Дата документу 14.02.2019
Справа № 334/5384/18
Провадження № 1-кп/334/303/19
14 лютого 2019 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Запоріжжі кримінальне провадження №42018080000000277 від 26.07.2016, відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, працюючого в ТОВ «Пегас СК», проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, -
До Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшов обвинувальний акту кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018080000000277 від 26.07.2018, відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України з угодою про визнання винуватості.
В підготовчому судовому засіданні прокурор та обвинувачений просили суд затвердити угоду про визнання винуватості, яка була укладена між ними 26.07.2018 на підставі ст. ст. 468, 469, 472 КПК України.
Заслухавши думку учасників процесу, вивчивши обвинувальний акт, перевіривши угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам кримінально-процесуального законодавства та Кримінального кодексу України, суд, вважає заявлене прокурором та обвинуваченим клопотання про затвердження укладеної між ними угоди про визнання винуватості таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.
Відповідно до вимог ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Відповідно до ч. 1 ст. 472 КПК України зміст угоди про визнання винуватості має містити, зокрема, формулювання підозри чи обвинувачення та його правову кваліфікацію з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України суд, перевіривши угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та закону, відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та закону.
Перевіривши угоду про визнання винуватості, укладену 26.07.2018 між прокурором відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_6 та підозрюваним ОСОБА_4 на відповідність вимогам Кримінально-процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, суд виявив невідповідність укладеної угоди вимогам закону.
На думку суду, зазначення в угоді про визнання винуватості обставин кримінального правопорушення, скоєного іншими, крім ОСОБА_4 особою, відносно якої відсутній вирок суду про визнання його винуватим, входить у колізію з нормами кримінального процесуального законодавства щодо вільної оцінки доказів, та суперечить передбаченим ст.ст. 2, 7 КПК України завданням кримінального провадження та загальним засадам кримінального провадження, зокрема забезпеченню до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури, верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Системний аналіз зазначених норм КПК України, а також правова позиція Верховного Суду України в Постанові ВСУ від 03 березня 2016 року у справі №5-347 кс15, вказують на те, що навіть незважаючи на непрюдиційність обвинувального вироку на підставі угоди, ухваленого щодо одного співучасника, питання вини іншого співучасника має бути доведено в іншому кримінальному проваджені.
Таким чином, умови укладеної між прокурором та підозрюваним угоди про визнання винуватості, з урахуванням положень ч.4 ст.469 КПК України, суперечать вимогам кримінального процесуального законодавства та порушують права, свободи та інтереси інших осіб.
При цьому суд наголошує, що при перевірці угоди на відповідність вимогам п.7 ст.474 КПК України було з'ясовано, що в угоді про визнання винуватості, укладеної між прокурором та ОСОБА_4 , викладені обставини вчинення кримінального правопорушення особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, яку можливо ідентифікувати, однак сторони кримінального провадження не вважали за потрібне уточнити укладену угоду та/або внести відповідні зміни до її змісту, пов'язані з виключенням із тексту угоди даних, за яких можливо було б ідентифікувати особу.
Крім зазначеного, як вбачається з угоди про визнання винуватості, сторони погодились на призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України на підставі ст.ст. 54, 69, 69-1 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з іспитовим строком, відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Призначення покарання повинно узгоджуватись з положеннями ч. 2 ст. 65 КК України, відповідно до якої особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність.
Разом з цим, дослідженням угоди про визнання винуватості та обвинувального акту встановлено, що вказаних вимог закону сторонами не було дотримано.
Зміст угоди в частині призначення покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст.ст. 54, 69, 69-1 КК України не відповідає вимогам КК України.
Санкція ч.2 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
Угода про визнання винуватості не містить жодного обґрунтування застосування при призначенні покарання ОСОБА_4 ст. 54 КК України, яка визначає такий вид покарання як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
В угоді відсутнє обґрунтування одночасного застосування ст. 69 КК України, яка передбачає призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, та 69-1 КК України, на підставі якої призначається покарання за наявності обставин, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 66 КК, що пом'якшують покарання.
З огляду на погоджене сторонами покарання, суд враховує, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання на підставі ст. 69 КК України може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. Висновки з цих питань мають бути вмотивовані.
Сторони погодилися на призначення покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, про вирішення питання щодо додаткового покарання у виді конфіскації майна в угоді не зазначено.
В угоді відсутнє обґрунтування наявності справжнього суспільного інтересу в укладенні угоди з ОСОБА_4 , а відтак у суду відсутні належні підстави вважати, що умови угоди відповідають суспільним інтересам.
Також зміст угоди в частині призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає вимогам КК України, оскільки в тексті угоди відсутній виклад обставин і висновок про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, і звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Вищенаведені обставини свідчать про невідповідність угоди про визнання винуватості вимогам Кримінально-процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, у зв'язку з чим, суд прийшов до висновку, що угода про визнання винуватості затвердженню не підлягає.
Оскільки угода в даному кримінальному провадженні надійшла на розгляд суду з обвинувальним актом, з урахуванням клопотання прокурора щодо відсутності необхідності продовження досудового розслідування внаслідок його фактичного закінчення, суд, відповідно до положень ч.7 ст. 474 КПК України вважає за доцільне судове провадження у даному кримінальному провадженні продовжити у загальному порядку.
Керуючись ст. ст. 314, 369, 468, 469, 472, ч. 7 ст. 474 КПК України, суд, -
В затверджені угоди про визнання винуватості, укладеної 26.07.2018 між прокурором відділу прокуратури Запорізької області ОСОБА_6 та підозрюваним ОСОБА_4 - відмовити.
Судове провадження у даному кримінальному провадженні продовжити у загальному порядку.
Повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.
Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1