею 23 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла на час видачі виконавчого листа, врегульовано випадки переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання, зокрема, було вказано, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання переривалися пред'явленням виконавчого документа до виконання (пункт 1 частини першої статті 23 Закону) та частковим виконанням рішення боржником (пункт 2 частини першої статті 23 Закону).
Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Тобто після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку з його пред'явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Установлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2010 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 Стягнуто із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 012/03-01/142 від 23 жовтня 2006 року, генеральною кредитною угодою № 26/17 від 30 березня 2007 року в рамках якої було укладено два кредитних договори: № 010/26/501 від 26 грудня 2007 року та № 010/26/584 від 12 березня 2008 року, кредитним договором № 010/26/705 від 07 серпня 2008 року в сумі 7 196 238 грн 85 коп.
Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 06 серпня 2012 року видано виконавчий лист № 2-9595/2010 про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в сумі 7 198 058 грн 85 коп.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 21 червня 2016 року вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 2 статті 47, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із тим, що майна боржника, на яке можна звернути стягнення, не виявлено. У постанові зазначено, що виконавчий лист може бути пред'явлений в строк до 21 червня 2016 року.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час повернення виконавчого документу стягувачеві) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Частиною п'ятою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час повернення виконавчого документу стягувачеві) визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня 2018 року замінено стягувача з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ПАТ «Кристалбанк» у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 2-9595/2010 про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в сумі 7 198 058 грн 85 коп.
На виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій емітентами цінних паперів» № 2210-19 від 16 листопада 2017 року, з 05 червня 2018 року офіційне найменування юридичної особи «Кристалбанк» змінено з публічного акціонерного товариства «Кристалбанк» на акціонерне товариство «Кристалбанк».
13 червня 2019 року державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 59343852.
Таким чином, установлено що строк пред'явлення його до виконання був перерваний. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг цього строку поновлюється, тобто починається саме новий строк пред'явлення до виконання, тривалість якого встановлена законом на момент видачі виконавчого документу, та не змінюється шляхом зарахування часу, що минув до переривання строку.
Строк перебування виконавчого листа на виконанні не входить до річного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання. Новий строк пред'явлення до виконання слід відраховувати з наступного дня після його повернення стягувачу, тобто з 22 червня 2017 року.
Крім того, 05 жовтня 2016 року набрав чинності новий Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІ від 02 червня 2016 року, пунктом 6 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІ якого передбачено, що рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.
Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02 червня 2016 року визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом».
За змістом частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадження, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За змістом пункту першого частини четвертої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час відкриття виконавчого провадженнястроки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання.
Ураховуючи викладене, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що виконавчий лист повторно пред'явлений до виконання у межах трирічного строку, оскільки цей лист повернутий стягувачу 21 червня 2016 року, а тому згідно положень статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 05 жовтня 2016 року строк пред'явлення виконавчого документу до виконання є перерваним, й відповідно строк повторного пред'явлення виконавчого листа до виконання становить три роки з дня повернення виконавчого листа. Таким чином, державний виконавець, повторно відкриваючи провадження із виконання виконавчого листа діяв відповідно до вимог чинного законодавства України.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій та власного тлумачення заявником вимог чинного законодавства.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись пунктом 5 частини статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, головний державний виконавець Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Рябокінь Микола Володимирович, акціонерне товариство «Кристалбанк», на неправомірні дії державного виконавця та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
Є. В. Петров
В. М. Сімоненко