Постанова
Іменем України
19 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 490/2845/17
провадження № 61-20255св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Центральний відділ державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Приватне підприємство «Премісес», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Державне підприємство «Сетам»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Приватного підприємства «Премісес», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Державне підприємство «Сетам», про визнання права власності, визнання недійсними та скасування протоколу, акта про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва та договору купівлі-продажу нерухомого майна,
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кобзаренка Максима Юрійовича на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 15 листопада 2017 року у складі судді Гуденко О. А.та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив: визнати за ним право власності на нежитловий об'єкт, розташований по АДРЕСА_1 ; визнати недійсними та скасувати: протокол від 19 жовтня 2016 року № 205636, складений Державним підприємством «Сетам» (далі - ДП «Сетам») про проведення електронних торгів з продажу зазначеного вище нежитлового об'єкта, згідно з яким переможцем торгів визнано Приватне підприємство «Премісес» (далі - ПП «Премісес»); акт про реалізацію предмета іпотеки від 02 листопада 2016 року ВП № 51281147, складеного державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Центральний ВДВС міста Миколаїв); свідоцтво від 09 листопада 2016 року № 1407 про право власності на вказане нерухоме майно переможця торгів ПП «Премісес», договір купівлі-продажу від 07 грудня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т. Л., укладений між ПП «Премісес» та покупцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо продажу нерухомого об'єкта, розташованого по АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що виконавче провадження, в межах якого здійснено примусову реалізацію належного йому нерухомого майна, проведено за виконавчим листом виданим на виконання заочного рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2015 року в справі № 490/5981/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», банк) до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року за його заявою вказане заочне рішення скасоване та призначено справу до розгляду в загальному порядку. Належне йому на праві власності нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 , вибуло з його володіння поза його волею, а відповідач ПП «Премісес» незаконно заволодівши вказаним майном відчужив його за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У зв'язку з цим позов просив задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Центральний районний суд міста Миколаєва рішенням від 15 листопада 2017 року відмовив у задоволенні позову.
Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що на час проведення виконавчих дій з реалізації арештованого майна заочне рішення суду, за яким стягнуто заборгованість за кредитним договором з відповідача, було чинним, при проведенні електронних торгів та оформленні договірних відносин купівлі-продажу майна на торгах сторонами додержано усіх вимог цивільного законодавства та законодавства, яке регулює встановлені правила та проведення торгів, а тому дійшов висновку, що немає законних підстав для визнання недійсними та скасування, як протоколу про проведення електронних торгів, акта про реалізацію, так і свідоцтва про право власності на нерухоме майно переможця торгів та укладеного в подальшому договору купівлі-продажу. Суд також виходив з того, що вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно є неналежним способом захисту цивільного права, а своїм правом щодо пред'явлення вимог про витребування майна від добросовісних набувачів, позивач не скористався та їх добросовісність не оспорював.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Апеляційний суд Миколаївської області постановою від 12 лютого 2018 року рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 15 листопада 2017 року залишив без змін.
Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що обставини щодо скасування (після реалізації арештованого нерухомого майна) заочного рішення суду за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та, у зв'язку з тим призначення справи до розгляду по суті, не є самостійною підставою визнання електронних торгів недійсними. Вимог про витребування майна від добросовісних набувачів позивач не пред'являв.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У березні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кобзаренко М. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 15 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку судів про відсутність підстав для визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем та визнання недійсним правочину (звернення стягнення на майно в порядку примусового виконання рішення суду). Суди попередніх інстанцій неправомірно посилалися на відсутність правової норми для визнання електронних торгів недійсними, оскільки позбавлення позивача права на нерухоме майно на підставі рішення суду, яке в подальшому скасоване, є підставою для визнання таких торгів недійсними. Апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про непред'явлення позивачем вимог про витребування майна від добросовісних набувачів. У цій справі позивач витребовує об'єкт нерухомості, а тому вимога про визнання за ним права власності на цей об'єкт є належним способом захисту цивільного права. Суд апеляційної інстанції також безпідставно посилався на те, що питання про визнання виконавчого листа, таким що не підлягає виконанню не вирішувалося, оскільки це не стосується обставин цієї справи.
У серпні-вересні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ПП «Премісес» і ДП «Сетам» подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними і обґрунтованими. Доводи наведені в касаційній скарзі не відповідають дійсним обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, не спростовують доведені обставини і не обґрунтовують порушення судами норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень. Позивачем не надано доказів порушення правил призначення та проведення електронних торгів і оформлення їх результатів та не довів наявність підстав для визнання результатів торгів недійсними. ОСОБА_1 не заявляв вимог про витребування майна від добросовісних набувачів, а визнання права власності за ним на спірне майно є неефективним способом судового захисту. В спірному випадку майно вибуло від позивача не на підставі скасованого судового рішення, а через його продаж в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
14 вересня 2018 року справа № 490/2845/17 надійшла до Верховного Суду.
У зв'язку зі звільненням у відставку судді Лесько О. А., згідно з розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2019 року № 1758/0/226-19, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 03 жовтня 2019 року визначено суддю-доповідача Зайцева А. Ю.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 25 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), банк, правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 83/-08/МБ (далі - кредитний договір), за яким позичальник отримав кредит в сумі 250 000 грн зі сплатою 18 % річних з кінцевим терміном погашення до 24 березня 2018 року.
Того ж дня для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку нерухоме майно - нежитловий об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором на загальну суму 533 306,56 грн.
На виконання вказаного рішення суду 10 березня 2016 року був виданий виконавчий лист, який пред'явлено до примусового виконання.
Постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС міста Миколаїв Кіртоком А. А. від 02 червня 2016 року було відкрито виконавче провадження.
23 червня 2016 року державним виконавцем було складено акт опису й арешту майна, згідно з яким описано та накладено арешт на спірний нежитловий об'єкт.
Постановою державного виконавця від 15 червня 2016 року визначено суб'єкта оціночної діяльності, який склав експертний звіт вартості спірного нерухомого майна станом на 18 липня 2016 року, що становила 244 996 грн (без урахування податку на додану вартість).
Не погодившись з такою оцінкою, 19 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального ВДВС міста Миколаїв із заявою про незгоду з оцінкою майна, а 01 вересня 2016 року надіслав заяву про залишення без розгляду його заяви про рецензування звіту.
12 вересня 2016 року державним виконавцем передано документи до Миколаївської філії ДП «Сетам» для здійснення реалізації на електронних торгах арештованого майна.
19 жовтня 2016 року відбулися електронні торги з реалізації майна боржника - нежитлового приміщення, загальною площею 461 кв. м та 242,9 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 . Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 205636, їх переможцем визнано ПП «Премісес».
02 листопада 2016 року державним виконавцем Центрального ВДВС міста Миколаїв складено акт про реалізацію предмета іпотеки.
09 листопада 2016 року ПП «Премісес» було видано свідоцтво про придбання майна з торгів, запис про право власності № 17386326.
07 грудня 2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Боненко Т. Л. посвідчено договір купівлі-продажу вищевказаного нежитлового об'єкта, між ПП «Премісес» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 21 березня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2015 року скасоване та призначено розгляд справи.
Постановою державного виконавця Центрального ВДВС міста Миколаїв від 22 червня 2017 року закінчено виконавче провадження № 51281147 з примусового виконання виконавчого листа № 490/5981/15-ц від 10 березня 2016 року на підставі пункту 5 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Питання про визнання цього виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню не вирішувалося.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок реалізації арештованого майна), який був чинним на час проведення електронних торгів.
Примусова реалізація заставного майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю дій і правовідносин, що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень, і особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до закону.
За змістом частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Порядком реалізації арештованого майна визначено, що електронні торги - це продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.
Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Ураховуючи, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, такий правочин може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.
Отже, акт про проведення, який складений за результатами торгів, стосується оформлення правового результату торгів, наслідком яких є виникнення цивільних прав та обов'язків, у зв'язку з чим торги є правочином у розумінні статті 202 ЦК України.
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі
№ 3-242гс16 викладено правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Тобто для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Отже, проведення прилюдних торгів з порушенням є підставою для визнання цих торгів недійсними лише за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів, які б свідчили про наявність порушень, що могли вплинути саме на результати торгів. Більш того пред'являючи цей позов позивач на такі порушення не посилається, а зазначив лише про те, що майно вибуло з його володіння поза його волею, а саме - на підставі судового рішення, яке на час звернення до суду з цим позовом скасоване.
Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24 жовтня 2012 року в справі № 6-116цс12 та від 22 лютого 2017 року в справі № 6-2677цс16.
Перевіряючи доводи касаційної скарги про безпідставність висновків судів про неефективність способу захисту шляхом визнання права власності на спірне майно, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом (далі - ЦПК України 2004 року), частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що: «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».
У справі, яка переглядається Верховним Судом встановлено, що посилаючись на приписи статей 387 і 388 ЦК України, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на нежитловий об'єкт, розташований по АДРЕСА_1 , однак вимог про витребування спірного майна у добросовісних набувачів не заявив, тобто скористався неефективними способом захисту. Місцевим судом позивачу роз'яснювалось право на зміну підстав або предмета позову до початку розгляду справи по суті, право на збільшення позовних вимог, однак він таким правом не скористався та наполягав на розгляді справи по суті саме в межах заявлених позовних вимог.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що заявивши вимогу про визнання права власності, позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав.
Посилання представника позивача як на підставу ефективного способу захисту пред'явлення у цій справі вимоги про визнання права власності на висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), не заслуговують на увагу, оскільки у вказаній постанові зазначено, що суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосовує у прийнятті рішення норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. У цій справі суди здійснили правильну правову кваліфікацію виниклих правовідносин та застосували норми матеріального права і дійшли обґрунтованого висновку про неефективність способу захисту, визначеного позивачем.
Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями, що не належить до компетенції касаційного суду.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кобзаренка Максима Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 15 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило