Ухвала
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 594/387/19
провадження № 61-22229 ск 19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 02 вересня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, з моменту звернення до суду з даним позовом, до досягнення сином повноліття, посилаючись на те, що сім'я розпалася, син проживає з нею, а відповідач матеріальну допомогу на утримання сина не надає, участі у вихованні не приймає.
Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області
від 02 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 квітня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 02 вересня
2019 року залишено без змін.
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 02 вересня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що з 01 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 1 921,00 грн.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення аліментів ціна позову визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.
Предметом спору в цій справі є стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, з моменту звернення до суду з даним позовом, до досягнення сином повноліття. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Отже, ця справа не є справою з ціною позову, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін
і суспільства та незмінну судову практику у цій категорії справ.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області
від 02 вересня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя Д. Д. Луспеник