Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3484/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж, м. Ізюм Харківської області
про стягнення 22031924,33 грн.
за участю представників:
позивача - Єфременко О.О. (довіреність №14-192 від 17.05.2019 року, адвокат);
відповідача - Радигін Е.С. (довіреність б/н від 01.10.2019 року, адвокат).
Позивач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж про стягнення 22031924,33 грн., у тому числі: 17 602 499, 41 грн. - борг, пеня у сумі 1354144,75 грн.; три проценти річних у сумі 821 067,05 грн.; інфляційні втрати у сумі 2254213,12 грн., окрім того, 330478,87 грн. судового збору.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем договору №1051/1718-ТЕ-32 постачання природного газу від 21.09.2017 року (далі-Договір).
Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року відкрито провадження у справі №922/3484/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.11.2019 року.
19.11.2019 року відповідач надав до суду відзив (вх.№28008, а.с.56-62), в якому просить суд відмовити у стягненні 497879,13 грн. інфляційних та 186726,97 грн. річних, зменшити пеню на 90% до суми 135414,47 грн., зазначивши, що затримка у оплаті сталася через строки оплати, встановлені порядком перерахування житлових субсидій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 року, а також просить суд надати відстрочку виконання рішення на 8 місяців з моменту винесення рішення. Відповідач заперечує проти позову в частині нарахувань на суму зобов'язань (пеня, інфляційні витрати та 3% річних) визначених позивачем у розрахунку до позову за період з жовтня 2017 р. по січень 2018 р., посилаючись на те що оплата між сторонами за договором від 21.09.2017 р. №1051/1718-ТЕ-32 цих грошових зобов'язань здійснювалась за період з жовтня 2017 р. по січень 2018 р. включно за рахунок коштів державного бюджету у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256, а тому в позивача відсутні правові підстави по стягненню з відповідача 3 % річних, інфляційних витрат та пені, що були нараховані на суми зобов'язань, які у подальшому були погашені за рахунок коштів державного бюджету у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256. Також відповідач зважаючи на причини неналежного виконання грошових зобов'язань, вказуючи на тяжкий економічний стан, на невідповідність розміру пені наслідкам порушеного майнового стану сторін, на не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, просив суд зменшити розмір пені нарахований позивачем на суми зобов'язань за період з лютого 2018 року по квітень 2018 року на 90 % або на інший обґрунтований процент від суми пені, та надати відстрочку виконання рішення суду на 8 місяців з моменту винесення рішення судом з метою вирішення питання по отриманню значної заборгованості з різниці у тарифах на теплову енергію, що була погоджена з державними установами.
25.11.2019 року позивач надав до суду відповідь на відзив (вх.№28480, а.с.130-137), в якій зазначає, що порядок оплати до 25 числа включно місяця, наступного за місяцем поставки газу встановлений п.6.1 Договору, а не порядком перерахування житлових субсидій, заперечує проти зменшення пені та надання відстрочки через ненадання відповідачем доказів щодо виключності обставин, вказує на можливість погашення боргу за рахунок банківських кредитів, викладені відповідачем обставини для надання відстрочки не мають ознак надзвичайності та невідворотності, наголошує, що позивач є об'єктом стратегічного значення для економіки і безпеки держави, а джерелом компенсації понесених ним витрат є стягнення з боржників штрафних санкцій, інфляційних та річних.
Надані документи прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Судом 27.11.2019 року оголошено протокольну ухвалу про задоволення клопотання відповідача та відкладення підготовчого засідання на 18.12.2019 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.12.2019 року закрито підготовче провадження у справі №922/3484/19 та призначено справу №922/3484/19 до судового розгляду по суті на 24.12.2019 року.
У судовому засіданні 24.12.2019 року представник позивача позов підтримував повністю, заперечував проти зменшення пені та надання відповідачу відстрочки виконання рішення.
Представник відповідача в судовому засіданні 24.12.2019 року проти позову заперечував частково, просив зменшити пеню та відстрочити виконання рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно перевіривши надані докази, суд встановив наступне.
21 вересня 2017 року між позивачем та відповідачем був укладений договір на постачання природного газу №1051/1718-ТЕ-32, відповідно до умов якого, позивач зобов'язувався поставити відповідачу у 2017-2018 роках природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, у свою чергу, відповідач зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.
У відповідності до п.6.1. цього договору оплата отриманих обсягів газу здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за період з 21.09.2017 року по 26.05.2018 року передав у власність відповідача природний газ, у свою чергу відповідач розраховувався не своєчасно, та не у повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором, не оплатив за отриманий природний газ суму в розмірі 17602499,41 грн., що стало підставою для звернення позивача до суду за стягненням основного боргу, штрафних санкцій та інших нарахувань за прострочку платежів.
Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Частиною першою ст.216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі порушення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, поведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.
За неналежне виконання зобов'язань за спірним договором позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1301817,36 грн., інфляційні витрати у розмірі 202266,60 грн. та 3 % річних в розмірі 424228,26 грн.
08.11.2017 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 951 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", згідно з якою з 01 січня 2018 року втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій", з одночасним внесенням змін до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.
На підставі абзацу 4 п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 підприємства, установи, організації, що надають послуги, в тому числі транспортування природного газу, готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню, відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг і надсилають їх протягом місяця, але не пізніше 10-го числа місяця, що настає за звітним періодом, фінансовим органам райдержадміністрації, виконавчих органів міських рад (міст республіканського АРК та обласного значення), об'єднаних територіальних громад та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів, які узагальнюють реєстри та надають їх Головним управлінням Казначейства. Згідно з абзацом 13 п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 (введеного в дію у новій редакції з 01 січня 2018 року) Казначейство перераховує протягом місяця, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом, субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема послуг з теплопостачання.
Таким чином, для проведення розрахунків відповідно до пункту 8-1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах Казначейства.
Встановлено, що кошти у вигляді субвенцій з державного бюджету на загальну суму 21676367,06 грн., що перераховані позивачу після 01 січня 2018 року, сплачені відповідачем в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, про що свідчать: платіжні доручення надані відповідачем до справи, довідка по операціям за договором №1051/1718-ТЕ-32, надана позивачем до позову та розрахунок штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних за договором від 21.09.17 р. № 1051/1718-ТЕ-32, наданий позивачем до позову.
Вбачається, що оплата за поставлений природний газ у спірному періоді проведена відповідачем за рахунок коштів, що виділялись у вигляді субвенцій на оплату пільг та житлових субсидій населенню щодо послуг з теплопостачання згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.
Для застосування штрафних санкцій, зокрема пені, передбаченої пунктом 8.2 договору та наслідків порушення грошових зобов'язань, встановлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.
Статтею 6 Господарського кодексу України визначено, що свобода підприємницької діяльності обмежується відповідними законами, крім того господарювання в Україні може мати обмеження з боку держави (державних органів) для регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави.
Згідно з ст.7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Згідно зі ст.12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
На підставі частини 4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно з положеннями Цивільного кодексу України:
- до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1);
- зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509), зокрема договорів та інших правочинів (пункт 1 частини другої статті 11).
Підсумовуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ у частині грошей, що перераховуються з Державного бюджету України у порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256. При цьому, відповідач не може керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов'язань договором, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює бюджетні відносини.
Крім того, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами по договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються нормами адміністративного, зокрема, бюджетного законодавства.
Отже, розрахунки між сторонами договору від 21.09.2017 року №1051/1718-ТЕ-32 здійснювались за період з жовтня 2017 року по січень 2018 року включно за рахунок коштів державного бюджету у відповідності до порядку визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, а тому в позивача були відсутні правові підстави для нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат за поставлений природний газ за період з жовтня 2017 року по січень 2018 року.
Для застосування штрафних санкцій та відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання необхідною умовою є факт невиконання або прострочки виконання зобов'язання. При розгляді справ щодо застосування у подібних правовідносинах норми частини другої статті 625 ЦК України та санкцій, передбачених умовами договору, слід зазначити, що необхідною умовою для їх застосування є те, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених порядком визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.
Вказана правова позиція відповідача узгоджується з правовою позицією Верховного суду при розгляді аналогічних справ, що була викладена у постановах: від 04.12.2018 року у справі № 927/276/18, від 06.08.2019 року у справі № 922/3223/18 та від 19.09.2019 року у справі №922/3635/18.
Відповідно, зважаючи на вищевикладене суд приходить до висновку, що у стягненні сум інфляційних втрат у розмірі 497879,13 грн. та 3% річних у розмірі 186726,97 грн., нарахованих позивачем за період з жовтня 2017 року по січень 2018 року включно на суми зобов'язань за отриманий природний газ відповідачем, що були оплачені у відповідності до порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, слід відмовити.
В іншій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відносно клопотання відповідача щодо зменшення суми пені у розмірі 1354144,75 грн., яка була нарахована на грошові зобов'язання відповідача за договором від 21.09.2017 року №1051/1718-ТЕ-32 за отриманий природний газ та не була оплачена відповідачем на час звернення позивача до суду, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а згідно зі ст.233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
З наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд, об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання, враховуючи фактичні обставини справи.
Відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості.
На підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання. До моменту прийняття нових тарифів, тарифи на теплопостачання покривали лише частину витрат на їх виробництво.
Однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по підприємству досягли по теплопостачанню суму у розмірі 20649895,28 грн., крім того суд погоджується з тим фактом, що заборгованість населення перед відповідачем виникла по деяким підставам, що не залежать від волі відповідача, зокрема суд бере до уваги, що норми діючих на цей час законів (мається на увазі п.7 ст.48 ЗУ “Про виконавче провадження” від 2.06.2016 р. у новій редакції та п. 10 постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 р. «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (з наступними змінами та доповненнями) захищають споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення, у тому числі від стягнення заборгованості за комунальні послуги, однак не передбачають у даному випадку компенсації надавачам комунальних послуг, що веде до прямих збитків комунальних підприємств, до яких відноситься відповідач.
Субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України "Про Державний бюджет на кожний рік"; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Закону України "Про державний бюджет"; від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів. Обсяг заборгованості з різниці в тарифах за надані послуги з теплопостачання склав суму у розмірі 31003388 грн., яку Держава повинна компенсувати відповідачу.
Відповідач у відзиві зазначає, що враховуючу значну заборгованість з різниці в тарифах у розмірі 31003388 грн. за надані послуги з теплопостачання, яка накопичувалася тривалий час, не може повністю погасити зобов'язання за договором від 21.09.2017 року № 1051/1718-ТЕ-32, у свою чергу, сума штрафних санкцій які покладаються на відповідача позивачем є надмірно великою, а суми пені, 3 % річних та інфляційні витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача мають компенсувати всі негативні наслідки затримки розрахунку з боку відповідача.
Суд враховує той факт, що інших джерел у відповідача погасити борг за цією справою перед позивачем не має, тому як з одного боку гроші, які відповідач отримує від споживачів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 року «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» підлягають перерозподілу без згоди на це відповідача, та їдуть на користь позивача по існуючим договорам, а залишок грошей, що залишається у відповідача використовується на виплату заробітної плати та на підтримання технологічного процесу з виробництва послуг з теплопостачання.
Фінансові звіти відповідача (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, що були надані до справи відповідачем) - однозначно вказують на наявність значних збитків підприємства від надання послуг теплопостачання.
Враховуючи вищевказане суд задовольняє клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% (відповідно пеня до стягнення буде у розмірі 135414,47 грн.).
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду при розгляді аналогічних справ, що була викладена у постановах: від 31.10.2019 року у справі № 911/874/19 (90%) та від 07.11.2019 року у справі № 920/437/19 (90%).
Також, відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду на 8 місяців.
Згідно з частиною першою статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, зокрема, ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Так суд при вирішенні заяви про надання відстрочки виконання рішення суду враховує наступні фактичні обставини по справі:
- відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання, водопостачанні та водовідведенні, також підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію, водопостачання та водовідведення по вартості нижчої її собівартості;
- однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги, відповідно борги населення за комунальні послуги у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по Ізюмському КПТМ досягли по теплопостачанню суму у розмірі 24260,23 тис. грн. до того ж заборгованість населення перед відповідачем виникла по деяким підставам, що не залежать від волі відповідача;
- пільги та субсидії, надаються державою несвоєчасно;
- фінансові звіти відповідача (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання) - однозначно вказують на наявність значних збитків підприємства від надання послуг теплопостачання, при цьому у відповідності до звітів із праці починаючи з 1 кварталу 2017 року по 3 квартал 2019 року ні розмір заробітної плати, ні кількість робітників у періодах надання та не надання послуг з теплопостачання фактично не змінилося;
- окремо суд приймає до уваги той факт, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 року «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» (з наступними змінами та доповненнями) постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг регулюється порядок перерозподілу коштів отриманих відповідачем без його згоди на це, а залишок грошей, що залишається у відповідача згідно встановлених нормативів розподілу грошей затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг незначний, до того ж суд розуміє той факт, що відповідачу потрібні гроші на виплату заробітної плати робітникам та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії, водопостачання та водовідведення, крім того примусове стягнення не дасть очікуваного результату, тобто виконання рішення суду, тому як примусове стягнення не можливе на гроші, що поступають на спеціальні рахунки відкриті у установах банків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 року «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», крім того вказані гроші поступають позивачу в оплату за отриманий відповідачем газ, а ті гроші, що залишаються у підприємства настільки мізерні, що примусове стягнення за рахунок цих грошей буде відбуватися тривалий час та може зруйнувати господарську діяльність відповідача, витрати на відновлення якої будуть набагато більшими від отриманих позивачем грошей;
- тривалий строк, необхідний для реалізації закладеної програми у Державному бюджеті України по погашенню заборгованості з різниці в тарифах за комунальні послуги, що надає підприємство, що може проводитися упродовж 2019 - 2020 роках.
Таким чином, суд враховує той факт, що прострочка платежів відповідача об'єктивно виникла не з його вини, а внаслідок неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносіїв, у зв'язку з введенням в дію порядку примусового перерозподілу грошей, які направляються до АТ «НАК «Нафтогаз України» та не передбачають погашення існуючого боргу та нарахувань на суму боргу перед АТ «НАК «Нафтогаз України», крім того у разі отримання заборгованості з різниці у тарифах з Державного бюджету України у продовж 2019 -2020 року підприємство зможе повністю розрахуватися з позивачем та погасити заборгованість.
З урахуванням вищевикладеного, суд частково задовольняє заяву відповідача та надає відстрочку виконання рішення на шість місяців до 24.06.2020 року, тобто надається час необхідний для вирішення питання по погашенню заборгованості з різниці у тарифах, яка повинна бути компенсована з Державного бюджету. Крім того суд вважає, що таким чином враховуються інтереси позивача, тому як примусове стягнення з відповідача суми боргу за цією справою не приведе до належного виконання рішення суду, а тільки погіршить становище відповідача, що може привести до його банкрутства та зупинення діяльності, яку у подальшому не можливо буде відновити.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду при розгляді аналогічних справ, що була викладена у постановах: від 11.09.2018 року у справі № 905/2842/17 та від 31.07.2019 року у справі № 904/4566/18.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, враховуючи вищевикладене, з урахуванням норм права, викладених в постановах Верховного суду, суд дійшов висновку про часткову відмову в задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. У зв'язку з чим, витрати зі сплати судового збору в розмірі 320209,77 грн. покладаються на відповідача, в іншій частині - на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити частково.
Стягнути з Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (адреса: 64300, Харківська область, м.Ізюм, пр.Незалежності, буд.33/1; код ЄДРПОУ 32284148) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (адреса: 01601, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6; код ЄДРПОУ 20077720) 17602499,41 грн. боргу, 135414,47 грн. пені, 634340,08 грн. 3% річних, 1756333,99 грн. інфляційних втрат, 320209,78 грн. судового збору.
Відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців, до 24.06.2020 року.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "28" грудня 2019 р.
Суддя К.В. Аріт