Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 375/1303/17-ц
провадження № 61-9817св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараш А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на постанову апеляційного суду Київської області в складі суддів: Гуля В. В., Іванової І. В., Сліпченка О. І., від 19 грудня 2017 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного з відповідачкою договору б/н від 24 червня 2009 року, остання отримала кредит у розмірі 1 200 грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном погашення, що відповідає строку дії картки.
Позичальниця свої зобов'язання за умовами кредитного договору не виконує належним чином умови останнього, в результаті чого станом на 29 серпня 2017 року існує заборгованість по кредиту на загальну суму 35 535,95 грн, зокрема: тіло кредиту - 750,26 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 28 562,95 грн, заборгованість за пенею та комісією - 4 054,36 грн, штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 668,38 грн.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідачки указану суму кредитної заборгованості.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року позов ПАТ КБ «Приват Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором 30 294 грн 65 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» в рахунок відшкодування витрат зі оплати судового збору 1 600 грн.
В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальниця порушила свої зобов'язання за спірним кредитним договором, у зв'язку із чим з останньої на користь банку підлягає стягненню сума кредитної заборгованості в розмірі 30 294 грн 65 коп.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року скасовано.
У задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд указав, що згідно пояснень учасників справи строк дії картки закінчився 24 червня 2012 році. Доказів іншого строку дії картки за спірним договором банком не надано. Після закінчення строку дії картки нову картку відповідачка не отримувала. Останній платіж відповідачкою було внесено в розмірі 200 грн 13 січня 2014 року. 09 червня 2014 року за спірним кредитним договором було проведено платіж в розмірі 45,64 грн. Тому, при зверненні до суду із даним позовом у вересні 2017 року позивач пропустив визначений законом строк позовної давності, про застосування якого відповідачка подала відповідну заяву, у зв'язку із чим позов задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову у позові. 19 грудня 2011 року картка відповідачки була перевипущена із встановленням нового строку дії картки, про що свідчить відповідна анкета-заява, яка додана до касаційної скарги. Строк дії нової картки встановлено до 31 липня 2015 року, у зв'язку із чим при зверненні до суду із даним позовом у вересні 2017 року позивач не пропустив визначений законом строк позовної давності.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 24 червня 2009 року ОСОБА_1 підписала заяву про отримання кредиту в сумі 1 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Пунктом 9.12 Умов і Правил надання банківських послуг, які визнані відповідачкою, строк дії кредитного договору в будь-якому випадку становить 12 місяців та продовжується автоматично, якщо протягом строку його дії жодна із сторін не повідомить іншу про припинення дії такого договору.
Відповідно до умов пункту 3.1 вказаних Умов та Правил по закінченню строку дії платіжної карти, який зазначений на картці, якщо до початку місяця строку її дії від позичальника не надійде заява про закриття карткового рахунку, карта продовжується банком на новий строк.
Також, 24 червня 2009 року ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», якою визначені строки погашення кредиту - 25 число місяця, що слідує за звітним, розмір відсотків за користування кредитом, розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості та розмір і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення умов договору.
Під час дії договору ліміт платіжної картки був збільшений до 1 200 грн.
Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 29 серпня 2017 року у відповідачки виникла заборгованість за кредитом на загальну суму 35 535,95 грн, з якої: тіло кредиту - 750,26 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 28 562,95 грн, заборгованість за пенею та комісією - 4 054,36 грн, штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 668,38 грн.
Даний розрахунок здійснений позивачем за період з 24 червня 2009 року по 29 серпня 2017 року.
Апеляційним судом також установлено, що строк дії картки закінчився 24 червня 2012 року.
Після закінчення строку дії картки нову картку відповідачка не отримувала.
Останній платіж відповідачем було внесено 13 січня 2014 року в розмірі 200 грн.
09 червня 2014 року за спірним кредитним договором було проведено платіж в розмірі 45,64 грн, який є автоматичним списанням коштів з карткового рахунку при отриманні заробітної плати відповідача.
Належних та допустимих доказів щодо строку дії платіжної карти позивачем не надано.
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачка подала заяву про застосування у даній справі положень законодавства щодо позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 638 цього ж Кодексу що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як установлено судами, згідно наданого позивачем розрахунку станом на 29 серпня 2017 року у відповідачки виникла заборгованість за кредитом на загальну суму 35 535,95 грн.
Разом з тим, відповідачка просила суд застосувати у даній справі положення законодавства щодо позовної давності.
Судами установлено, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості відповідач здійснила 09 червня 2014 року, з указаної дати припинила оплату чергових платежів і саме з указаного часу починається перебіг періоду порушених прав позивача.
Із даним позовом банк звернувся до суду у вересні 2017 року.
Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно зі статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що наведені у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи - стаття 261 ЦК України, за змістом якої початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» («Yukos shareholders v. Russia»), п. 570).
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позов є обгрунтованим, проте останній платіж за спірним кредитним договором проведено відповідачкою 09 червня 2014 року, тому при зверненні до суду із даним позовом у вересні 2017 року позивач пропустив визначений законом строк позовної давності, про застосування якого відповідачка подала відповідну заяву, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові в даній справі.
Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення спростовуються матеріалами справи, установленими судами обставинами та обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про те, що 19 грудня 2011 року картка відповідачки була перевипущена із встановленням нового строку дії картки - до 31 липня 2015 року, у зв'язку із чим при зверненні до суду із даним позовом у вересні 2017 року позивач не пропустив визначений законом строк позовної давності не містять підстав для скасування оскаржених рішень.
Указані обставини не були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанції, оскільки докази указаних обставин надані банком лише суду касаційної інстанції.
Згідно вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Крім того, зазначені вище обставин не впливають на факт несплати відповідачкою чергових щомісячних платежів за спірним договором після 09 червня 2014 року і, відповідно, на початок для позивача строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх відповідних порушених прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із рішенням апеляційного суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Київської області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик