ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2019Справа № 910/12998/19
За позовом Державного підприємства "Національний культурно-мистецький та музейний комплекс "Мистецький арсенал" (м. Київ)
До Товариства з обмеженою відповідальністю "Армовірбуд" (м. Київ)
Про визнання недійсним договору та стягнення 17.000,00 грн,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники сторін:
від позивача: Софіщенко В.А.
від відповідача: не з'явився
Державне підприємство "Національний культурно-мистецький та музейний комплекс "Мистецький арсенал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армовірбуд" про:
- визнання недійсним договору на проведення оцінки майна від 21.11.17. № 16/11-17;
- стягнення з відповідача 17.000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не має сертифікату суб'єкта оціночної діяльності, а вказаний у виготовленому відповідачем звіті сертифікат належить іншій юридичній особі. За вказаних підстав позивач доходить висновку, що договір не відповідає чинному законодавству та не спрямований на реальне настання правових наслідків, з огляду на що підлягає визнанню недійсним, та просить суд в порядку ст. 216 ЦК України стягнути на свою користь сплачені відповідачу на виконання оспорюваного договору грошові кошти.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.19. відкрито провадження у справі № 910/12998/19, призначено підготовче засідання на 05.11.19.
Позивач в судове засідання 05.11.19. явку свого повноважного представника не забезпечив.
Відповідач в судове засідання 05.11.19. явку свого повноважного представника не забезпечив, вимоги ухвали суду від 07.10.19. не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином з наступних підстав.
Конверт з ухвалою суду від 07.10.19. про відкриття провадження в даній справі було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.19. відкладено підготовче засідання на 21.11.19.
Згідно наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення, вказану ухвалу отримано позивачем 08.11.19., та отримано відповідачем 13.11.19.
21.11.19. позивачем подано заяву, в якій заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката та вказано, що позивачем будуть надані докази витрат на правничу допомогу в залежності від кількості судових засідань.
В судовому засіданні 21.11.19. за участі представника позивача судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.12.19.
17.12.19. позивачем подано заяву, в якій заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5.400,00 грн та вказані, що докази оплати будуть надані пізніше.
В судовому засіданні 17.12.19. позивачем підтримано свої позовні вимоги.
Відповідач явку свого повноважного представника в судове засідання 17.12.19. не забезпечив, згідно матеріалів справи обізнаний про розгляд справи № 910/12988/19.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
При цьому, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").
Наразі, за висновками суду неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору по суті у судовому засіданні 17.12.19.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 17.09.19. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
21.11.17. між відповідачем (Виконавець) та позивачем (Замовник) було укладено Договір № 16/11-17 на проведення оцінки майна (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1) Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню експертної грошової оцінки майна (земельна ділянка з цільовим призначенням - будівництво, реконструкція і реставрування культурно-мистецького та музейного комплексу "Мистецький арсенал") Замовника (далі - послуги) (ДК 021:2015 код 71319000-7, експертні послуги), а Замовник зобов'язується прийняти надані послуги та оплатити їх вартість.
Строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 7.1 з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору експертна грошова оцінка майна Замовника проводиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1531 від 11.10.02. «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок». Мета оцінки: визначення вартості майна замовника для бухгалтерського обліку підприємства.
Згідно розділу 2 Договору вартість послуг становить 17.000,00 грн з ПДВ та оплачується в 2 етапи.
У відповідності до наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень № 2310 від 22.12.17. на суму 11.900,00 грн та № 2206 від 23.11.17. на суму 5.100,00 грн, позивач сплатив відповідачу 17.000,00 грн за Договором.
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що за результатами визначення вартості Об'єкта оцінки Виконавець зобов'язаний скласти звіт про оцінку майна та надати його Замовнику.
Після складання та оформлення Звіту про оцінку майна, Виконавець передає Замовнику Звіт в одному примірнику та Акт згідно з умовами Договору. Одночасно з передачею Звіту про оцінку майна Виконавець передає Замовнику всю інформацію щодо Об'єкта оцінки (документи та матеріали), яка була зібрана ним в процесі надання послуг (пункти 4.1, 4.2 Договору).
Відповідачем було передано позивачу Звіт про визначення права користування земельною ділянкою загальною площею 9.7471 га, що знаходиться за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Лаврська 10-12.
Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що у випадку, якщо надані послуги не відповідають умовам Договору, Замовник протягом трьох робочих днів з дня надання акту повинен надати мотивовану відмову від приймання наданих послуг у вигляді двостороннього акту із зазначенням необхідних доробок та строків виконання.
Між сторонами без зауважень та заперечень підписано Акт здачі-прийняття робіт з оцінки земельної ділянки та передано Звіт про оцінку майна.
Відмови від приймання наданих послуг у вигляді двостороннього акту позивачем не надано, заперечень та зауважень до якості послуг не надано.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що відповідач не має сертифікату суб'єкта оціночної діяльності, а вказаний у виготовленому відповідачем звіті сертифікат належить іншій юридичній особі. За вказаних підстав позивач доходить висновку, що договір не відповідає чинному законодавству та не спрямований на реальне настання правових наслідків, з огляду на що підлягає визнанню недійсним, та просить суд в порядку ст. 216 ЦК України стягнути на свою користь сплачені відповідачу на виконання оспорюваного договору грошові кошти.
З вказаними вимогами позивач звертався до відповідача з претензіями від квітня 2019 року та від травня-червня 2019 року.
Оскільки відповідач вимоги претензій не виконав, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови № 11 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За змістом Постанови № 9 від 06.11.09. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Постановою Кабінету Міністрів України № 1531 від 11.10.02. «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок» затверджено Методику експертної грошової оцінки земельних ділянок, яка регламентує проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок усіх категорій земель під час укладання цивільно-правових угод та переоцінки основних фондів для бухгалтерського обліку згідно із законодавством.
При цьому суб'єктами оціночної діяльності є суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Щодо посилання позивача на Порядок проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженого наказом Державного комітету України по земельним ресурсам від 09.01.03. № 2, суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 1.1 вказаного Порядку, він розроблений на виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1531 "Про експертну грошову оцінку земельних ділянок", застосовується для проведення експертної грошової оцінки у випадках, передбачених статтею 13 Закону України "Про оцінку земель".
Згідно ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі:
відчуження та страхування земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності, крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої цієї статті;
застави земельної ділянки відповідно до закону;
визначення інвестиційного вкладу в реалізацію інвестиційного проекту на земельні поліпшення;
визначення вартості земельних ділянок, що належать до державної або комунальної власності, у разі якщо вони вносяться до статутного фонду господарського товариства;
визначення вартості земельних ділянок при реорганізації, банкрутстві або ліквідації господарського товариства (підприємства) з державною часткою чи часткою комунального майна, яке є власником земельної ділянки;
виділення або визначення частки держави чи територіальної громади у складі земельних ділянок, що перебувають у спільній власності;
відображення вартості земельних ділянок та права користування земельними ділянками у бухгалтерському обліку відповідно до законодавства України;
визначення збитків власникам або землекористувачам у випадках, встановлених законом або договором;
рішення суду.
У всіх інших випадках грошова оцінка земельних ділянок може проводитися за згодою сторін та у випадках, визначених цим та іншими законами України.
Згідно з п. 2.3, п. 3.1 Порядку проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок, на який посилається позивач, складання завдання на оцінку та укладання договору про оцінку передбачає узгодження між замовником оцінки і суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання питань щодо об'єкта та мети оцінки. Завдання на оцінку повинно включати визначення об'єкта оцінки, мету оцінки, вид вартості і його визначення; дату оцінки; узгоджені джерела інформації та дату й умови її надання; обсяг і ступінь необхідного обстеження земельної ділянки та її поліпшень; перелік припущень та умов, що обмежують використання результатів оцінки, форму представлення результатів оцінки тощо. Істотними умовами договору є зазначення об'єкта оцінки; мети оцінки; виду вартості, що підлягає визначенню; дати оцінки та строку виконання робіт; розміру і порядку оплати робіт; права та обов'язки сторін договору; умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки та інформації, використаної під час виконання оцінки; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів, та інші істотні умови, які можуть бути передбачені законодавством або за згодою сторін. Результати роботи з оцінки оформляються у вигляді письмового документа - звіту про оцінку, - що містить висновок про вартість об'єкта оцінки, розкриває зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки земельних ділянок. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Виконавець несе відповідальність за відповідність звіту вимогам чинного законодавства України (п. 6.2 Договору).
Судом встановлено, що станом на день виконання Звіту Товариство з обмеженою відповідальністю «Бюро Оцінок» було внесено в Державний реєстр оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності (http://www.spfu.gov.ua/ua/content/civil-access-data--Derzhavnij-reestr-ocinuvachiv-ta-sub-ektiv-ocinochnoi-diyalnosti.html).
Отже, Звіт про визначення права користування земельною ділянкою загальною площею 9.7471 га, що знаходиться за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Лаврська 10-12, складений належним суб'єктом оціночної діяльності.
Зміст Звіту відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України № 1531 від 11.10.02. «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок».
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Положеннями пункту 3.2 Договору сторони узгодили, що Виконавець, за необхідності, без попереднього погодження із Замовником має право покласти надання послуг (їх частини) за Договором на інших осіб, при цьому залишається відповідальним за виконання умов Договору перед Замовником.
Скориставшись наданим йому Договором правом відповідач поклав виконання грошової оцінки земельної ділянки належному суб'єкту оціночної діяльності.
Враховуючи викладене в сукупності суд встановив, що Договір, на момент його укладення та виконання не суперечив законодавству України та був спрямований на реальне настання правових наслідків; Договір сторонами виконано в повному обсязі.
За вказаного в сукупності суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору на проведення оцінки майна від 21.11.17. № 16/11-17.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
В Узагальненнях Верховного суду України від 24.11.08. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.
Разом з тим, судом встановлено відсутність підстав для визнання недійсним Договору на проведення оцінки майна від 21.11.17. № 16/11-17, з огляду на що вимога позивача про стягнення з відповідача 17.000,00 грн в порядку ч. 1 ст. 216 ЦК України задоволенню не підлягає.
Отже суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору та витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 24.12.19.
Суддя Т.М. Ващенко