ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/498/18
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Разюк Г.П.,
суддів: Колоколова С.І., Мишкіної М.А.
при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.,
за участю представників учасників справи:
від позивача - Каранфілової О.В. за довіреністю №18-0014/39276 від 19.07.2018,
від третьої особи - адвоката Тищенка А.В., свідоцтво серія ДП № 3885 від 14.09.2018; довіреність № 131 дата видачі : 16.10.2019;
/ТОВ “Приватофис” за юридичною адресою не перебуває, поштову кореспонденцію не отримує /див.- витяг з ЄДРПОУ та довідки "Укрпошти" про причини повернення рекомендованої кореспонденції суду від 28.09 та 26.11.2019/, тому повідомлялося шляхом розміщення повідомлення на офіційному веб-порталі “Судова влада України”, отже відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України ухвали суду вважаються врученими, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за юридичною адресою більше не знаходиться або не проживає/,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Приватофис”
на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 02.04.2019
про повернення зустрічної позовної заяви Товариству з обмеженою відповідальністю “Приватофис”, прийняту суддею Закуріним М.К. у м. Херсон
у справі № 923/498/18
за позовом Національного банку України
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Приватофис”
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк”
про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки
В червні 2018 року Національний банк України (далі також НБУ) звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) “Приватофис” про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява обґрунтовувалася тим, що Публічне акціонерне товариство Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” не сплачено заборгованість за кредитним договором №19 від 03.03.2009, що є підставою для звернення стягнення на майно, яке передано в іпотеку в забезпечення зобов'язань за зазначеним кредитним договором згідно з іпотечним договором №33 від 06.03.2009, укладеним між НБУ (іпотекодержатель) та ТОВ “СПЕКТРУМ-ЕНЕРГО” (іпотекодавець), правонаступником якого є ТОВ “Приватофис”.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 11.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №923/498/18; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство Комерційний банк (далі - ПАТ КБ) “ПРИВАТБАНК”.
Справа тривалий час перебувала в судах апеляційної та касаційної інстанцій за скаргами апелянта на проміжні процесуальні документи.
22.03.2019 до господарського суду надійшов зустрічний позов від ТОВ “Приватофис” до Національного банку України про визнання відсутнім у Національного банку України права вимагати повернення ТОВ “Приватофис” усієї суми заборгованості за кредитним договором № 19 від 03.03.2009, укладеним між Національним банком України та ПАТ КБ “Приватбанк”.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 02.04.2019 зустрічну позовну заяву ТОВ “Приватофис” повернуто заявнику.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що зустрічна позовна заява подана з пропуском встановленого ч.1 ст.180 ГПК України строку.
Не погодившись з ухвалою господарського суду першої інстанції, ТОВ “Приватофис” звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Херсонської області від 02.04.2019 та передати зустрічну позовну заяву на розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ “Приватофис” посилається на те, що судове рішення (ухвала) не відповідає засадам законності та обґрунтованості, оскільки постановлено судом з порушенням норм процесуального права та з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням принципів господарського судочинства (змагальність, рівність сторін, правова впевненість), необхідність дотримання яких випливає з рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28.05.1993 у справі “Шулер-Цграгген проти Швейцарії” (заява № 14518/89), від 12.07.1988 у справі “Шенк проти Швейцарії”, від 23.06.1993 у справі “Руїз-Матеоз проти Іспанії” (заява № 12952/87), від 28.03.2006 у справі “Мельник проти України” (заява № 23436/03), а також рішення у справі “Устименко проти України”.
Також, скаржник зазначив, що чинний ГПК України не передбачає можливості визнання недійсним договору при розгляді іншої справи щодо цього ж договору, навіть за наявності підстав для недійсності правочину.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили , в судовому засіданні представники інших учасників справи зазначили, що апеляційна скарга є не обґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги судова колегія дійшла до наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 11.06.2018 позовну заяву НБУ прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження у справі №923/498/18, підготовче засідання призначено на 03.07.2018, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву до 22.06.2018. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 27.06.2018 продовжено процесуальний строк, встановлений судом для подання відзиву на позовну заяву, до дня першого підготовчого засідання - 03.07.2018.
Однак, 22.03.2019 відповідач звернувся до суду першої інстанції із зустрічним позовом до Національного банку України про визнання відсутнім у Національного банку України права вимагати повернення ТОВ “Приватофис” усієї суми заборгованості за кредитним договором №19 від 03.03.2009, укладеним між Національним банком України та ПАТ КБ “Приватбанк”.
Частиною третьою статті 173 ГПК України передбачено, що об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
Згідно з частиною третьою статті 180 ГПК України вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.
З урахуванням положень частини третьої статті 180 та частини третьої статті 173 ГПК України об'єднання в одне провадження вимоги за зустрічним позовом з первісним позовом після початку підготовчого засідання є неможливим
Статтею 113 ГПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Положеннями частин восьмої і дев'ятої статті 165 ГПК України унормовано, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частинами першою та шостою статті 180 ГПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
Повертаючи відповідачу зустрічну позовну заяву, подану 22.03.2019, місцевий господарський суд правомірно виходив з доведеності фактичних обставин щодо більш як 8-місячного пропуску ТОВ “Приватофис” при поданні зустрічного позову строку для його подання (03.07.2018 включно), встановленого судом в ухвалі від 27.06.2018 у справі № 923/498/18, це жодним чином не заперечується скаржником.
Копію ухвали від 27.06.2018 було надіслано ТОВ “Приватофис” 27.06.2018 на адресу: 49044, м. Дніпро, узвіз Крутогірний, буд. 14, яка співпадає з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ “Приватофис” (код ЄДРПОУ - 33546549).
Поштове відправлення повернуто до суду з відміткою підприємства поштового зв'язку “нет фирмы”.
Згідно з п.4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
ТОВ “Приватофис” не повідомляв суд про зміну місцезнаходження, копія ухвали від 27.06.2018 надіслана судом за адресою, зазначеною ним.
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до апеляційного суду із відміткою підприємства поштового зв'язку “ нет фирмы”, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до п.4 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 27.06.2018 вважається врученою ТОВ “Приватофис” в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відповідною відміткою.
Згідно з п. 2 ч. 1 розділу ІІ Наказу Міністерства інфраструктури України “Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень” № 958 від 28.11.2013 (з наступними змінами та доповненнями) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) складають - Д+3, пріоритетної - Д+2 (де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.). При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Судова колегія зауважує, що частинами першою-четвертою статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
При цьому, ТОВ “Приватофис” не було обґрунтовано неможливість подання зустрічного позову у строк для подання відзиву, який вже було поновлено раніше до03.07.2018 включно. Заяв про нове поновлення пропущеного процесуального строку в порядку статті 119 Господарського процесуального кодексу України до суду першої інстанції не подавалося.
Отже, ТОВ “Приватофис” не скористалося своїм правом на подання зустрічного позову, у строки, визначені судом першої інстанції та нормами процесуального законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах від 18.12.2018 №922/1077/18, від 05.02.2019 №905/1069/18 та від 29.03.2019 № 905/1054/18.
Приймаючи до уваги викладене, судова колегія відхиляє недоречне твердження скаржника про порушення судом першої інстанції гарантованого процесуальним законом права відповідача на подання зустрічного позову з метою процесуальної економії та дослідження вимог позивача і відповідача в одному судовому провадженні.
Оскільки відсутні будь-які обґрунтування ТОВ “Приватофис” поважності причин пропуску строку на пред'явлення зустрічного позову, апеляційна інстанція не може прийняти до уваги самі лише посилання скаржника в обґрунтування своїх доводів на практику ЄСПЛ (рішення від 28.05.1993 у справі “Шулер-Цграгген проти Швейцарії” (заява № 14518/89), від 12.07.1988 у справі “Шенк проти Швейцарії” (серія А, № 140), від 23.06.1993 у справі “Руїз-Матеоз проти Іспанії” (заява № 12952/87), від 28.03.2006 у справі “Мельник проти України” (заява № 23436/03), рішення у справі “Устименко проти України”) в частині необхідності дотримання принципів правової певності, змагальності та рівності сторін у судовому процесі, оскільки відповідно до частин першої та третьої статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право”, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Дійсно, важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що “стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права”. Як засвідчує позиція ЄСПЛ, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
Водночас, судова колегія зауважує, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається зазначати підстави, однією з яких може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у справі за їх участю. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони у розумні інтервали часу мають вжити заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (пункт 27 рішення від 26.04.2007 у справі “Олександр Шевченко проти України” (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02 та ухвала від 14.10.2003 у справі “Трух проти України” (Trukh v. Ukraine), заява № 50966/99). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі “Пономарьов проти України”, заява № 3236/03) (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 42/92-08).
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі “Пелевін проти України”, від 30.05.2013 у справі “Наталія Михайленко проти України”).
Судова колегія також відхиляє твердження скаржника про те, що чинний ГПК України не передбачає можливості визнання недійсним договору при розгляді іншої справи щодо цього ж договору навіть за наявності підстав для недійсності правочину, оскільки відповідну вимогу не було включено до позовної заяви.
З урахуванням наведеного, оскільки оскаржене судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги ТОВ “Приватофис” і відповідне залишення без змін ухвали Господарського суду Херсонської області від 02.04.2019 про повернення зустрічної позовної заяви, оскільки відповідач пропустив визначений статтею 180 ГПК України строк пред'явлення зустрічного позову, а також не подав заяв про поновлення пропущеного процесуального строку в порядку статті 119 ГПК.
Понесені ТОВ “Приватофис” судові витрати у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Приватофис” залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Херсонської області від 02.04.2019р. у справі № 923/498/18 - без змін.
Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.12.2019 о 10:00.
Головуючий суддя Разюк Г.П.
Суддя Колоколов С.І.
Суддя Мишкіна М.А.