Справа № 2а-25170/09/1270
Категорія 3.2
іменем України
20 січня 2010 року м. Луганськ
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Судді: Твердохліб Р.С.,
при секретарі Горпенюк О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області, Новопсковського районного центру зайнятості Луганської області про визнання неправомірними дій, стягнення невиплаченої компенсації за не працевлаштування в сумі 1530,48 грн., стягнення моральної шкоди в сумі 3000 грн., -
встановив:
17 серпня 2009 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, в якому вона зазначила, що 03.04.2006 року уклала строковий трудовий договір з відповідачем на виконання робіт на період відпустки спеціаліста 1 категорії відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги, по догляду за дитиною до 3-х років. При прийомі на роботу вона проходила конкурсний відбір і потім їй був присвоєний 15 ранг державного службовця. Дія договору закінчилася 03.08.2007 року і наказом №54 від 03.08.2007 року її було звільнено за ч.2 ст.36 КПпП України. При звільненні були порушені її трудові права, передбачені ст.47 КЗпП України. Крім того, позивачем зазначено, що на момент звільнення, вона являлася одинокою матір'ю, та їй відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП України гарантоване обов'язкове працевлаштування по закінченню строкового трудового договору та збереження на протязі 3 місяців в період працевлаштування середньої заробітної плати. До цього часу вона не працевлаштована, середньомісячна заробітна плата їй в добровільному порядку не виплачена. За захистом своїх порушених прав позивач у листопаді 2007 року звернувся до Новопсковського районного суду Луганської області. Рішенням цього суду позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, а ухвалою апеляційного суду Луганської області зазначене рішення було залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України вищезазначені рішення судів були скасовані, а провадження у справі було закрито у зв'язку з тим, що справу повинно було розглядати за правилами адміністративного а не цивільного судочинства, що стало причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду, зазначеного ч.99 КАС України. Просила поновити пропущений строк для звернення до суду, визнати дії відповідачів неправомірними та зобов'язати працевлаштувати її. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації на її користь 1530,48 грн. в рахунок невиплаченої компенсації за три місяці не працевлаштування та 3000 грн. в рахунок завданої моральної шкоди у зв'язку з порушенням її трудових прав.
Представники першого відповідача, Управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі, підтримали доводи викладені в запереченнях проти позову, наполягали на застосуванні ст.100 КАС України.
Представник другого відповідача, Новопсковського районного центру зайнятості в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі, підтримали доводи викладені в запереченнях проти позову.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідачів, дослідивши матеріали справи та оцінивши письмові докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до Новопсковського районного суду Луганської області. Рішенням цього суду позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, а ухвалою апеляційного суду Луганської області зазначене рішення було залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України вищезазначені рішення судів були скасовані, а провадження у справі було закрито у зв'язку з тим, що справу повинно було розглядати за правилами адміністративного а не цивільного судочинства, що стало причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду, зазначеного ч.99 КАС України.
Беручи до уваги те, що позивач просив поновити пропущений строк для звернення до суду обґрунтовуючи поважність пропуску строку правовою невизначеністю у відповідній справі, суд враховує таку причину, як поважну, та вважає за можливе поновити пропущений процесуальний строк для звернення до суду.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є держаними службовцями і мають відповідні службові повноваження (стаття 2 Закону України ?ро державну службу”). Згідно зі статтею 2 Закону України ?ро державну службу” посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 проходила публічну службу як державний службовець.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 уклала з першим відповідачем 03 квітня 2006 року строковий трудовий договір на виконання робіт спеціаліста першої категорії відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги на період відпустки цього спеціаліста по догляду за дитиною до 3-х років. При прийомі на роботу вона пройшла конкурсний відбір і їй був присвоєний 15 ранг державного службовця.
03 серпня 2007 року дія зазначеного строкового договору закінчилася і позивача було звільнено наказом начальника Управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області №54/к від 03.08.2007 року за ч.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку трудового договору, про що було внесено запис до трудової книжки позивача (а.с.5, 109).
Як вбачається із запису в трудовій книжці позивача від 07.08.2008 року, позивачу трудова книжка в день звільнення вручена не була, чим було порушено вимоги ст.ст.47, 116 КЗпП України.
Крім того, першим відповідачем по справі були порушені трудові права позивача передбачені ч.3ст.184 КЗпП України.
Судом встановлено, що позивач є одинокою матір'ю, виховуючи без батька доньку Ірину ІНФОРМАЦІЯ_1. З батьком дитини, ОСОБА_2 позивач розлучена, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу серії 1-ЕД №НОМЕР_1, відповідно до якого шлюб між чоловіком ОСОБА_2 та дружиною ОСОБА_3 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №66 від 26 червня 2007 року (а.с.9).
Крім того, позивач на умовах найму проживає в АДРЕСА_1, разом з донькою, яку утримує і виховує одна без батька дитини.
Вищезазначене підтверджується довідкою Новопсковської селищної ради №2755 від 24.10.2007 року, актом депутатів Новопсковської селищної ради та актом депутатів Осинівської селищної ради від 24.10.2007 року про підтвердження місця проживання позивача (а.с. 114, 115, 117).
Суд не бере до уваги пояснення представників першого відповідача, якими вони заперечують факт проживання позивача за вищевказаною адресою та її статус одинокої матері, бо вони спростовуються відомостями, зазначеними в довідці Новопсковської селищної ради №2755 від 24.10.2007 року, актах депутатів Новопсковської селищної ради та депутатів Осинівської селищної ради від 24.10.2007 року про підтвердження місця проживання позивача.
Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_2 пояснив, що він офіційно розлучився з позивачем, у 2007 році вона разом із донькою мешкала за адресою АДРЕСА_1. Він участі у вихованні та утриманні доньки не брав так-як знаходився на лікуванні та мав значні фінансові труднощі. Фактично позивач займалася дитиною сама. Він хотів допомагати, але не мав змоги це робити у зв'язку з хворобою та відсутністю коштів. На теперішній час він також бажає брати участь у вихованні та утриманні дитини.
Крім того, суд не бере до уваги доводи представників першого відповідача про те, що їм не було відомо про статус позивача як одинокої матері на час її звільнення, оскільки вказана обставина не впливає на наявність гарантій позивача, передбачених ч.3 ст.184 КЗпП України.
Таким чином доводи представників першого позивача не спростовують встановленого судом факту того, що позивач є одинокою матір'ю, та має дитину до 14 років яку виховує сама без батька, на підставі чого суд приходить до висновку, що першим відповідачем порушено ч.3 ст.184 КЗпП України щодо звільнення позивача з обов'язковим працевлаштуванням та збереженням за нею середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня розірвання строкового трудового договору, що підтверджується поясненнями представника позивача та представників відповідача. З урахуванням довідки управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації № 3199 від 12.11.2007 року, розмір середньомісячної заробітної плати позивача складає 510,16 грн. (а.с.116).
Таким чином судом встановлено, що позивачу при звільненні не було запропоновано інше місце роботи, хоча в наявності була вакантна посада державного соціального інспектора, що підтверджується звітом першого відповідача про наявність вакансій станом на 28.07.2007 року (а.с.83).
На час розгляду справи позивач не працевлаштований, що відповідно до ст.232 КЗпП України є підставою покладення на першого відповідача обов'язку працевлаштувати позивача.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з першого відповідача моральної шкоди в сумі 1530,48 грн. суд зазначає наступне. В судовому засіданні встановлено, та не заперечується сторонами, що відповідно із рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 29 лютого 2008 року, на користь ОСОБА_1 стягнуто компенсацію за три місяці працевлаштування в сумі 1530,48 грн., 1500 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди та зобов'язано першого відповідача працевлаштувати позивача.
Управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області 22 серпня 2008 року здійснило виплату позивачу 1530,48 грн. в рахунок не виплаченої середньої заробітної плати за період працевлаштування, що підтверджується платіжним дорученням №1121 від 22.08.2008 року (а.с.60).
Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 21 грудня 2009 року (а.с.135) у повороті виконання судового рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 1530,48 грн., стягнених в рахунок невиплаченої середньої заробітної плати за період працевлаштування відмовлено. За таких обставин суд приходить до висновку, що фактично матеріальна допомога позивачем отримана, та в цій частині позову треба відмовити.
Відповідно до вимог ч.2 ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Таким чином, суд вважає, що вищезазначеними порушеннями з боку першого відповідача трудових прав позивача підтверджується факт завдання моральної шкоди останньому, яка полягає в тому, що безробіття викликає відчуття незахищеності та невпевненості в майбутньому, хвилювання з приводу спроможності утримання доньки. При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує ступінь моральних страждань, характер порушень, допущених першим відповідачем, тому вважає позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судом також встановлено та не заперечується другим відповідачем, що відповідно до ст.5 Закону України ?ро зайнятість населення” позивач користується додатковими гарантіями зайнятості за рахунок встановлених квот прийому на роботу осіб, які потребують соціального захисту й не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.
Відповідно до пояснень представника другого відповідача, позивач, як така що шукає роботу зареєстрована у Новопсковському районному центрі зайнятості з 14.08.2007 року, а всі заброньовані робочі місця, встановлені розпорядженням Новопсковської районної державної адміністрації №745 від 28.12.2006 року на 2007 рік були використані. Тому позивачу у 2007 році не було запропоновано працевлаштування на заброньовані робочі місця, у зв'язку з чим на думку суду другий відповідач не мав можливості працевлаштувати за рахунок встановлених квот позивача, і порушень гарантованих законодавством прав позивача з боку другого відповідача судом не встановлено.
Відповідно до ст.19 Закону України ?ро зайнятість населення” до обов'язку державної служби зайнятості віднесено надання послуг по працевлаштуванню вивільненим працівникам і не зайнятому населенню в установленому законом порядку, тобто законодавством не передбачено обов'язок другого відповідача працевлаштувати позивача, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог до другого відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представниками відповідача в судовому засіданні не надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163, 167 КАС України, суд
постановив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області, Новопсковського районного центру зайнятості Луганської області про визнання неправомірними дій, стягнення невиплаченої компенсації за не працевлаштування в сумі 1530,48 грн., стягнення моральної шкоди в сумі 3000 грн. - задовольнити частково.
Поновити пропущений процесуальний строк для звернення до суду.
Визнати дії першого відповідача неправомірними та зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної адміністрації Луганської області працевлаштувати ОСОБА_1.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Новопсковської районної адміністрації Луганської області в рахунок завданої моральної шкоди 1500 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови буде складено та підписано 25 січня 2010 року.
Суддя