Справа №759/3986/19
Провадження №2/442/1011/2019
10 грудня 2019 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Грицай М.М.,
з участю секретаря - Антоненко В.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Партика О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Святошинської в м. Києві РДА, про позбавлення батьківських прав,-
Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третья особа Служба у справах дітей Святошинської в м. Києві РДА, в якому просить позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У обґрунтування позову посилається на те, що 11.08.2012 уклала шлюб з відповідачем. У шлюбі народилось двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 07.06.2018 шлюб між ними розірвано. З моменту народження дітей відповідач не бере участі у їхньому вихованні та догляді, а також не цікавиться їхнім фізичним, духовним та моральним розвитком. Матеріальної допомоги не надає, хоча за рішенням суду повинен сплачувати аліменти. Загальна сума заборгованості по аліментах станом на 13.02.2019 становить 41862,25 грн. Діти називають татом іншого чоловіка, який займається їх вихованням, повністю їх утримує фінансово, тобто оплачує комунальні послуги за будинок, в якому проживає з дітьми, оплачує їхній відпочинок на морі і не тільки, придбаває продукти харчування, медикаменти та інші потрібні для життя товари. Зазначає, що відповідач має схильність до вживання спиртних напоїв. Постійно грає в азартні ігри та гральні автомати, а тому, відповідно, програє усі зароблені кошти. Крім цього, у останнього є відносини з іншою жінкою, яка має своїх дітей, яких останній забезпечує. Зважаючи на викладене, звернулась з даним позовом до суду.
У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Доповнила, що на даний час вона ніде не працює. Відповідач фінансової підтримки дітям не надає, інший чоловік, з яким має намір укласти шлюб, займається їхнім утриманням. Відповідач не надає дозволу на виїзд дитини за межі України, що, в цілому, і є основною підставою звернення з даним позовом до суду. Намагання вирішити спір добровільно, не дало результату. Просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Пояснив, що приймає участь в утриманні та вихованні дітей. Необхідні кошти на придбання шкільних товарів передає голові батьківського комітету, окрім цього, сплачує аліменти. Неодноразово телефонує до вчительки і запитує як у дитини справи. Останній раз був у школі 06.11.2019. Крім цього, гуляє з дітьми, дочку супроводжує її дідусь, а тому мав змогу з нею побачитись, так як позивач забороняє в цьому і заперечує проти спілкування з дітьми навіть у телефонному режимі. На даний час працевлаштований неофіційно, проте, намагається сплачувати аліменти та надавати іншу грошову допомогу дітям. З серпня 2019 року аліменти сплачує регулярно. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача - адвокат Партика О.В. у судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог. Зазначила, що позивачем не вказано жодних підстав, які б могли бути підставою для позбавлення її довірителя батьківських прав. Відповідач цікавиться дітьми і намагається бути хорошим батьком, позбавляти його батьківських прав через недостатню фінансову підтримку вважає неправильним. Що стосується заборгованості по аліментах, вказала, що відповідачу не було відомо про таке рішення суду, так як позивач у позовній заяві невірно зазначила адресу відповідача. Крім цього, рішення приймалось заочно і таке скасовано. Вважає, що позбавлення особи батьківських прав відносно малолітніх дітей є крайнім заходом. Сама позивач зазначає, що основною причиною звернення з даним позовом до суду є намір вивезти дітей на постійне місце проживання за межі України, що порушить права батька. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явився, подавши суду листа з проханням розглядати дану справу у їх відсутності, у зв'язку зі значною територіальною віддаленістю. Висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав підтримали.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 зареєстрував 11.08.2012 шлюб з ОСОБА_1 . Прізвище дружини після реєстрації шлюбу визначено як « ОСОБА_1 ».
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 . ЇЇ батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08.05.2018, ухвалено розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо стягнення аліментів на дітей. Однак, дане заочне рішення скасовано за заявою відповідача, що підтвердила і позивач.
Слід зазначити, що довідка - розрахунок заборгованості по аліментах не береться судом до уваги, позаяк, така нарахована на виконання вищевказаного заочного рішення суду.
Також суд не бере до уваги довідку № 1 від 13.02.2019, видану ТОВ «ПРЕІМУМ БРЕНДС», оскільки позивач вказала, що на даний час ніде не працює.
Як вбачається з висновку Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації 22.10.2019, прийнято рішення про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким встановлено, що позивач чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні з дітьми. Останній, починаючи з 14.08.2019, перераховує аліменти на утримання сина та дочки, намагається брати участь у їх розвитку, цікавиться їхнім здоров'ям, на прохання матері надав дозвіл на виїзд дітей до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим з метою оздоровлення та відпочинку в період з 01.08.2019 до 01.08.2021, у супроводі дідуся ОСОБА_7 . Окрім цього, ОСОБА_2 за місцем свого проживання характеризується виключно позитивно, скарг від мешканців села не надходило, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Діти у бесіді з працівниками служби повідомили, що батько купляє їм іграшки та солодощі і вони хочуть з ним спілкуватись, але мама не дозволяє, вказуючи на те, що тато не надає їм кошти.
Вимогами ст. ст. 13, 81 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частинами 2, 3 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Згідно ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до вимог ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватись на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу України, а також при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, суд повинен з'ясувати безліч обставин, які дають підстави для позбавлення таких прав щодо дитини.
Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до роз'яснень, викладених в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
В п. 16 зазначеної постанови зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Поряд з тим, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і безумовним втручанням у права, які передбачені ч. 1 ст. 8 Конвенції, то обставини цієї справи належить проаналізувати через призму умов ч. 2 цієї статті.
Для цього суд вважає необхідним звернутись до прецедентної практики ЄСПЛ як джерела права (п. 4 ст. 10 ЦПК України).
У справі «Хант проти України» (Заява N 31111/04) під час розгляду питань позбавлення батьківських прав у п. 50 Рішення Суд зазначив, що «…втручання не становить порушення статті 8, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей…».
Натомість, при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки, у матеріалах даної справи відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності щодо неналежного виконання своїх батьківських обов'язків, зокрема за ст. 184 КУпАП. Також відсутні будь-які докази щодо бесід, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
З наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо негативної характеристики відповідача та усунення такого від виконання своїх батьківських обов'язків, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно їхніх дітей є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками. Відповідач любить дітей і бажає приймати участь у їх вихованні, піклуватись про їхній духовний і фізичний розвиток, матеріально забезпечувати.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його дітейбе зпечуватиме інтересів останніх.
Позивач не довів та не надав суду доказів, у чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення їх батька по відношенню до них батьківських прав, та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків. Натомість встановлено, що позивач чинить перешкоди відповідачу у спілкуванні з дітьми. Незважаючи на це, останній надав дозвіл на виїзд дітей для оздоровлення та відпочинок в окуповану Автономну Республіку Крим, що підтверджує факт його піклування про фізичний та моральний розвиток дітей і бажання приймати участь у їхньому розвитку.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-13, 76-89, 258-273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Святошинської в м.Києві РДА, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 23.12.2019 року.
Суддя Грицай М.М.