Ухвала
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 202/33829/13-ц
провадження № 61-22311ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Куценко Т. Р., Каратаєвої Л. О., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Акцент-банк» про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог та ухвалених судових рішень
У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Акцент - банк» (далі - ПАТ «Акцент - банк») про стягнення заборгованості.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено. Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості - закрито.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня
2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 11 липня 2013 року в сумі 18 974,64 дол. США, що еквівалентно 151 607,37 грн з яких: 8 834,65 дол. США - заборгованість за кредитом;10 139,99 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом; та 79 353,88 грн, що еквівалентно 9 931,65 дол. США, з яких:
25 007,66 грн заборгованість по комісії за користування кредитом; 43 110,04 грн - пеня, а також штрафи: 249,93 грн - штраф (фіксована частина), 10 986, 25 грн - штраф (процентна складова). У задоволенні решти позовних до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року без змін.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2019 року до Верховного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 у якій вона просила скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року та залишити в силі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2016 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, мотивоване тим, що заявник не була повідомлена про розгляд справи апеляційним судом. Про наявність оскаржуваного судового рішення їй стало відомо 25 травня 2017 року, після чого вона подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року, проте будь яких процесуальних документів із суду касаційної інстанції вона не отримувала. Про ухвалення Верховним Судом постанови від 30 жовтня 2019 року їй стало відомо лише 15 листопада 2019 року.
Перевіривши наведені у клопотанні доводи про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, суддя-доповідач дійшов наступного висновку.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судовірішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно статті 325 ЦПК України 2004 року, касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.
Оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене 20 січня 2017 року, останнім днем його касаційного оскарження, з урахуванням вихідних днів, було
20 лютого 2017 року. Касаційна скарга згідно відбитку поштового штемпеля на конверті подана 10 грудня 2019 року.
За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
З матеріалів касаційного провадження вбачається, що у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 .
У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_1 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року заяву ОСОБА_1 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року повернуто заявнику.
29 червня 2017 року копію зазначеної ухвали та додані до заяви матеріали направлено ОСОБА_1
Поважними причинами пропуску строку є ті обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христовпроти України», заява № 24465/04, ЄСПЛ наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (Рішення ЄСПЛвід 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (Рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), пункт 52).
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).
Зазначений у частині третій статті 394 ЦПК України річний строк є присічним і не застосовується лише у двох випадках, зокрема подання касаційної скарги особою не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки та пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
З огляду на наведене, зазначені ОСОБА_1 підстави для поновлення пропущеного процесуального строку є неповажними, оскільки їй було відомо про розгляд справи у суді ще у травні 2017 року та у червні 2017 року, вона звернулася до суду касаційної інстанції із заявою про приєднання до касаційної ОСОБА_3 .
Посилання на те, що вона не отримувала будь-яких судових рішень не є доказом неналежного повідомлення її про розгляд справи, з огляду на те, що сам лише факт неотримання заявником кореспонденції, яку суд з дотриманням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. Касаційний судвиконав вимоги цивільно - процесуального законодавства та 29 червня
2017 року надіслав заявнику копію ухвали про повернення її заяви та доданих до неї матеріалів, оскільки вона не відповідала вимогам частини першої та третьої статті 329 ЦПК 2004 року. Однак, діючи на власний розсуд, заявник протягом тривалого часу (понад два роки) не вчиняла будь-яких дій щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження та із касаційною скаргою до суду звернулася лише у грудні 2019 року.
Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Поновлення процесуального строку, пропущеного у зв'язку зі спливом тривалого періоду (2 роки 9 місяців), та за підстав, які не можуть бути визнані переконливими, свідчитиме про порушення судом принципу юридичної визначеності.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз'яснив, що реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ураховуючи, що касаційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення та відсутні підстави вважати, що заявник був позбавлений можливості скористатися своїм процесуальним правом щодо подачі касаційної скарги у передбачений законодавством строк, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статями 3, 44, 131, 260, частиною третьою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від
20 січня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Акцент-банк» про стягнення заборгованості, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Г. І. Усик