ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.12.2019Справа № 910/12143/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС»
до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант»
про стягнення 14 511, 95 грн.,
Представники сторін:
від позивача: Батуріна Л.П. за довіреністю № 1158/18 від 02.07.2019;
від відповідача: не з'явився.
Вільний слухач: ОСОБА_1 .
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-гарант» (далі - відповідач) про стягнення 14 511, 95 грн., з яких 11 687, 05 грн. - страхового відшкодування, 202, 68 грн. 3% річних, 2 388 грн. пені, 234, 22 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту № 84206а8ко від 29.03.2018 та у зв'язку з настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля «Suzuki Vitara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ/001610264, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків у розмірі 14 511,95 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2019 відкрито провадження у справі № 910/12143/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву № 03/3258 від 28.09.2019, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки з наданого позивачем звіту про оцінку майна № 765 від 20.08.2018 незрозуміло на якій підставі ФОП «Казда Д.О.» здійснив оцінку та огляд транспортного засобу «Suzuki Vitara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в додатках до дослідження відсутній будь-який договір власника з оцінювачем на проведення оцінки майна. Крім того, вказані в ремонтній калькуляції ціни не є актуальними на дату ДТП, а наданий позивачем звіт взагалі не може містити актуальних цін на момент ДТП, оскільки судовим експертом враховано ціни станом на час складення звіту від 18.11.2018, що є недопустимим порушенням. При цьому, в звіті взагалі не вказано джерела, з яких експерт врахував ціни на деталі, що підлягають заміні, жодних даних довідкової літератури, зокрема довідника «Бюлетень автотоварознавця» експертом не надано.
Також, відповідач вказує на те, що всупереч п.29.17. Договору добровільного страхування в матеріалах справи відсутні будь-які докази погодження із страховиком проведення будь-якого ремонту, а отже позивачем були порушені умови Договору добровільного страхування, що ще раз підтверджує те, що наданий позивачем висновок є неналежним доказом.
Крім того, відповідач вказує на те, що надані позивачем рахунок та акт виконаних робіт не можуть бути належними та допустимими доказами для визначення розміру страхового відшкодування відповідно до положень статей 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", адже вони не є результатом практичної діяльності суб'єктів оціночної діяльності, і взагалі не можуть містити відомостей щодо застосування коефіцієнту фізичного зносу, оскільки це може бути здійснено лише суб'єктом оціночної діяльності.
Одночасно відповідач зазначає, що рахунок на оплату не містить відомостей щодо актуальних ринкових показників щодо вартості робіт та запчастин, а лише відображає вартість ремонту на одному конкретному СТО, і містить істотно завищену вартість відновлювального ремонту. У зв'язку з цим відповідач вважає, що розмір завданої шкоди може підтверджуватись виключно актом товарознавчого дослідження.
Разом з тим, відповідач посилається на те, що у наданому позивачем звіті не дотримано приписів п. п. 3.1., 3.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів в частині того, що основним підходом для визначення ринкової вартості КТЗ є порівняльний підхід, який ґрунтується на аналізі цін продажу (пропозиції) КТЗ, ідентичних або аналогічних оцінюваному на первинному чи вторинному ринках КТЗ, з відповідним коригуванням, що враховує відмінності між об'єктом порівняння та об'єктом оцінки. Найбільш вірогідним методом порівняльного підходу до оцінки КТЗ є метод, заснований на аналізі цін ідентичних КТЗ. За цим методом вартість визначається на базі середньої ціни продажу (пропозиції) ідентичного КТЗ з відповідним строком експлуатації. Подальше коригування враховує різницю між пробігом, комплектністю, укомплектованістю, технічним станом об'єкту порівняння та об'єкта оцінки.
При цьому, за твердженням відповідача, з наданого позивачем Звіту не вбачається, які саме автомобілі порівнювались при визначенні середньої ринкової ціни транспортного засобу, чи мали вони подібні характеристики, таку ж комплектність, автомобілі з первинного чи вторинного ринку, року випуску. У зв'язку з цим не вбачається на якій підставі визначена саме та вартість, яка вказана у наданому позивачем висновку.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, відповідач зазначає, що вказана норма матеріального права не застосовується до спірних правовідносин, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних відносин. На думку відповідача, між ним та позивачем не існує жодних договірних правовідносин, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, оскільки застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України до деліктних правовідносин не передбачено.
Разом з відзивом на позов відповідачем подано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження мотивоване тим, що дана справа потребує детального розгляду по суті та з'ясування всіх обставин, а також призначення судової автотоварознавчої експертизи.
04.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2019 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.11.2019 року.
У підготовчому засіданні 05.11.2019 року судом розглянуто клопотання відповідача про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи та вирішено відмовити в його задоволенні.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2019 підготовче засідання відкладено на 03.12.2019 року.
11.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив б/н від 06.11.2019, відповідно до змісту якої з аргументами відповідача позивач не погоджується, оскільки розмір завданих збитків визначено відповідно до умов Договору добровільного страхування на підставі складених СТО рахунку та акту виконаних робіт, які оплачені позивачем і є належними доказами фактично здійснених страховиком витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/12143/19 до судового розгляду по суті на 23.12.2019 року.
Представник позивача у судовому засіданні 23.12.2019 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання 23.12.2019 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Разом з цим, частина 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 23.12.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
29.03.2018 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_2 , було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 84206а8ко (далі - Договір) щодо автомобіля «Suzuki Vitara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2018 року випуску.
Відповідно до п. 9.2. Договору до страхових випадків віднесено збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Строк дії Договору - з 30.03.2018 року по 29.03.2019 року (п. 19. Договору).
Пунктом 29.12. Договору визначено, що при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (кошторису збитків), в якій включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість ремонтних робіт. Кошторис збитків складається Страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО на підставі рахунків з СТО (згідно з умовами п. 29.13. Договору). В окремих випадках розмір збитків може визначатися на підставі автотоварознавчої експертизи або безпосередньо Страховиком чи уповноваженою ним особою (аварійним комісаром).
Пунктом 15.3. Договору визначені умови виплати страхового відшкодування - «На базі авторизованої СТО за вибором Страховика», що відповідно до умов пункту 29.13.3. Договору означає, що при розрахунку розміру страхового відшкодування в Кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначається виключно виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі авторизованої СТО за вибором Страхувальника. При цьому, крім авторизованої СТО, Страхувальник має право обрати СТО, рекомендовану Страховиком.
17.08.2018 року близько 19:05 год. у с. Лютіж по вул. Визволителів відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, яка склалася, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем «Suzuki Vitara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 24.09.2018 у справі № 363/3393/18 водія автомобіля «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до Полісу № АМ/001610264 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 500, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 100 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.
21.08.2018 року Страхувальник звернувся до позивача з Повідомленням про настання подій, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування,
Відповідно до рахунок-фактури № 1111766_РФ_073382 від 27.08.2018 та Акту виконаних робіт № 1111766_ВН_101307 від 04.10.2018, вартість відновлювальних робіт автомобіля «Suzuki Vitara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 62 100, 85 грн.
31.08.2018 року позивачем було складено Страховий акт № АХА2404903, згідно з яким вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 62 100, 85 грн.
Відповідно до платіжного доручення № 490 918 від 03.09.2018 позивач перерахував ДП «Авто Інтернешнл» 62 100, 85 грн. із призначенням платежу: «Страхове відшкодування згідно акту №АХА2404903, ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 рах № 1111766_РФ_073382 від 27.08.18 Без ПДВ.».
10.10.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про відшкодування сплаченого страхового відшкодування в сумі 62 100, 85 грн.
06.11.2018 року відповідач частково відшкодував позивачу виплачене ним страхове відшкодування в розмірі 49 913, 80 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка.
18.11.2019 року суб'єктом оціночної діяльності ФОП «Казда Денис Олегович» на замовлення позивача було складено Звіт № 765, відповідно до змісту якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Suzuki Vitara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 66 565, 36 грн.
Оскільки страхове відшкодування в сумі 62 100, 85 грн. відповідачем було відшкодовано лише частково, позивач звернувся до суду з даним позовом про сплату залишку страхового відшкодування в сумі 11 687, 05 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_3 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 у справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, частина 2.1. статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми п. 22.1 ст. 22 та ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 №142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля «Suzuki Vitara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вбачається, що рік випуску автомобіля - 2018, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у п. 7.38 Методики.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.11.2019 року суб'єктом оціночної діяльності ФОП «Казда Денис Олегович» на замовлення позивача було складено Звіт № 765, відповідно до змісту якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Suzuki Vitara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 66 565, 36 грн.
Відповідно до рахунок-фактури № 1111766_РФ_073382 від 27.08.2018 та Акту виконаних робіт № 1111766_ВН_101307 від 04.10.2018, вартість відновлювальних робіт автомобіля «Suzuki Vitara», реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 62 100, 85 грн.
При цьому, слід враховувати, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17 відзначив, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18 Верховний Суд зазначив, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.
Відповідач, у свою чергу, не надав жодних доказів на підтвердження того, що наданий позивачем Звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаним.
На підставі Страхового акту № АХА2404903 від 31.08.2018 позивач згідно з платіжним дорученням № 490 918 від 03.09.2018 виплатив на рахунок СТО ДП «Авто Інтернешнл» страхове відшкодування у розмірі 62 100, 85 грн.
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
В даному випадку, положеннями полісу № АМ/001610264 було передбачено франшизу у розмірі 500, 00 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір право зворотної вимоги, яке перейшло до позивача (62 100, 85 грн), здійснену відповідачем оплату 49 913, 80 грн., визначені полісом № АМ/001610264 розміри лімітів відповідальності (100 000, 00 грн) та франшизи (500, 00 грн), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 11 687, 05 грн.
Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 202, 68 грн. та інфляційних втрат в сумі 234, 22 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Верховний Суд у своїй постанові у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019 зазначив, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов'язанням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/12028/17 від 20.04.2018.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 202, 68 грн. за період з 16.01.2019 року по 14.08.2019 року, а також інфляційних втрат за період з лютого 2019 року по липень 2019 року включно, суд вважає його арифметично вірним та таким, що повністю відповідає положенням чинного законодавства.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів пеню, нараховану за період з 16.01.2019 до 14.08.2019, у розмірі 2 388, 00 грн. за порушення зобов'язань з виплати страхового відшкодування.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які застосовуються до спірних правовідносин, передбачено розмір неустойки (пені) у разі прострочення виплати страхового відшкодування страховиком.
Пунктом 36.5 статті 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Одночасно з цим, при перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені в сумі 2 388, 00 грн., нарахованої за період з 16.01.2019 року по 14.08.2019 року, судом встановлено, що позивачем не враховано положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не встановлено іншого строку нарахування пені, ніж передбачено у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України,.
За перерахунком суду, сума пені за прострочення відповідачем виплати страхового відшкодування в сумі 11 687, 05 грн. за період з 16.01.2019 по 16.07.2019 становить 2 071, 64 грн, а відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають частковому задоволенню з підстав, зазначених вище.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення 14 511, 95 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; код ЄДРПОУ 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; код ЄДРПОУ 20474912) 11 687 (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят сім) грн. 05 коп. страхового відшкодування, 202 (двісті дві) грн. 68 коп. 3% річних, 234 (двісті тридцять чотири) грн. 22 коп. інфляційних втрат, 2 071 (дві тисячі сімдесят одну) грн. 64 коп. пені та 1 879 (одну тисячу вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 12 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 26.12.2019 року.
Суддя В.С. Ломака