Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 712/3972/13-ц
провадження № 61-29818св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараш А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
треті особи: Черкаська міська рада, комунальне підприємство «Соснівська СУБ» Черкаської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Глущенка Олександра Сергійовича, на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси в складі судді Троян Т. Є. від 13 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області вскладі суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Пономаренка В. В., від 29 червня 2017 року,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Черкаська міська рада, КП «Соснівська СУБ» Черкаської міської ради, про визначення порядку землекористування.
Позов обґрунтовано тим, що сторони у справі є співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 . Землекористування земельною ділянкою, на якій розташоване зазначене домоволодіння, впорядковане рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради народних депутатів від 17 вересня 1996 року № 596, а саме: 1000 кв.м - у постійне користування для обслуговування існуючого житлового будинку і господарських споруд, 123 кв.м - в короткострокове користування на 3 роки під город без права забудови, без відшкодування понесених витрат і збитків.
Розподілу земельної ділянки між співвласниками відносно часток у будинку не проведено.
Так як між сторонами існує спір з приводу порядку землекористування, позивач просив суд визначити порядок землекористування ділянкою відповідно до ІІ варіанту судової земельно-технічної експертизи.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 жовтня 2014 року позов задоволено.
Визначено порядок землекористування земельною ділянкою АДРЕСА_1 відповідно до ІІ варіанту судової земельно-технічної експертизи.
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 04 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 залишено у спільному користуванні усіх співвласників.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 31 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 4 лютого 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кожному зі співвласників спірного будинку належать відповідні частки у праві власності, а не окремі квартири у багатоквартирному будинку, тому набуття права власності на спірну земельну ділянку здійснюється в порядку, передбаченому статтями 12, 116 ЗК України. У даному спорі за встановлених обставин не можливо застосувати статтю 120 ЗК України та статтю 377 ЦК України, оскільки питання про встановлення порядку землекористування може бути вирішено після набуття співвласниками права власності чи права користування спірною земельною ділянкою.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29 червня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 відхилено. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2017 року у даній справі залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - адвокат Глущенко О. С., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову у позові. Кожен зі співвласників спірного будинку володіє відповідною часткою будинку, а тому і має право користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій будинок розташовано. Позивачем надано докази можливості встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2017 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Спірний будинок належить його шістьом співвласниками на праві спільної часткової власності. Договір оренди землі між співвласниками спірного будинку та власником земельної ділянки не укладався, тобто спірна земельна ділянка не передавалась в користування співвласникам будинку, тому останні не можуть вирішувати питання про визначення порядку землекористування. Землевпорядна документація на земельну ділянку не розроблялась, кадастрового номеру земельна ділянка не має і у співвласників будинку відсутні правовстановлюючі документи на спірну ділянку. У відзиві на касаційну скаргу заявник просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали даної цивільної справи з суду першої інстанції.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 23 травня 2018 року справа передана до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматичну систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.
11 червня 2019 року дана цивільна справа надійшла на розгляд судді Штелик С. П.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що учасники справи є співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 25 жовтня 1997 року належить 1/5 частина будинку.
ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 30 грудня 2004 року належить 27/100 частини будинку.
ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом приватизації Соснівського райвиконкому від 02 лютого 2000 року належить по 3/50 часткибудинку кожному.
ОСОБА_9 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 1990 року належить 7/20 часток будинку.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради народних депутатів від 17 вересня 1996 року № 596 спірна земельна ділянка закріплена за Черкаським РЕУ-5 площею 1123 кв.м, з них 1000 кв.м - в постійне користування для обслуговування існуючого житлового будинку і господарських будівель, 123 кв.м в короткострокове користування на три роки під город без права забудови, без відшкодування понесених витрат і збитків.
Відповідно до вказаного рішення виконкому Черкаської міської ради землі закріплялись за ремонтно-експлуатаційними об'єднаннями у зв'язку з приватизацією квартир мешканцями будинку, а саме за Черкаським виробничо-житловим ремонтно-експлуатаційним управлінням № 5, правонаступником якого стало комунальне підприємство «Соснівське СУБ» на підставі рішення Черкаської міської ради від 16 липня 2009 року № 4-1343 «Про припинення комунальних підприємств житлово-комунального господарства».
Житловий будинок АДРЕСА_1 на балансі та обслуговуванні у КП «Соснівська СУБ» не знаходиться.
Інформація про власника чи користувача земельної ділянки по АДРЕСА_1 відсутня.
Мешканці будинку по АДРЕСА_1 стали співвласниками часток у праві власності на домоволодіння, а не власниками квартир у багатоквартирному будинку.
Позивачем не надано доказів, які підтверджують отримане у передбаченому законом порядку право власності співвласників будинку чи їх право користування спірною земельною ділянкою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Статтею 11 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, було передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України в указаній редакції кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 12 ЗК України передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та у користування відповідно до цього Кодексу належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин.
Згідно з частиною першою статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
За змістом частини першої статті 116 ЗК України набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності відбувається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
При приватизації громадянами одно- або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з пунктом 5 статті 10 Закону України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» здійснюється в порядку та на умовах, передбачених частиною третьою статті 42 ЗК України, якою встановлено, що порядок використання земельних ділянок, де розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Якщо в жилому будинку приватизовано частину квартир, питання про користування прибудинковою територією вирішується відповідно до положень частини третьої статті 88 ЗК України, тобто шляхом отримання в користування її частини, що відповідає частці приватизованих квартир та інших приміщень у вартості будинку і споруд. При цьому розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації (роз'яснення абзацу 4 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).
Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої (роз'яснення абзацу 3 пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).
Отже, з системного аналізу статей 12, 42, 88, 116 ЗК України, у поєднанні з роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 14 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» слідує, що право користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або землекористувачем документу, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
При цьому, відповідно до частин першої-другої статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками або у власність чи користування об'єднання власників у разі приватизації громадянами багатоквартирного будинку.
Позовні вимоги стосуються встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою.
Суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що мешканці спірного будинку стали співвласниками часток у праві власності на домоволодіння, а не власниками квартир у багатоквартирному будинку, а також врахувавши, що позивачем не надано доказів, що підтверджують право власності співвласників чи їх право користування вказаною земельною ділянкою, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові про визначення порядку землекористування.
Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються матеріалами справи, які не містять доказів передачі у передбаченому законом порядку спірної земельної ділянки комунальної власності у власність або у користування учасників справи, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів не заслуговують на увагу, оскільки у даному спорі визначення порядку землекористування спірною ділянкою може мати місце тільки після належного оформлення права власності або права користування такою земельною ділянкою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Співвласники частин спірного домоволодіння не позбавлені права захистити свої права у передбачений чинним законодавством спосіб, що спростовує доводи касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності повторюють доводи апеляційної скарги та зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Рішення судів містять необхідні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Глущенка Олександра Сергійовича, залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 29 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик