Ухвала
23 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 766/2363/18
провадження № 61-22709ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 серпня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відсотків за час прострочення виконання грошового зобов'язання,
13 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 15 липня 2015 року між ним та відповідачем укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого останній отримав у борг 2 000 доларів США з кінцевою датою повернення 15 серпня 2015 року. Фактично відповідачем повернуто 15 серпня 2015 року -500 доларів США та 11 жовтня 2015 року - 400 доларів США. Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав та грошові кошти не повернув, прострочив виконання зобов'язання з 12 жовтня 2015 року на суму 1 100 доларів США, позивач просив стягнути вказану суму боргу та, згідно статті 625 ЦК України, 3% річних у сумі 99 доларів США, а також встановлені договором позики штрафні санкції у розмірі 5 % від заборгованої суми за період із 16 серпня 2015 року по 16 серпня 2018 року - 2 474 доларів США.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу 1 100 доларів США та 3% річних за період із 16 серпня 2015 року по 16 серпня 2018 року в розмірі 99 доларів США та судові витрати 394,39 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 серпня 2019 року залишено без змін.
16 грудня 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 серпня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови та ухвалити нове рішення в частині задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення із відповідача відсотків за період з 16 серпня 2015 року - 16 серпня 2018 року в розмірі 2 475 доларів США.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.
Предметом позову в цій справі є стягнення основного боргу в розмірі 30 668 грн, суму проценів за користування в розмірі 43 052,83 грн, суму інфляційних нарахувань в розмірі 16 044,16 грн, три відсотки річних в розмірі 2 152,64 грн, що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн).
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному перегляду, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд)згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 серпня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відсотків за час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко