Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 757/42677/16-ц
провадження № 61-26681св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачі - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна, ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2017 року у складі судді Цокол Л. І. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Українець Л. Д.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб: приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Змисловської Т. В., ОСОБА_6 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності, витребування з незаконного володіння квартири, вселення, визнання договору іпотеки недійсним та скасування державної реєстрації обтяження нерухомого майна.
Позовна заява мотивована тим, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належала позивачу та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності в рівних частинах.
Після повернення позивача з зони проведення антитерористичної операції позивач дізнався, що ця квартира належить на праві власності ОСОБА_4 . Зазначав, що квартира була продана, як єдиний об'єкт без визначення часток, а договір купівлі-продажу був посвідчений на підставі фіктивного судового рішення.
Позивач не надавав своєї згоди щодо відчуження своєї частини квартири та не виражав свого наміру щодо її продажу та не був присутнім при вчинені відповідних нотаріальних дій.
з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 04 квітня 2016 року за реєстраційним № 203, недійсним з моменту його укладання; скасувати державну реєстрацію права власності квартири за ОСОБА_4 ; скасувати державну реєстрацію права власності 1/2 частки квартири, яка належала ОСОБА_1 за ОСОБА_3 ; визнати право власності ОСОБА_1 на 1/2 частки квартири, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 спірну квартиру, вселити ОСОБА_1 до квартири, визнати договір іпотеки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про передачу в іпотеку квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О. С. від 29 квітня 2016 за реєстрованим № 138, недійсним з моменту його укладення, скасувати державну реєстрацію обтяження нерухомого майна іпотекою у вигляді заборони на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , накладену 29 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О. С.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2017 року позов задоволено частково.
Визнано договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,70 кв. м, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. від 04 квітня 2016 року за реєстраційним № 203, в частині 1/2 частки, що належала ОСОБА_1 недійсним з моменту його укладання.
Скасовано державну реєстрацію права власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,70 кв. м за ОСОБА_4 в частині 1/2 частки, яка належала ОСОБА_1 .
Скасовано державну реєстрацію права власності 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 за ОСОБА_3 (номер запису про право власності 14011276).
Визнано право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_1 до квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги позивача щодо відновлення його порушеного права на Ѕ частку належного йому на праві власності нерухомого майна є обґрунтованими, недійсність укладеного правочину в частині відчуження належної ОСОБА_1 частки нерухомого майна без його волевиявлення доведена під час судового засідання. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про передачу в іпотеку квартири недійсним з моменту його укладення та скасування державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою у вигляді заборони на нерухоме майно, накладеної 29 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О. С., суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не є учасником вказаного правочину, а під час судового розгляду не було доведено вимог щодо недійсності укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 правочину.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки від 29 квітня 2016 року за реєстраційним № 138 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О. С. скасовано та постановлено в цій частині нове рішення.
Визнано договір іпотеки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О. С. від 29 квітня 2016 року за реєстрованим № 131, недійсним щодо передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_2 .
У іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2017 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 здійснював правочин на власний розсуд, своїх вимог щодо недійсності вказаного правочину не заявляв, доказів та відповідного обґрунтування не надавав. Справа не містить доказів на підтвердження того, що договір купівлі-продажу ним укладався поза його волею, ним не підписувався, або вчинявся на інших невигідних умовах. Визнання ним, як відповідачем у справі, вимог позивача не може свідчити про доведеність вимог останнім. Частки в спірній квартирі не були виділені в натурі та не зареєстровані як окремий об'єкт за кожним із співвласників, а тому укладений договір іпотеки суперечить частині першій статті 5, статті 6 Закону України «Про іпотеку», з огляду на що є підстави, передбачені частиною першою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України, для визнання його недійсним. Питання скасування державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою у вигляді заборони на нерухоме майно повинно вирішуватись в порядку виконання рішення суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності за цим договором та скасування державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
В іншій частині судові рішення не оскаржуються.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково визнали недійсним договір купівлі-продажу в частині, оскільки на момент укладення договору квартира була цілісним об'єктом, а тому визнання недійсною будь-якої з істотних умов договору свідчить про його недійсність повністю; відмова скасуванні державної реєстрації унеможливлює виконання судового рішення.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були співвласника ми в рівних частках квартири АДРЕСА_2 .
04 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за домовленістю сторін за 149 980,00 грн, які покупець сплатив, а продавець отримав повністю від покупця до підписання цього договору.
Зі змісту вказаного договору вбачається, що право власності ОСОБА_3 на відчужуване ним майно належить йому: 1/2 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно 04 квітня 2016 року; Ѕ частина на підставі ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 квітня 2016 року (номер запису 14011276).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 листопада 2015 року у справі № 753/2784/14-ц, провадження № 2/753/148/15 за ОСОБА_3 було визнано право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_1 , за домовленістю сплатити грошову компенсацію в розмірі 750 000,00 грн. З огляду на це право власності ОСОБА_1 на частину в спірній квартирі припинено.
Відповідно до відповіді Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2017 у провадженні суду, справ відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не зареєстровано, а у справі № 753/2784/14, провадження № 753/148/15 зазначені інші сторони та інша суть позову.
29 квітня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, в забезпечення умов виконання договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О. С. 29 квітня 2016 року. Договір іпотеки зареєстровано в реєстрі за № 138 та накладено заборону на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 . Договір позики зареєстровано у реєстрі за № 138.
Згідно з довідкою від 27 березня 2016 року військової частини Міністерства оборони України, у період з 23 квітня 2015 року до 05 січня 2016 року, та з 26 січня до 27 лютого 2016 року ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Нормами цивільного законодавства передбачено, як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.
Встановивши, що ОСОБА_3 здійснював правочин на власний розсуд, своїх вимог щодо недійсності вказаного правочину не заявляв, доказів та відповідного обґрунтування не надавав, а у справі немає доказів на підтвердження того, що договір купівлі-продажу ним укладався поза його волею, ним не підписувався, або вчинявся на інших невигідних умовах, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу повністю.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що суди помилково визнали недійсним договір купівлі-продажу в частині, оскільки на момент укладення договору квартира була цілісним об'єктом, а тому визнання недійсною будь-якої з істотних умов договору свідчить про його недійсність повністю.
Крім того, скористатися способом захисту, передбаченим статтею 388 ЦК України, ОСОБА_3 міг скористатися виключно щодо майна, яке належить йому, як власнику, а саме 1/2 частини квартири.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як роз'яснено в пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).
Доводи касаційної скарги про те, що відмова у скасуванні державної реєстрації унеможливлює виконання судового рішення не знайшли свого підтвердження, а суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про скасування державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою у вигляді заборони на нерухоме майно.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні недійсним договору купівлі-продажу Ѕ частки, що належить ОСОБА_3 та рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року у частині, що оскаржена залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді:А. А. Калараш С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик