вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" листопада 2019 р. м. Київ Справа№ 910/13293/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Браславець Ю.Ю.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 14.11.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 (повний текст рішення підписано 03.06.2019)
у справі №910/13293/18 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК ГРАУНД СЕРВІС ЮА"
про визнання недійсним пункт 8.1. договору та стягнення 1 103 310,98 грн.
В судовому засіданні 14.11.2019 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК ГРАУНД СЕРВІС ЮА", в якому просить визнати недійсною частину п. 8.1 договору №ОД/2015/08/14/4 від 14.08.2015, укладеного між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БАЛТІК ГРАУНД СЕРВІС ЮА", а саме: «і затверджується сторонами протоколом узгодження ціни, який є невід'ємною частиною договору. Зміна ціни на послуги, що надаються, фіксується сторонами шляхом підписання нового протоколу узгодження ціни.» з моменту укладення даного договору; стягнути з відповідача 1 103 310,98 грн. боргу за надані послуги за період з 01.11.2016 по 31.12.2017.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 у справі №910/13293/18 в позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову про зазначення недійсним п. 8.1 договору, місцевий господарський суд дійшов висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, а у вимозі про стягнення 1 103 310, 98 грн. різниці між ціною, яка сплачувалась відповідачем згідно оспорюваного договору та ціною, яка мала бути сплаченою відповідачем, якби вказаного пункту в договорі не було, відмовлено, як у похідній вимозі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 14.06.2019 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків, викладених оскаржуваному рішенні, обставинам справи.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі:
- суд дійшов висновку, що оспорюваний п. 8.1 договору жодним чином не суперечить ст. 10 Закону України «Про природні монополії», при цьому суд не надав жодної оцінки невідповідності п. 8.1 договору іншим нормам законодавства про природні монополії, а саме ст. 78 Повітряного кодексу України, п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;
- судом не розглянуто спірну частину договору щодо її відповідності до вищезазначених норм матеріального права через призму п. 37 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»;
- судом не взято до уваги той факт, що Антимонопольний комітет України досліджував питання щодо ціни послуг по прийому, видачі та контролю якості авіаційного пального у період з січня 2016 по травень 2017 додану до листа №1326 від 22.06.2017;
- судом не взято до уваги та не надано оцінки тій обставині, що відсутність порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції зумовлено застосуванням позивачем рівнозначної ціни за надання послуги по прийому, зберіганню, контролю якості та відпуску авіапалива для усіх контрагентів, в тому числі і для відповідача;
- при ухваленні оскаржуваного рішення судом не взято до уваги п. 37 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 №01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» та суд дійшов протилежних висновків щодо недоведеності апелянтом наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод (їх частин) недійсними, не надавши оцінку діям відповідача щодо неприйняття ним зміни ціни та її структури в спірний період, відповідність таких дій нормам ч. 1 ст. 10 Закону України «Про природні монополії», ст. 78 Повітряного кодексу України, п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та наслідків, які могли настати на ринку природної монополії по наданню послуг по прийому, зберіганню, видачі та контролю якості авіаційного пального в аеропорту «Львів» у випадку застосування апелянтом у спірний період з 01.11.2016 по 31.12.2017 нижчої ціни для відповідача за такі послуги, порівняно з іншими контрагентами, яким надавались аналогічні послуги в цей період;
- судом не застосовано норми антимонопольного законодавства до правовідносин сторін у даному спорі, відтак оскаржуване рішення є незаконним;
- судом не надано оцінки діям відповідача щодо узгодження частини актів наданих послуг та не проведення повної оплати за ними;
- судом не було досліджено питання, в якому обсязі суму нарахованого ПДВ було віднесено відповідачем до податкового кредиту.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечує проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, вказує, що суд досліджував спірний договір, в тому числі, п. 8.1 на предмет його відповідності закону та надавав правову оцінку.
Зазначає, що у спірний період часу з 01.11.2016 по 31.12.2017 діяла ціна на послуги, яка була погоджена сторонами в протоколі від 08.12.2015.
За твердженнями відповідача, позивач просить стягнути з відповідача неіснуючий борг, оскільки договору, за яким сторони погодили надання послуг саме по іншій ціні ніж та, яка була погоджена між сторонами в протоколі погодження ціни від 08.12.2015, позивачем суду не надано, а стягнення боргу з розрахунку ціни послуг, яка не була погоджена сторонами в договорі, є протиправним та безпідставним.
У відповіді на відзив відповідача позивач не погоджується з запереченнями відповідача проти належності позивача до природних монополістів на ринку послуг із зберігання та відпуску авіаційного палива, а лист Антимонопольного комітету України від 25.01.2019 №128-29/06-997 вважає неналежним доказом у справі.
Відповідачем також надано пояснення щодо актів наданих послуг за спірним договором і зазначено, що акти були підписані відповідачем виключно на підтвердження самого факту надання послуг, а не на підтвердження ціни, по яким послуги надавались.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 12.09.2019.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції розгляд справи відкладався, у справі оголошувалась перерва, останній раз на 14.11.2019.
Явка представників сторін
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 14.11.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 14.11.2019 заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та в додаткових поясненнях, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
14.08.2015 між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтік Граунд Сервіс ЮА" (замовник) укладено договір №ОД/2015/08/14/4 по прийому, зберіганню, контролю якості та відпуску авіапалива (далі - договір), відповідно до предмету якого (п. 2.1. договору) замовник передає виконавцеві паливо на зберігання і відпуск (налив, заправку в повітряне судно) клієнтам замовника, а виконавець зобов'язується приймати, зберігати, здійснювати контроль якості авіапалива на всіх етапах (починаючи з приймання палива, закінчуючи його видачею) згідно діючих галузевих стандартів України та здійснювати відпуск (налив, заправку в повітряне судно) палива замовника або повернути паливо замовникові (або передати по письмовій вказівці замовника третій особі) в збереженні. Виконавець по письмовій вказівці замовника проводить всі необхідні операції для своєчасного відпустку (наливу, заправки в повітряне судно) палива замовника клієнтам замовника в аеропорту "Львів".
Пунктом 8.1. договору визначено, що ціна на послуги, що надаються виконавцем, встановлюється в національній валюті України і затверджується сторонами протоколом узгодження ціни, який є невід'ємною частиною договору. Зміна ціни на послуги, що надаються, фіксується сторонами шляхом підписання нового протоколу узгодження ціни.
На виконання п. 8.1. договору сторони уклали протокол узгодження ціни на послуги від 14.08.2015, яким ціну сторони встановили в розмірі 540,00 грн. з ПДВ, протокол узгодження ціни на послуги від 08.12.2015, яким сторони встановили нову ціну на послуги в розмірі 850,00 грн. за тону відпущеного палива, протокол узгодження ціни на послуги від 29.12.2017, яким сторони встановили ціну на рівні 3,25 грн. за зберігання тони пального та 950,00 грн. за заправку тони пального.
Предметом позову є вимога позивача про визнання недійсним частини пункту 8.1. договору №ОД/2015/08/14/4 від 14.08.2015, що укладений між позивачем та відповідачем, а саме: "і затверджується сторонами протоколом узгодження ціни, який є невід'ємною частиною договору. Зміна ціни на послуги, що надаються, фіксується сторонами шляхом підписання нового протоколу узгодження ціни." з моменту укладення даного договору, з тих підстав, що на виконання приписів п.1 ст.10 Закону України "Про природні монополії", ст.78 Повітряного кодексу України, п.2 ч.2 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" усім суб'єктам господарювання, яким позивач надавав послуги по забезпеченню приймання, зберігання, контролю за якістю та видачі авіаційного пального для заливу у паливозаправник або заправлення баків повітряного судна в аеропорту "Львів", встановлено рівнозначну (однакову) ціну даної послуги, яка починаючи з 01.11.2016 становила: - за послуги по заправці 1-ї тони авіаційного палива у баки повітряного судна - 1300,00 грн. без ПДВ;- по зберіганню 1-ї тони авіаційного палива за одну добу - 8,50 грн. без ПДВ, при цьому відповідачем дані ціни не були погоджені, а відтак порушено норми ст. 10 Закону України "Про природні монополії", відповідно до яких позивач зобов'язаний дотримуватися встановленого порядку ціноутворення та встановлювати рівнозначну (однакову) ціну для всіх суб'єктів господарювання та про стягнення з відповідача 1 103 310,98 грн. різниці між ціною, яка сплачувалась відповідачем у відповідності до умов оспорюваного п. 8.1. договору та ціною, яка мала бути сплачена відповідачем, якби вказаного пункту в договорі не було.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.
Згідно приписів ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Відповідно до приписів п. 12.4 договору передбачено, що всі зміни і доповнення до договору здійснюються виключно в письмовій формі за підписом уповноважених на те осіб.
На виконання п. 8.1. договору сторони уклали такі протоколи погодження ціни:
- протокол узгодження ціни на послуги від 14.08.2015, яким ціну сторони встановили в розмірі 540,00 грн. з ПДВ;
- протокол узгодження ціни на послуги від 08.12.2015, яким сторони встановили нову ціну на послуги в розмірі 850,00 грн. за 1 тону відпущеного палива без ПДВ;
- протокол узгодження ціни на послуги від 29.12.2017, яким сторони встановили ціну на рівні 3,25 грн. без ПДВ за зберігання тони пального та 950,00 грн. без ПДВ за заправку тони пального.
Інших протоколів узгодження ціни сторони спільно не укладали.
Відповідно до приписів статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач послуги позивача оплачував згідно діючого протоколу узгодження ціни на послуги від 08.12.2015, яким сторони встановили ціну на послуги в розмірі 850,00 грн. за 1 тону відпущеного палива, позивач протягом всього цього часу до суду не звертався, про наявність спору про ціну не заявляв, послуги надав.
Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Позивач фактично просить суд визнати п.8.1. договору недійсним з моменту укладання договору, оскільки позовна вимога сформульована наступним чином: «Визнати недійсною частину пункту 8.1. Договору, а саме: «і затверджується сторонами Протоколом узгодження ціни, який є невід'ємною частиною договору. Зміна ціни на послуги, що надаються, фіксується сторонами шляхом підписання нового Протоколу узгодження ціни.» з моменту укладення даного договору».
Тобто, позивач просить суд визнати недійсним порядок встановлення та погодження ціни договору, саму ціну договору, з самого початку укладання договору, по якому відповідач здійснював оплати, а позивач фактично надавав послуги.
Відповідно до приписів ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Сформульована таким чином позовна вимога фактично суперечить приписам ст. 180 ГК України, оскільки суд, задовольнивши таку вимогу, фактично скасує з моменту укладання договору, погоджену сторонами на момент укладання цього договору та протоколів погодження ціни до нього, погоджену сторонами ціну договору, що є недопустимим та протирічить приписам ст.ст. 180,188 ГК України.
Наказами апелянта №389 та № 390 від 16.09.2016, починаючи з 01.11.2016 для усіх суб'єктів господарювання, яким апелянт надав послуги, встановлена ціна:
- за послуги по заправці 1- ї тони авіаційного палива у баки повітряного судна - 1300,00 грн. без ПДВ;
- по зберіганню 1- ї тони авіаційного палива за одну добу - 8,50 грн. без ПДВ.
Наказами апелянта №63 та №64 від 14.02.2017 починаючи з 01.03.2017 для усіх суб'єктів господарювання, яким апелянт надав послуги, встановлена ціна:
- за послуги по заправці 1- ї тони авіаційного палива у баки повітряного судна - 950,00 грн. без ПДВ;
- по зберіганню 1- ї тони авіаційного палива за одну добу - 4,00 грн. без ПДВ.
Відповідач не погодився із новими цінами в період з 01.11.2016 по 31.12.2017.
Позивач вважає, що відповідач, використовуючи спірну конструкцію п. 8.1 договору щодо порядку встановлення ціни, вчинив дії, які дозволяють йому одноосібно впливати на рівень ціни за послуги по зберіганню авіаційного пального та заправці авіаційного палива в баки повітряного судна в аеропорту «Львів», чим поставив себе в кращі умови порівняно з іншими контрагентами, яким надавалися такі ж послуги.
Позивач вважає, що недійсність частини п. 8.1 договору обумовлена її невідповідністю антимонопольному законодавству, а саме: ч. 1 ст. 10 закону України «Про природні монополії», ст. 78 Повітряного кодексу України, п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про природні монополії" встановлено обов'язки суб'єктів природних монополій, зокрема, суб'єкти природних монополій зобов'язані дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійсненні підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках; забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Проте, вказаний п. 8.1. договору жодним чином не суперечить ст. 10 Закону України "Про природні монополії".
Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач не посилається на жодну з вказаних частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України підстав, для визнання оспорюваного пункту договору недійсним, що свідчить про не доведеність позивачем наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного пункту договору недійсним.
Крім того, відповідач своїми листами неодноразово та аргументовано повідомляв позивача про свою незгоду з новою ціною послуг, яка була вказана в додатковій угоді № 91 від 01.11.2016, а позивач, як зацікавлена сторона, всупереч приписам закону не передав спір щодо встановлення нової ціни для вирішення до суду, у зв'язку з чим весь період часу діяла ціна, погоджена письмово між сторонами.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачем, а позовна вимога про стягнення 1 103 310,98 грн. різниці між ціною, яка сплачувалась відповідачем у відповідності до умов оспорюваного п. 8.1. договору та ціною, яка мала бути сплачена відповідачем, якби вказаного пункту в договорі не було, є похідною.
У спірний період часу, з 01.11.2016 по 31.12.2017 діяла ціна на послуги, яка була погоджена сторонами в протоколі від 08.12.2015.
Вказаний протокол погодження ціни від 08.12.2015 позивач не оскаржує, і не ставить питання про його скасування, відтак він є дійсним.
Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача неіснуючий борг, оскільки договору, за яким сторони погодили надання послуг саме по іншій ціні, ніж та яка була погоджена ними в протоколі погодження ціни від 08.12.2015 він суду не надає, а стягнення боргу з розрахунку ціни послуг, яка не була погоджена сторонами в договорі, є протиправною та безпідставною.
Позивач не заперечує той факт, що всі спожиті послуги відповідачем за вказаний спірний період часу з 01.11.2016 по 31.12.2017 були оплачені відповідачем належним чином по ціні відповідно до діючих умов договору та згідно протоколу погодження ціни від 08.12.2015, який діяв до 31.12.2017, після чого, сторони підписали новий протокол погодження ціни з новими цінами, за якими послуги надаються на даний час.
Безпідставними є посилання позивача, в якості доказів погодження та споживання послуг відповідачем за ціною, яка вказана в додатковій угоді № 1 від 01.11.2016, яка не була укладена між сторонами договору і спір по якій позивач не передав для вирішення до суду, на вчинення відповідачем нібито «конклюдентних дій», якими підтверджується, що він погодився з новою ціною.
Конклюдентні дії у договірних господарських взаємовідносинах між сторонами договору, в якому передбачений інший порядок його укладення та заміни, в том числі в частині встановлення нової ціни, як спосіб встановлення нової ціни договору, не передбачений чинним законодавством, таким чином позивач не має права посилатись на ту обставину, що прийняття послуг відповідачем свідчить про автоматичне погодження з новою ціною, іншою ніж та, яка була встановлена в договорі.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем в апеляційній скарзі
Отже, судом першої інстанції досліджено предмет спору, в т.ч. п. 8.1 договору, на предмет його відповідності законодавству і надано правову оцінку, що спростовує твердження позивача про ненадання оцінки судом умовам п. 8.1 договору.
Крім того, Антимонопольний комітет України заперечив твердження позивача про монопольність його послуг зі зберігання пального, у своїй відповіді на запит адвоката та листом від 25.01.2019 №9128-29/06-997 (а.с. 69, т. 2) повідомив, що у зведеному переліку суб'єктів природних монополій відсутні суб'єкти господарювання, які б надавали послуги зі зберігання та відпуску (налив, заправка в авіаційне судно) авіаційного пального. Аналогічна інформація підтверджується наявними в матеріалах справи роздруківками переліку монопольних послуг, які надаються суб'єктами господарювання (офіційна інформація з сайту АМКУ) за спірний період.
Суд звертає увагу на безпідставність доказування наявності заборгованості у відповідача перед позивачем з посиланням позивача на те, що відповідачем нібито не заперечувалась база оподаткування по складеним податковим накладним.
Акт наданих послуг не може вважатись правочином, який встановив нову ціну (іншу ніж та, яка передбачена чинним правочином між сторонами), в розумінні приписів ст. 202 ЦК України та з урахуванням того, що відповідно до ст. 205 ЦК України сторони договору визначили у який саме спосіб може відбуватись внесення змін до укладеного між ними договору, тобто сторони обрали саме письмову форму внесення змін до спірного договору, в тому числі і щодо зміни ціни за послуги (п. 8.1 договору).
В матеріалах справи наявне листування з позивачем щодо незгоди відповідача з новою запропонованою ціною на послуги та мотивованою відмовою від оплати послуг за новою ціною, яка встановлювалась позивачем в односторонньому порядку.
При укладенні договору сторони погодили, що ціна встановлюється та змінюється протоколом узгодження ціни, який є невід'ємною частиною умов договору і лише в такий спосіб нова ціна могла бути встановлена між сторонами договору.
Відповідно до п. 12.4 договору сторони визначили, що всі зміни і доповнення до договору здійснюються виключно в письмовій формі за підписом уповноважених на те осіб.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно підлягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У зв'язку з цим господарським судам слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.
Слід зазначити, що позивач і відповідач 29.12.2017 уклали новий протокол погодження ціни, за яким наразі споживаються і оплачуються послуги, цей протокол укладався на підставі оскаржуваного позивачем пункту договору.
Таким чином, у спірний період часу з 01.11.2016 по 31. 12.2017 діяла стара ціна на послуги, яка була погоджена сторонами у чинному протоколі від 08.12.2015.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в позові.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та поясненнях до нього, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 у справі №910/13293/18.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 у справі №910/13293/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 у справі №910/13293/18 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/13293/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 24.12.2019.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська