вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"23" грудня 2019 р. Cправа № 902/651/18
Господарський суд Вінницької області у складі: головуючого судді - Матвійчука Василя Васильовича, суддів: Маслія Ігора Володимировича, Яремчука Юрія Олександровича, розглянувши у відкрито судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства "Укрриба"
(вул. Тергенєвська, буд. 82-А, м. Київ, 04053)
до Фізичної особи - підприємця Міговка Володимира Йосиповича
( АДРЕСА_1 )
про стягнення 34369,37 грн.
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,
представників сторін:
позивача не з'явився;
відповідача не з'явився
Державне підприємство "Укрриба" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою № 11-09/149 від 09.10.2018 до Фізичної особи - підприємця Міговка Володимира Йосиповича про застосування наслідків недійсності Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору зберігання державного майна № 1/16 від 20.01.2016 та відшкодування Державному підприємству "Укрриба" коштів за фактичне користування державним нерухомим майном, за цінами, які існують на момент відшкодування, у розмірі 34 369,37 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на наступне. 20.01.2016 між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Міговком В. Й. (відповідач) укладено Договір зберігання державного майна № 1/16. За актом приймання-передачі від 20.01.2016 позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання державне нерухоме майно (гідротехнічні споруди ставів, яке розташоване за адресою: Вінницька обл., Літинський р-н., в межах Соснівської сільської ради, с. Городище).
Згодом, 22.01.2016 відповідач звернувся до позивача з проханням надати дозвіл на використання державного майна, оскільки лише зберігання даного майна без можливості використання призведе до його непридатності та стане загрозою для ведення рибництва на ставках.
Додатковою угодою від 22.01.2016 до Договору позивач, відповідно до ст. 944 Цивільного кодексу України, надав відповідачу дозвіл на користування майном, переданим останньому на зберігання в порядку даного Договору.
Пунктом 8 Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору визначалося, що відповідач зобов'язується проводити плату за користування державним майном, зазначеним в Акті приймання-передачі, щомісячно на розрахунковий рахунок Позивача не пізніше 14 числа місяця, наступного за звітним.
01.10.2017, даний Договір був припинений у зв'язку із укладенням Договору оренди № 1846-НМ від 02.10.2017 на зазначене державне майно.
Проте, за час дії Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору (з 22.01.2016 по 01.10.2017), плата за використання державного нерухомого майна відповідачем здійснювалась нерегулярно, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості на загальну суму 34 369,37 грн.
Разом з тим, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 по справі № 902/408/17 визнано недійсною Додаткову угоду від 22.01.2016 до Договору зберігання державного майна № 1/16 від 20.01.2016. Таким чином, згідно з рішенням суду, дана Додаткова угода визнана прихованим договором оренди, а тому, склалася ситуація, коли суб'єкт господарювання протягом тривалого часу здійснював користування державним нерухомим майном не сплативши за це відповідні кошти.
Посилаючись на положення 216 ГК У країни та частину другу статті 208 Господарського кодексу України позивач вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності правочину - Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору зберігання державного майна № 1/16 від 20.01.2016 та просить відшкодувати Державному підприємству «Укрриба» кошти за фактичне користування державним нерухомим майном, за цінами, які існують на момент відшкодування, у розмірі 34 369,37 грн.
Ухвалою суду від 16.10.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/651/18 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06.11.2018.
01.11.2018 до суду від позивача надійшло клопотання №11-09/162 від 29.10.2018 про призначення судової будівельно-технічної експертизи, яке останній мотивував тим, що предметом розгляду в даній справі є застосування наслідків недійсності Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору зберігання майна від 20.01.2016 та відшкодування коштів за фактичне користування державним майном, за цінами, які існують на момент відшкодування, у відповідності до ст. 216 ЦК України. Оскільки, Договір з урахуванням Додаткової угоди від 22.01.2016, рішенням суду у справі № 902/408/17 визначено прихованим договором оренди, позивач вважає, що розрахунок вартості відшкодування у даній справі необхідно здійснювати з врахуванням законодавства в сфері оренди державного нерухомого майна.
Методикою розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 визначено, що для розрахунку орендної плати за використання державного нерухомого майна необхідно, зокрема, визначити вартість орендованого майна шляхом проведення незалежної оцінки.
З огляду на наведене позивач просив призначити судову оціночно-будівельну експертизу на розгляд якої поставити питання визначення вартості гідротехнічних споруд, що були об'єктом оренди згідно Договору зберіганні державного майна від 20.01.2016 № 1/16.
02.11.2018 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказує, що даний позов є незаконним та необґрунтованим з наступних підстав. Як вірно було встановлено Касаційним господарським судом, спірна Додаткова угода є удаваним правочином, оскільки по суті являє собою договір оренди. Згідно ч.2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Відносини в сфері оренди державного майна регулюються Законом «Про оренду державного та комунального майна». Так, згідно ст. 5 Закону про оренду Орендодавцем майна державних підприємств є Фонд державного майна України, та його регіональні відділення. Отже позивач не мав права розпоряджатися гідроспорудою, яка є предметом спірного договору. Згідно ч. 2 ст. 19 Закону про оренду Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 17 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата спрямовується: за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій (крім підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління Мінкультури, - на період до 31 грудня 2019 р.) - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, З0 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно. Таким чином, позивач, який не може бути стороною спірного договору мав би отримувати лише 30% нарахованої орендної плати.
Окрім того відповідач наголошує, що позивач, укладаючи спірну Додаткову угоду фактично не мав належного обсягу прав на гідроспоруду, для її передачі в оренду, а отже відповідач не міг отримати від позивача належних прав користування гідротехнічною спорудою, а, відтак, не міг здійснювати користування нею та й не користувався.
Підготовче засідання у визначену судом дату (06.11.2018) не відбулось у зв'язку з перебуванням судді на лікуванні та у відрядженні.
Ухвалою суду від 22.11.2018 призначено підготовче засідання на 12.12.2018.
Ухвалою суду від 12.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 16.01.2019.
За наслідками підготовчого засідання 16.01.2019, за результатами розгляду клопотання позивача №11-09/162 від 29.10.2018 про призначення судової будівельно-технічної експертизи призначено у справі №902/651/18 судову оціночно-будівельну експертизу. Проведення експертизи доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Зупинено провадження у справі №902/651/18 на час проведення експертизи.
09.10.2019 матеріали господарської справи № 902/651/18 повернуто до суду Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №904/19-21 від 26.09.2019.
Ухвалою суду від 15.10.2019 поновлено провадження у справі №902/651/18.
Ухвалою суду від 15.10.2019 призначено колегіальний склад суду для розгляду справи №902/651/18.
Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, визначено колегію для розгляду справи № 902/651/18 в наступному складі: головуючий суддя Матвійчук В.В., судді: Маслій І.В., Яремчук Ю.О.
Ухвалою суду від 21.10.2019 справу прийнято до провадження колегіальним складом суду. Розгляд справи розпочато спочатку з призначенням підготовчого засідання на 13.11.2019.
Ухвалою суду від 13.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 10.12.2019.
Проте, розгляд справи 10.12.2019 не відбувся у зв'язку з перебуванням головуючого судді Матвійчука В.В. на лікуванні, про що учасників справи повідомлено телефонограмами, та на сайті Господарського суду Вінницької області розміщено відповідне оголошення.
За змістом ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
З огляду на те, що суд перейшов до розгляду справи по суд ухвалою від 13.11.2019, тридцятиденний строк розгляду справи по суті збіг 13.12.2019.
Відповідно до п. 11 Порядку автоматизованого розподілу справ в Господарському суді Вінницької області, зі змінами внесеними рішенням зборів суддів від 01.02.2018, у випадках настання тимчасової непрацездатності судді та настання інших обставин, передбачених п. 2.3.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30 у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015 р. № 25 зі змінами, нерозглянуті судові справи такого судді, на підставі розпорядження керівника апарату суду (чи особи, яка виконує його обов'язки), підлягають повторному автоматизованому розподілу на наступний день після спливу процесуального строку передбаченого ГПК України та з дотриманням строків передбачених ч.9 ст. 32 ГПК України для вирішення відповідної судової справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 32 ГПК України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач зі складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
Згідно даних табелю Господарського суду Вінницької області з 25.11.2019 по 13.12.2019 суддя Матвійчук В.В. перебував на лікарняному.
Станом на 16.12.2019 суддя Матвійчук В.В. перебуває на роботі.
Ухвалою суду від 16.12.2019, з метою забезпечення процесуальних прав учасників справи, враховуючи необхідність належного повідомлення учасників справи, розгляд справи по суті призначено на 23.12.2019.
20.12.2019 на електронну адресу суду надійшло клопотання № 11-09/137 від 20.12.2019 позивача про розгляд справи за відсутності представника позивача, з посиланням на завантаженість юрисконсультів підприємства та територіальну віддаленість.
Означене клопотання скріплене електронним цифровим підписом генерального директора Державного підприємства "Укрриба" О. Кальян, відтак є офіційним документом та приймається судом до розгляду.
На визначену судом дату представник позивача не з'явився.
Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався, пояснень причин неявки суду не надав. При цьому суд зважає, що про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, ухвалою суду від 16.12.2019.
Згідно з даними сайту ПАТ "Укрпошта" http://services.ukrposhta.ua/bardcodesingle/ та списком згрупованих поштових відправлень суду від 17.12.2019 за штрихкодовим ідентифікатором поштового відправлення №2101802489267 поштове відправлення, адресоване відповідачу, не вручене під час доставки: інші причини.
При цьому суд зважає на положення ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 4 та 5 ч. 6 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Окрім того, ухвали Господарського суду Вінницької області у справі №902/651/18 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому учасники судового процесу не були позбавлені права та можливості ознайомитись із відповідними ухвалами у зазначеному Реєстрі.
За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання.
З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В судовому засіданні 23.12.2019 прийнято судове рішення.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
29.07.2003 наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України № 205 затверджений акт прийому-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду СВАТ "Вінницярибгосп", на баланс державного підприємства “Укррриба” та закріплено за ним на праві повного господарського відання.
20 січня 2016 року між Державним підприємством “Укрриба” (позивач) та Фізичною особою - підприємцем Міговком Володимиром Йосиповичем (відповідач) укладено договір зберігання державного майна № 1/16. (надалі Договір)
Згідно п.1.1 Договору Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання згідно з Актом приймання-передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі Поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України “Про передачу гідротехнічних споруд” від 06.05.2003р. № 126/752.
Об'єктом зберігання є гідротехнічні споруди рибницьких ставів - майно, що перебуває у державній власності відповідно до п. 1.1. Договору. (п. 1.2. Договору)
За відповідальне зберігання майна щомісячний розмір плати складає 10 грн. (десять гривень 00 коп.), в тому числі ПДВ. Плата за відповідальне зберігання майна перераховується на розрахунковий рахунок Зберігача один раз на рік по закінченню календарного року до 15 січня наступного року на підставі Акту виконаних робіт (послуг), який Зберігач направляє Поклажодавцю до 31 грудня звітного року. (п. 5.1. Договору)
Цей Договір набуває чинності з дня підписання Акту приймання-передачі згідно п. 4.1. Договору і діє до укладення договору оренди. (п. 7.1. Договору)
20.01.2016 між сторонами за Договором підписано Акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які передаються на зберігання, за яким Поклажодавець передав, а Зберігач прийняв на відповідальне зберігання державне нерухоме майно (гідротехнічні споруди ставів), яке розташоване за адресою: Вінницька область, Літинський район в межах Соснівської сільської ради с. Городище.
22.0.2016 між Сторонами за Договором укладено Додаткову угоду до Договору зберігання державного майна № 1/16 від 20.01.2016р. про наступне.
У зв'язку із заявою Зберігача про надання дозволу на користування майном або його частиною, яке передано Зберігачеві згідно з Актом приймання-передачі, Сторони вирішили:
Відповідно до ст. 944 ЦК України Поклажодавець надає згоду Зберігачеві на користування майном, переданим останньому на зберігання в порядку даної Додаткової угоди до Договору зберігання, а Зберігач засвідчує свою обізнаність з усіма властивостями майна та його цільовим призначенням. Зберігач здійснює використання майна відповідно до “Правил технічної експлуатації гідротехнічних споруд рибоводних господарств”, затверджених наказом Державного департаменту рибного господарства України від 13.01.2004р. № 6 та “Виробничої програми”, що розроблена Зберігачем та погоджена із Поклажодавцем і є невід'ємною частиною даної Додаткової угоди до Договору зберігання. (п. 1. Додаткової угоди)
Сторони домовились про припинення зобов'язання Зберігача встановленого п. 2.5. Договору зберігання. (п. 2. Додаткової угоди)
Зберігач зобов'язаний використовувати майно відповідно до його цільового призначення та умов цієї Додаткової угоди. (п. 3. Додаткової угоди)
Зберігач зобов'язаний щомісячно до 5 числа місяця наступного за звітним надавати Поклажодавцю звіт про вилов риби, добування інших живих ресурсів за встановленою формою згідно наказу Держрибагенства України від 13.02.2012р. № 84. (п. 5. Додаткової угоди)
Зберігач зобов'язується проводити плату за користування державним майном, зазначеним в Акті приймання-передачі щомісячно на розрахунковий рахунок Поклажодавця не пізніше 14 числа місяця, наступного за звітним. Ціна за користування державним майном, визначається у Протоколі про договірну ціну, який є невід'ємною частиною даної Додаткової угоди до Договору зберігання і становить на дату підписання даної Додаткової угоди 2 000,00 грн. (в тому числі ПДВ. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. У разі виникнення заборгованості за користування державним майном з боку Зберігача, Поклажодавець має право здійснювати зарахування платежів Зберігача за користування державним майном у першу чергу на погашення такої заборгованості. (п. 8. Додаткової угоди)
Ця Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання і діє до укладання договору оренди державного майна. (п. 14 Додаткової угоди)
Договірну ціну за користування державним майном зазначену у Додатковій угоді до Договору від 22.01.2016р. (Додаток № 1 до Додаткової угоди) Сторони домовилися, що місячна ціна за договором зберігання державного майна, за користування гідротехнічними спорудами, складає 2000,00 (дві тисячі гривень 00 коп.) в тому числі ПДВ, із врахуванням щомісячного індексу інфляції.
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за Додатковою угодою в частині сплати плати за користування державним майном позивач звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення заборгованості в сумі 19782,24 грн., а також 2271,74 грн. пені, 1301,61 грн. інфляційних втрат та 234,51 грн. процентів річних.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.07.2017 у справі № 902/408/17 позов задоволено частково. Ухвалено стягнуто з Фізичної особи-підприємця Міговка Володимира Йосиповича на користь Державного підприємства “Укрриба” 19782,46 грн. боргу, 2208,37 грн. пені, 232,49 грн. три відсотки річних, 1301,61 грн. інфляційних втрат та 1595,56 грн. витрат зі сплати судового збору. В позові про стягнення 2,02 грн. трьох відсотків річних та 63,37 грн. пені відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу за результатами розгляду якої Рівненським апеляційним господарським судом 28.11.2017 ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу задоволено. Рішення Господарського суду Вінницької області від 25.07.2017 р. у справі № 902/408/17 скасовано. Прийнято нове рішення. Визнано недійсною Додаткову угоду від 22.01.2016 до Договору зберігання державного майна № 1/16 від 20.01.2016, укладену між ДП "Укрриба" та Фізичною особою-підприємцем Міговком В.Й. В позові відмовлено.
Скасовуючи рішення місцевого суду апеляційний суд вказав, що Додаткову угоду від 22.01.2016 до Договору № 1/16 від 20.01.2016 укладено сторонами з порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для визнання її недійсною згідно зі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Вказав, що істотні умови додаткової угоди та обставини її виконання свідчать про вчинення сторонами удаваного правочину, спрямованого на встановлення правовідносин оренди державного майна, яке вже передане ФОП Міговку В.Й.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15.05.2018 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі за № 902/408/17 залишено без змін.
Посилаючись на обставини, встановлені судами апеляційної та касаційної інстанції при розгляді справи № 902/408/17, позивач звернувся до господарського суду з позовом про застосування наслідків недійсності Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору зберігання державного майна № 1/16 від 20.01.2016 та відшкодування ДП «Укрриба» коштів за фактичне користування державним нерухомим майном, за цінами, які існують на момент відшкодування, у розмірі 34 369,37 грн.
При цьому, з метою розрахунку орендної плати за використання державного нерухомого майна позивач клопотав перед судом про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Означене клопотання позивача судом задоволено та ухвалою від 16.01.2019 призначено у справі №902/651/18 судову оціночно-будівельну експертизу на вирішення якої поставлено питання: яка вартість гідротехнічних споруд рибницьких ставів, розташованих в межах Соснівської сільської ради с. Городище Літинського району Вінницької області, що були об'єктом оренди за Договором зберігання державного майна № 1/16 від 20.01.2016, з урахуванням Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору, та передані за актом приймання-передачі гідротехнічних споруд, які передаються на зберігання від 20.01.2016.
Господарський суд зазначає, що за положеннями ст. 73 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта є одним із засобів доказування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження (ст. 3 Закону України «Про судову експертизу»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (Заява №61679/00) зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури; більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.
Встановивши, що експертне дослідження проведено відповідно до Закону України «Про судову експертизу» кваліфікованими судовим експертом, висновок експерта відповідає вимогам, встановленим ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, сторонами будь-яких заперечень щодо висновку експерта не подано, господарський суд, оцінивши висновок за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність цього висновку, а відтак приймає його в якості належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу у розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до висновку експерта № 904/19-21 від 26.09.2019 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи встановлено ринкову вартість гідротехнічних споруд рибницьких ставів, розташованих в межах Соснівської сільської ради с. Городище Літинського району Вінницької області, що були обєктом оренди за Договором зберігання державного майна № 1/16 від 20.01.2016, з урахуванням Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору, та передані за актом приймання-передачі гідротехнічних споруд, які передаються на зберігання від 20.01.2016, яка в цінах сформованих станом на час проведення дослідження складає 285 079,00 грн.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, у даній справі не підлягають доказуванню обставини та взаємовідносини сторін, що встановлені постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі №902/408/17. Суд також не надає оцінки суті господарських відносин сторін, що встановлені в даному судовому рішенні.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що істотні умови Додаткової угоди та обставини її виконання свідчать про вчинення сторонами удаваного правочину, спрямованого на встановлення правовідносин оренди державного майна, яке вже передане Фізичній особі-підприємцю Міговку В.Й. Зважаючи на визначені процесуальні повноваження, а також встановлені обставини спору, колегія суддів дійшла висновку, що Додаткова угода від 22.01.2016 до Договору зберігання державного майна № 1/16 від 20.01.2016, укладена між ДП "Укрриба" та фізичною особою-підприємцем Міговком В.Й. підлягає визнанню недійсною судом на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
У такій ситуації йдеться про два правочини: один удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. Отже, воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином.
При цьому, реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу.
Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначено у ст. 215 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Положеннями ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у статті 16 Цивільного кодексу України як одним із способів захисту, проте норма частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки стаття 16 Цивільного кодексу України не містить вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.
Отже, з урахуванням того, що судом встановлено, що під час вирішення спору у справі №902/408/17 господарськими судами не було застосовано наслідків визнання правочину недійсним, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку про те, що власник майна має право на підставі статті 216 Цивільного кодексу України вимагати в судовому порядку виконання зобов'язання іншої сторони повернути йому в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування. Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена.
Як встановлено судом, на виконання недійсної Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору, позивачем фактично надано згоду Зберігачеві на користування майном, переданим останньому на зберігання за Договором зберігання, а Зберігач засвідчив свою обізнаність з усіма властивостями майна та його цільовим призначенням. Акту приймання-передачі до Додаткової угоди від 22.01.2016 сторонами не складено та відповідно не підписано.
За таких обставин застосування наслідків недійсності правочину, що заявлені позивачем у позові, не відповідає приписам ст. 216 ЦК України, та не узгоджується з положеннями недійсної Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору.
Окрім того, як встановлено судом апеляційної інстанції у постанові від 28.11.2017 у справі № 902/408/17 що при укладенні Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору зберігання сторонами не додержано вимоги п. 1 ч. ст. 287 Господарського кодексу України та ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими встановлено, що єдиним орендодавцем державного майна - майна цільових майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, - є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.
Відповідно до пп. 30 п.1 ст.6 Закону України “Про управління об'єктами державної власності”, уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.
Пункт 3 спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна від 06.05.2003 р. №126/752 “Про передачу гідротехнічних споруд”, де було визначено, що з дозволу ФДМ України (регіональних відділень) орендодавцем майна, переданого згідно з цим наказом, виступає ДП “Укрриба”, - скасований на час укладання додаткової угоди згідно з наказом Фонду державного майна України, Міністерства аграрної політики України від 20.06.2006 р.
Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правомочності щодо розпорядження об'єктами права державної власності, зокрема, передача їх в оренду юридичним особам належать органу, яким у спірних правовідносинах могло бути Регіональне відділення фонду державного майна України по Вінницькій області.
Проте, майно передане Державним підприємством “Укрриба” в довгострокове платне користування Фізичній особі-підприємцю Міговку В.Й. без відома та без погодження Регіонального відділення фонду державного майна України по Вінницькій області як орендодавця.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Поряд із тим, надаючи оцінку порушеного права позивача за захистом якого він звернувся до суду з позовом, суд враховує, що при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Зокрема, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відтак, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
За приписами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Відтак, з огляду на встановлені вище обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачем, не доведено належними, допустимими та достовірними доказами заявлені у даній справі вимоги, тобто не доведено факту порушення з боку відповідача прав позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, а відтак, у задоволенні вимог позивача про застосування наслідків недійсності Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору зберігання державного майна № 1/16 від 20.01.2016 та відшкодування Державному підприємству "Укрриба" коштів за фактичне користування державним нерухомим майном, за цінами, які існують на момент відшкодування, у розмірі 34 369,37 грн. слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховуються наступне.
Відповідно до ч.4 ст.127 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що витрати по оплаті судової оціночно-будівельної експертизи склали 7800,00 грн. Ухвалою суду від 16.01.2019 витрати за проведення експертизи покладено на Державне підприємство «УКРРИБА». Означені витрати оплачені Державне підприємство «УКРРИБА» згідно платіжного доручення № 4755 від 03.04.2019.
Приймаючи до уваги те, що судом відмовлено в задоволені позову в повному обсязі, витрати пов'язані з проведення експертизи покладаються на позивача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат в частині судового збору, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Таким чином, судовий збір за позовом залишається за позивачем.
Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові Державного підприємства «УКРРИБА» про застосування наслідків недійсності Додаткової угоди від 22.01.2016 до Договору зберігання державного майна № 1/16 від 20.01.2016 та відшкодування Державному підприємству "Укрриба" коштів за фактичне користування державним нерухомим майном, за цінами, які існують на момент відшкодування, у розмірі 34 369,37 грн. відмовити.
Витрати повязані з проведенням судової оціночно-будівельної експертизи та по сплаті судового збору залишити за Позивачем.
Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-Західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 27 грудня 2019 р.
Головуючий суддя Матвійчук В.В.
Судді Маслій І.В.
Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Тергенєвська, буд. 82-А, м. Київ, 04053)
3 - відповідачу (вул. Садовського, буд. 21, м. Вінниця, 21000)