іменем України
17 грудня 2019 р.
м. Київ
Справа № 208/1/17
Провадження № 51-9417км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року в межах кримінального провадження № 12016040000000883 по обвинуваченню
ОСОБА_6 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кудашівка Криничанського району Дніпропетровської області, за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Зазначеним вироком вирішено питання щодо цивільного позову. Ухвалено задовольнити у повному обсязі цивільний позов потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і стягнути з Уханя на їх користь 250 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В частині відшкодування матеріальної шкоди суд залишив цивільний позов без розгляду у зв'язку із сплатою матеріальної шкоди.
Згідно з встановленими судами обставинами 21 листопада 2016 року близько 05 год., ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем «ЗАЗ Ланос», рухався по пр. Свободи м. Кам'янське, Дніпропетровської області з боку просп. Аношкіна в напрямку просп. Ювілейного, де в районі буд. 58, допустив виїзд автомобіля «ЗАЗ Ланос» за межі проїжджої частини дороги ліворуч, з послідуючим наїздом на електроопору зовнішнього освітлення.
Своїми діями водій Ухань грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5., 2.3. (б), 2.9 (а) та 12.1 Правил дорожнього руху України, в наслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру переднього пасажирського сидіння - ОСОБА_9 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смерті
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року зазначений вирок залишений без зміни.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на незаконність судових рішень в частині вирішення цивільного позову, порушує питання про їх скасування в цій частині з підстав істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 , який був братом загиблої і не проживав з нею однією сім'єю.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор не підтримав касаційну скаргу, просив судові залишити без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Вивчивши матеріали провадження за касаційною скаргою, колегія суддів вважає за необхідне закрити касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Як видно з матеріалів провадження, вирок місцевого суду був оскаржений захисником засудженого та прокурором.
Захисник засудженого оскаржував вирок суду з підстав суворості призначеного ОСОБА_6 покарання, необхідності застосування ст. 75 КК України. Також зазначалося, що потерпілими під час заявлення цивільного позову не було сплачено судового збору.
Прокурор у свою чергу порушував питання про зміну вироку, зокрема в частині цивільного позову, а саме просив цивільний позов потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити у повному обсязі.
Переглянувши вирок суду першої інстанції, апеляційний суд відмовив у задоволенні поданих апеляційних скарг і залишив вирок без зміни.
Ані засуджений ОСОБА_6 , ані його захисник не оскаржували судові рішення в касаційному порядку. Проте із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанції звернувся прокурор, при цьому єдиною підставою для скасування зазначених судових рішень він вказав про безпідставне задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 , тобто подана касаційна скарга стосується не суті пред'явленого обвинувачення, а ставиться виключно питання щодо цивільного позову, який заявлявся не прокурором.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.01.2016, норми, які містяться в п.20 ч.2 ст.36 і п.6 ч.1 ст.425 КПК, наділяють прокурора як сторону кримінального провадження правом подати касаційну скаргу на судові рішення, зазначені у ст.424 КПК, з підстави порушення права обвинуваченого на захист, тобто правом ініціювати відкриття касаційного провадження з метою ухвалення касаційним судом рішення на користь засудженого (справа № 5-332кс15).
Разом з тим основним аргументом, покладеним в обґрунтування цього рішення Верховного Суду України, було посилання на попередню редакцію ст. 129 Конституції України, яка визначала однією з конституційних засад судочинства в Україні забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом, тоді як за чинною редакцією цієї статті право на касаційне оскарження гарантується лише у випадках, передбачених законом.
Крім того (що важливіше), на відміну від ситуації, розглянутої Верховним Судом України, в даному випадку прокурор подав касаційну скаргу не в інтересах сторони захисту (що в принципі можна вважати питанням, яке стосується суті пред'явленого обвинувачення), а виключно в частині цивільного позову, який був пред'явлений потерпілим ОСОБА_7 , не піднімаючи жодних інших питань щодо правильності судових рішень по суті обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_6 .
Таким чином, висновок Верховного Суду України у справі № 332кс15 не підлягає застосуванню в цьому провадженні.
Натомість колегія суддів вважає, що положення статей 36 і 425 КПК України щодо права прокурора на касаційне оскарження судових рішень мають тлумачитися в системному зв'язку положеннями ст. 131-1 Конституції України, яка визначає функції прокуратури, та відповідними положеннями Закону України «Про прокуратуру».
Так, за змістом ст. 131-1 Основного Закону «в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом».
Стаття 2 Закону України «Про прокуратуру» відносить до функцій прокурора:
«1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України;
3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян».
При цьому згідно з ч. 3 цієї статті на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.
Відповідно до ст. 22 вказаного Закону прокурор підтримує державне обвинувачення в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень, користуючись при цьому правами і виконуючи обов'язки, передбачені КПК України.
Логічне й телеологічне тлумачення зазначеної норми указує на те, що прокурор в судовому провадженні щодо кримінальних правопорушень користується правами та виконує обов'язки, передбачені КПК України, саме у зв'язку з підтриманням державного обвинувачення.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 3 КПК України державне обвинувачення - процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
За змістом пунктів 19, 26 ч. 1 ст. 3 КПК України прокурор як учасник судового провадження є стороною кримінального провадження з боку обвинувачення.
Таким чином, подання касаційної скарги в кримінальному провадженні в частині, що стосується вирішення цивільного позову, не охоплюється функцією підтримання публічного (державного) обвинувачення в суді.
Цей висновок підтверджується й тим, що пункти 3, 5 ч. 6 ст. 23 Закону визначають, що прокурор має право «ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи», а також «подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом» саме в межах функції щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначає в чому полягає зміст функції прокуратури щодо представництва інтересів громадянина і держави в суді: «Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом».
Разом із тим, згідно з ч. 2 ст. 23 названого Закону прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Відповідно до ч. 4 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Водночас відповідно до п. 12 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор уповноважений «пред'являти цивільний позов в інтересах держави та громадян, які через фізичний стан чи матеріальне становище, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права, у порядку, передбаченому цим Кодексом та законом».
Разом з тим, у даному кримінальному провадженні прокурор подав касаційну скаргу в частині вирішення цивільного позову фактично в інтересах ОСОБА_6 , при цьому жодних даних, що прокурор відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наділений правом подавати касаційну скаргу в його інтересах матеріали провадження не містять.
Враховуючи викладене вище, керуючись статтями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», статтями 369, 425, 441 КП, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора підлягає закриттю.
З цих підстав Суд постановив:
Касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року відносно ОСОБА_6 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3