Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3503/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі філії «Енергозбут» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ,
до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, м. Харків,
про стягнення коштів у розмірі 50 660,80 грн.,-
Позивач, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Енергозбут" Акціонерного товариства "Укрзалізниця", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова про стягнення суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції 42 490,37 грн., суму пені 7 279,97 грн., суму 3% річних 890,46 грн. за договором постачання електричної енергії № П/Е-07451/НЮ від 24 березня 2006 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/35063/19, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 грудня 2019 року прийнято до розгляду відзив на позовну заяву (вх. № 29184 від 02 грудня 2019 року) та долучено його до матеріалів справи. Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 грудня 2019 року прийнято до розгляду відповідь на відзив (вх. № 30043 від 10 грудня 2019 року) та долучено її до матеріалів справи.
Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Як свідчать матеріали справи, 24 березня 2006 року між Статутним територіальним галузевим об'єднанням «Південна залізниця» (надалі - постачальник, позивач у справі) та Військовою частиною А-0829 (надалі - споживач) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харкова (далі - платник) укладено договір про постачання електричної енергії № П/Е-07451/НЮ, за умовами якого постачальник постачає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 450,0 кВт, а платник оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (розділ 1 договору).
Пункт 2.4. договору визначає ряд обов'язків платника, зокрема, платник зобов'язується, оплачувати постачальнику вартість поставленої споживачу електричної енергії згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» (пункт 2.4.1. договору).
Сторонами погоджено у пункті 4.2.1. договору, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.4.1-2.4.2 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, платник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
На підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов додатка «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» оформлюються такі документи: акт про використану електричну енергію, акт про прийняття-передавання товарної продукції та акт результатів замірів електричної потужності (пункт 7.5. договору).
Відповідно до пункту 9.11. цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня 2006 року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Пункту 2 Додатку № 1 «Порядок розрахунків» передбачає, що оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється платником у формі попередньої оплати, не пізніше 5-ти операційних днів до початку наступного розрахункового періоду, у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період. Остаточний розрахунок платника за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (пункт 4 додатку №1 до договору).
Відповідно до умов пункту 2 додатку № 5 до договору «Графік зняття показань лічильників та подання їх до електропостачальної організації», розрахунковий період дорівнює одному календарному місяцю.
Статутом Акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 735 від 02 вересня 2015 року, передбачено, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року за № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року за № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» Товариство утворене як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття,
Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця». Предметом діяльності Залізниці, окрім іншого, є діяльність у сфері електроенергетики, розподілення електроенергії, торгівля електроенергією.
Пунктом 18 Статуту передбачено, що Товариство утворює філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи як на території України, так і за її межами, які діють на підставі положень.
Відповідно до пункту 3.1. Положення про Філію «Енергозбут» акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі за текстом - Положення), метою діяльності Філії є здійснення діяльності з розподілу електричної енергії, а також отримання прибутку.
У листопада 2016 року укладено додаткову угоду до Договору, згідно умов якої, постачальником є Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», а споживачем - є Військова частина НОМЕР_1 (В 2830). Крім того, сторони погодили, що за умовами розділу 10 «Юридичні адреси та реквізити сторін» платником за спожиту електричну енергію визначено Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова.
Відповідно до абзацу 16 пункту 13 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про ринок електричної енергії» діяльність з розподілу електричної енергії з 1 січня 2019 року здійснюється на підставі нових ліцензій на провадження діяльності з розподілу електричної енергії.
Згідно постанови НКРЕКП № 1395 від 08 листопада 2018 року - AT «Укрзалізниця» анульовано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами) та ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, видані відповідно до постанови НКРЕКП № 213 від 19 лютого 2016 року, та видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності відповідно до додатка.
Як вказує позивач у позовній заяві, на виконання умов договору останній поставив за актом приймання - передачі товарної продукції за грудень 2018 року споживачу активну електроенергію на загальну суму 107 837,64 грн., проте, відповідач свої обов'язки в частині вчасної оплати поставленої споживачу активної електроенергії не здійснив.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції 42 490,37 грн., суми пені 7 279,97 грн., суми 3% річних 890,46 грн. за договором постачання електричної енергії № П/Е-07451/НЮ від 24 березня 2006 року.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, Законом України «Про ринок електричної енергії». Порядок постачання електричної енергії та взаємовідносин зі споживачами усіх форм власності регулюється спеціальним законодавством, що передбачає здійснення постачання (продаж) електричної енергії споживачу за договором про постачання електричної енергії.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Згідно з статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Так, згідно з пункту 2 Додатку № 1 «Порядок розрахунків» оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється платником у формі попередньої оплати, не пізніше 5-ти операційних днів до початку наступного розрахункового періоду, у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період. Остаточний розрахунок платника за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (пункт 4 додатку №1 до договору).
Відтак, останній день на виконання відповідачем зобов'язань зі сплати вартості поставленої електричної енергії за грудень 2018 року, з урахуванням робочих (святкових та вихідних) днів припадає на 10 січня 2019 року, а з 11 січня 2019 року настає прострочення оплати для сторони договору - учасника.
Отримання рахунків відповідачем не заперечується, однак матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач звертався до позивача з заявою про неправильне визначення обсягу спожитої електроенергії в отриманих ним рахунках.
За матеріалами справи встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином та у грудні 2018 року поставив відповідачу електричну енергію, яка була спожита Військовою частиною НОМЕР_1 , у зв'язку з чим у відповідача виникає зустрічний обов'язок - здійснити у визначений строк, своєчасну оплату постачальнику вартості електричної енергії.
Згідно акту приймання-передавання товарної продукції № 6010/12/1 за грудень 2018 року, складеного та підписаного представниками сторін по договору, постачальник поставив, а споживач отримав у грудні 2018 року активну електричну енергію на загальну суму 107 837,64 грн.
З огляду на вище зазначений первинний документ (акт приймання-передавання товарної продукції), який оформлений відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», факт отримання споживачем активної (реактивної) електроенергії у грудня 2018 року є підтвердженим, у зв'язку з чим у відповідача на пункту 1 частини 3 статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» виникає зобов'язання сплатити за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів обов'язок .
Однак, відповідач зобов'язання щодо здійснення вчасної сплати поставленої електричну енергію за грудень 2018 року належним чином не виконав. У відзиві на позовну заяву, відповідач опосередковано підтвердив наявність заборгованості перед позивачем за поставлену активну електричну енергію.
За умовами абзацу 2 пункту 7.6 договору у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата або перевищення суми платежу необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані платником за електричну енергію, постачальник електричної енергії має право зараховувати як погашення існуючої заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення.
Станом на 30 листопада 2018 року за відповідачем рахувалась заборгованість на загальну суму 149 473,81 грн. У грудні 2018 року платник (відповідач у даній справі) перерахував в розрахунок за спожиту активну електричну енергію 216 273,81 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром проведення оплати у грудні 2018 року, а також журналом-ордером розрахунків.
Крім цього, матеріали справи містять акт звіряння про стан розрахунків станом на 31 грудня 2018 року.
Верховний Суд у справі № 910/1389/18 від 05 березня 2019 року вказав, що акт звірки взаємних розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють облік операцій. Сам по собі акт звірки не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Водночас, акт звірки може вважатися доказом у справі, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.
В даному випадку, інформація, що відображена в акті звіряння станом на 31 грудня 2018 року, підтверджена первинними документами, містить підписи уповноважених на це осіб та за своїм правовим статусом відображує суму заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 41 037,64 грн.
В розрізі викладеного, з огляду на встановлені у даній справі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами, заборгованості за договором за спожиту активну електричну енергію в розмірі 41 037,64 грн. (за період отриманих послуг у грудні 2018 року), у відповідача перед позивачем належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 41 037,64 грн. за зобов'язання, що виникли у грудні 2018 року визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.
Відсутність бюджетного фінансування, відповідно до вимог статті 629 Цивільного кодексу України, не звільняє зобов'язану сторону своєчасного виконувати зобов'язань за договором. Дана правова позиція повністю узгоджується з висновком Європейського суду з прав людини (справа "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 листопада 2005 року).
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Сторонами погоджено у пункті 4.2.1 договору, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.4.1-2.4.2 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, платник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Дії відповідача щодо відсутності вчасної сплати за поставлену активну електричну енергію є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 4.2.1.договору.
Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та виходячи з пункту пункті 4.2.1. договору, приписів статті 231 Господарського кодексу України, суд встановив, що дане нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, є арифметично вірним, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 7 279,97 грн. пені за порушення грошового зобов'язання у грудня 2018 року є обґрунтованими та арифметично вірними.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Водночас, у відзиві на позовну заяву позивач ставить питання про зменшення розміру заявлених до стягнення суми пені до 50%. Дане клопотання судом розглянуте та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту наведених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11 липня 2013 року.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, поміж іншого об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 травин 2018 року у справі № 908/1453/14 та від 31 травня 2018 року у справі № 910/12069/17.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Враховуючи, що КЕВ м. Харкова є державною установою в структурі Міністерства оборони України, яка фінансуються із державного бюджету і здійснює оплату за надані послуги відповідно до виділених асигнувань, скрутне матеріальне становище відповідача, спричинене проведенням операції об'єднання сил на сході України, здійснення КЕВ мобілізаційних завдань Міністерства оборони України та забезпечення відновлення та налагодження житлово-побутових умов у частинах Збройних сил України, що знаходяться у територіальній юрисдикції КЕВ; відсутність доказів, які б свідчили про заподіяння збитків позивачу неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати електроенергії, суд, враховуючи вимоги справедливості, добросовісності та розумності, вважає можливим зменшити розмір неустойки на 50 % та стягнути з відповідача 3 639,98 грн. неустойки, що є проявом балансу між інтересами кредитора і боржника.
Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми».
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначена позиція суду щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 та позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних нарахувань є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 890,46 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 452,73 грн.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 890,46 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 452,73 грн. підлягають задоволенню повністю.
При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд, як джерелом права, керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом 3 статті 129 Конституції України та статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Усупереч вказаним нормам, відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують доводи позивача, отже позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Енергозбут» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова підлягають задоволенню частково, у зв'язку із зменшенням заявленої до стягнення пені.
У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Враховуючи, що позовні вимоги повністю обґрунтовані, а відмова у стягненні 50 % пені зумовлена виключно зменшенням судом розміру штрафних санкцій, тому, згідно з нормою пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, наявні підстави для покладення на відповідача у повному обсязі судових витрат у справі (судового збору у сумі 1 921,00 грн.), понесених позивачем.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пункту 2 частини 1 статті 129, статтею 232-233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Задоволити клопотання відповідача про зменшення розміру пені. Зменшити розмір пені на 50 відсотків.
Позов задовольнити частково (із врахуванням зменшення розміру штрафної санкції).
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61, ідентифікаційний код юридичної особи 07923280) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції 42 490,37 грн., суму пені 3 639,98 грн., суму 3% річних 890,46 грн. за договором постачання електричної енергії № П/Е-07451/НЮ від 24 березня 2006 року та 1 921,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "26" грудня 2019 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/3503/19