Справа № 580/2147/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кульчицький С.О.
Суддя-доповідач Шурко О.І.
23 грудня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Начальника Головного управління національної поліції в Черкаській області Лютого Валерія Васильовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до начальника Головного управління Національної поліції в Черкаській області Лютого В.В., Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.08.2019, позивач просив:
- визнати бездіяльність відповідачів протиправною та зобов'язати відповідача 1 вчинити певні дії - видати наказ про скасування наказу ГУ НП в Черкаській області від 02.03.2018 №80 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 (через скорочення штатів або проведення організаційних заходів) Закону України "Про Національну поліцію" з посади начальника сектору Городищенського відділення поліції Смілянського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області з 02.03.2018;
- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в період з 02.03.2018 по час ухвалення рішення суду.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з відповідним позовом.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, скаржник просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до Черкаського окружного адміністративного суду.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області № 80 о/с від 02.03.2018 майора поліції Артеменка В.В. - начальника сектору Городищенського відділення поліції Смілянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області звільнено за п. 4 (через скорочення штатів або проведення організаційних заходів) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Трудову книжку АХ 567661 від 18.05.2013 та витяг з наказу від 02.03.2018 № 80 позивач отримав 07.03.2018, що підтверджується підписом позивача у послужному списку.
Вважаючи наказ Головного управління Національної поліції в Черкаській області № 80 о/с від 02.03.2018 протиправним, позивач у березні 2018 року звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 823/1309/18 від 09.10.2018, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2019, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв'язку із повторною неявкою позивача.
Звертаючись до Черкаського окружного адміністративного суду із даним позовом 03.07.2019, позивач у позовній заяві зазначає, що 18.06.2019 звернувся з письмовою заявою до начальника Головного управління Національної поліції в Черкаській області, в якій просив видати наказ про скасування наказу Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 02.03.2018 № 80 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п. 4 (через скорочення штатів або проведення організаційних заходів) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" з посади начальника сектору Городищенського відділення поліції Смілянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області з 02.03.2018. Позивач вказав, що його письмова вимога (звернення) щодо скасування суб'єктом владних повноважень незаконного наказу - залишена без задоволення.
Так, за змістом заявлені позивачем у позові вимоги, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.08.2019, є вимогами щодо визнання протиправним та скасування наказу ГУ НП в Черкаській області від 02.03.2018 №80 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 (через скорочення штатів або проведення організаційних заходів) Закону України "Про Національну поліцію" з посади начальника сектору Городищенського відділення поліції Смілянського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області з 02.03.2018, поновлення на посаді та стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в період з 02.03.2018 по час ухвалення рішення суду.
Розглядаючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
У відповідності до положень статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Завданням адміністративного судочинства, згідно положень частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України.
Частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з положеннями частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Отже, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини розповсюджується місячний строк звернення до суду, передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
При вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом суд враховує висновки щодо застосування норм права, зокрема ст. 122 України та ст.233 КЗпП України, викладені в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №815/4532/16 та від 23.05.2018 року у справі №820/7112/15.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
У вказаних судових рішеннях Верховний Суд вказав, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України та Кодексу законів про працю України встановлено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У ч. 1 ст. 233 КЗпП України чітко визначено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до частини третьої статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи або уповноваженого ним органу, він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Натомість Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що за загальним правилом строк звернення до суду розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з положеннями частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Нормами Кодексу адміністративного судочинства України та Кодексу законів про працю України встановлено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як встановлено судом, 07.03.2018 року, отримавши трудову книжку АХ 567661, позивач дізнався про порушення своїх прав, що підтверджується підписом ОСОБА_1 у послужному списку.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne № 116/1997/900/1112).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Ілхан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Суд звертає увагу, що існування процесуальних строків на оскарження порушених прав, свобод та інтересів зумовлене вимогами щодо забезпечення швидкого та ефективного розгляду справ, дисциплінування поведінки учасників процесу. Саме тому закон передбачає різноманітні способи визначення проміжку часу, протягом якого такі учасники можуть здійснити свої процесуальні права.
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Частиною 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки, позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з даним позовом 03.07.2019, тобто з пропуском місячного строку, передбаченого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення його позовної заяви без розгляду.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 р. - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Ганечко О.М.