Постанова
Іменем України
26 грудня 2019 року
місто Київ
справа № 153/1511/18
провадження № 61-9037св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Медвецького С. К., Денишенко Т. О.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання на території України, в якій просив встановити факт, що він постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Заявник на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Сєвєрне Пищугського району Костромської області, колишнього СРСР. У жовтні 1991 року він переїхав з батьками із свого місця народження на постійне місце проживання у с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області, де з вересня 1992 року до серпня 1993 року відвідував заклад дошкільної освіти та з 01 вересня 1993 року до 2002 року навчався у загальноосвітній школі І-ІІ ступенів с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області. На сьогоднішній день він зареєстрований та проживає у с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області, тому вважає себе громадянином України. Після школи навчався у професійному училищі у с. Мазурівка Чернівецького району Вінницької області, після чого працював на фермі різноробочим. Його батько ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області та був громадянином України. На цей час він проживає з матір'ю ОСОБА_3 Зазначив, що громадянство Російської Федерації він не отримував. Він вимушений постійно звертатися до міграційної служби про продовження терміну перебування на території України, так як проживає на території України як особа без громадянства. Встановити цей факт йому необхідно з метою отримання громадянства України.
Стислий виклад заперечень заінтересованої особи
Заінтересована особа вважала подану заяву необґрунтованою та такою, у задоволенні якої необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 14 січня 2019 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області, проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про встановлення факту, керувався тим, що факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на станом на 13 листопада 1991 року підтверджується письмовими доказами, а також показаннями свідків.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - Управління) задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що надані суду першої інстанції докази доводять, що заявник проживає на території України лише з 1992 року. Зокрема відповідно до довідок від 05 жовтня 2018 року №№ 981 та 982, виданих виконкомом Тростянецької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, заявник зареєстрований та проживає з 1992 року на території Тростянецької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, за адресою: АДРЕСА_1 . Дошкільний заклад заявник відвідував з вересня 1992 року. Суд апеляційної інстанції також врахував, що ОСОБА_1 вводив суд першої інстанції в оману щодо відсутності в нього паспорта іншої країни, оскільки в судовому засіданні заявник повідомив, що у 2007 році у м. Києві у посольстві Російської Федерації він отримував паспорт громадянина РФ, що підтверджується наявним в матеріалах справи технічним звукозаписом судового засідання від 14 січня 2019 року.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із ухваленим рішенням апеляційного суду, у травні 2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалася неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції неналежним чином оцінив наявні у матеріалах справи докази, дійшовши висновку, що ним не підтверджений факт, який просив встановити заявник. Суд не врахував, що показаннями свідків достеменно підтверджений факт проживання заявника на території України станом на 13 листопада 1991 року. Окрім цього, суд безпідставно зазначив, що заінтересована особа ввела суд в оману щодо відсутності у нього іншого громадянства, оскільки це є припущенням і не підтверджено доказами.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві Управління просило касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість. Також зазначило, що відомості про те, що у заявника наявне інше громадянство не є припущенням, оскільки ця обставина підтверджується наявним у заявника паспортом Російської Федерації, виданим 21 лютого 2007 року.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 263 ЦПК України, касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до заяви про продовження терміну перебування в Україні заявник дійсно проживає на території України, а саме у АДРЕСА_1 , як особа без громадянства.
Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого повторно 19 грудня 2012 року, заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Сєвєрне Пищугського району Костромської області. Його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Згідно зі свідоцтвом про смерть від 04 січня 2012 року, серії НОМЕР_2 , батько заявника - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області.
Відповідно до довідки про відсутність громадянства Російської Федерації від 07 серпня 2018 року, виданої Консульським відділом Посольства Російської Федерації в Україні, ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , не набував громадянства Російської Федерації та громадянином Російської Федерації не є.
Згідно із довідками від 05 жовтня 2018 року №№ 981 та 982, виданими виконкомом Тростянецької сільської ради Ямпільського району Вінницької області заявник зареєстрований та проживає з 1992 року на території Тростянецької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, за адресою: АДРЕСА_1 .
За змістом довідку закладу дошкільної освіти с. Тростянець заявник дійсно відвідував заклад дошкільної освіти з вересня 1992 року до серпня 1994 року.
Відповідно до довідки загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Ямпільського району Вінницької області заявник навчався в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів с. Тростянець з 1993 року до 2002 рік.
Згідно із трудовою книжкою, заповненою 01 березня 2013 року на ім'я ОСОБА_1 , заявник працював з 2003 року до 2017 року у підприємстві «Рідний край» у с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області.
Відповідно до довідки від 18 вересня 2006 року № 742, виданої дирекцією Мазурівського професійного аграрного ліцею, заявник навчався у цьому ліцеї з 01 вересня 2003 року до 29 червня 2005 року.
Із показань свідків суд першої інстанції встановив, що заявник разом зі своєю матір'ю ОСОБА_3 переїхали до с. Тростянець Ямпільського району Вінницької області у першій половині жовтня 1991 року.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законом передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України
«Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України
«Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Відповідно до пункту 25 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
У пункті 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, взявши до уваги, що письмовими доказами підтверджено лише те, що заявник проживав на території України з 1992 року, дійшов висновку, що заявник не довів належним чином ті обставини, на які він посилався як підставу своєї заяви.
Доводи касаційної скарги у наведеній частині фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Водночас, доводи касаційної скарги щодо того, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність у заявника російського громадянства спростовуються поясненнями самого заявника ОСОБА_1 у судовому засіданні суду першої інстанції 14 січня 2019 року.
Враховуючи, що одним із доводів заяви про встановлення факту була та обставина, що у заявника відсутнє інше громадянство, зокрема громадянство Російської Федерації, висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заяви є обґрунтованими.
Верховний Суд встановив, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
А. С. Олійник
В. В. Яремко