Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 425/2504/16-ц
провадження № 61-30887св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головченка Артема Олександровича, на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2017 року у складі судді Москаленко В. В., ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Лозко Ю. П., Стахової Н. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 09 квітня 2014 року (справа № 425/247/14-ц), яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на його користь суму боргу у розмірі 319 960 грн та судовий збір.
Ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 17 лютого 2014 року (справа № 425/247/14-ц) з метою забезпечення виконання зобов'язання за укладеним договором позики було вжито заходів забезпечення позову та накладено арешт на майно відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у межах суми стягнення.
Проте, ОСОБА_5 , з метою уникнення відповідальності за борговими зобов'язаннями та ігноруючи ухвалу Рубіжанського міського суду Луганської області від 17 лютого 2014 року, здійснила відчуження належного їй майна шляхом укладення зі своєю донькою ОСОБА_2 договорів дарування 18 лютого 2014 року та 26 лютого 2014 року, передавши останній у власність майно - 43/100 часток цілого об'єкту нежитлової будівлі з підсобними приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 .
У подальшому, 18 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_2 уклала договір міни з відповідачем ОСОБА_3 , обмінявши спірну квартиру на квартиру АДРЕСА_3 .
Зазначав, що рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2016 року (справа № 425/767/16-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 26 липня 2016 року, було визнано недійсними договір дарування нежитлової будівлі з підсобними приміщеннями, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складає 43/100 часток цілого об'єкту від 18 лютого 2014 року та договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 від 26 лютого 2014 року, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
У задоволенні позовних вимог про визнання договору міни квартири АДРЕСА_2 на квартиру АДРЕСА_3 від 18 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Вважав, що оскільки договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 від 26 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 визнано судом недійсним, це тягне за собою наслідки недійсності договору міни, укладеного 18 грудня 2014 року між відповідачами.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати договір міни квартири АДРЕСА_2 на квартиру АДРЕСА_3 від 18 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсним, застосувавши наслідки недійсності до вказаного договору міни у формі двосторонньої реституції, а саме: зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 ; зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 житлову квартиру АДРЕСА_2 ; зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 різницю між вартістю квартир, яка дорівнює 947 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалами Рубіжанського міського суду Луганської області від 30 січня 2017 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 на підставі договору міни квартир від 18 грудня 2014 року та квартиру АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору міни квартир від 18 грудня 2014 року.
Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Знято арешт, який був застосований для забезпечення позову ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 30 січня 2017 року з квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 на підставі договору міни квартир від 18 грудня 2014 року.
Знято арешт, який був застосований для забезпечення позову ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 30 січня 2017 року з квартири АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору міни квартир від 18 грудня 2014 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивача виникли зобов'язальні правовідносини щодо повернення боргу за договором позики безпосередньо з ОСОБА_5 , а з відповідачем ОСОБА_2 у позивача будь-яких правовідносин не виникало. Право позивача на отримання боргу від ОСОБА_5 безпосередньо не порушено оспорюваним договором міни, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , отже не підлягає відновленню у результаті визнання договору міни недійсним.
Суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено порушення відповідачами його прав щодо отримання боргу від ОСОБА_5 , відтак, приведення сторін договору у первісний стан порушить права відповідачів щодо їх власності.
Районний суд зазначив, що застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача). У випадку, якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином надалі відчужив таке майно іншій особі, слід звертатися з віндикаційним позовом.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2017 року в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни від 18 грудня 2014 року скасовано та провадження у справі в цій частині закрито.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 26 липня 2016 року, було визнано недійсними договір дарування нежитлової будівлі з підсобними приміщеннями, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складає 43/100 часток цілого об'єкту від 18 лютого 2014 року та договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 від 26 лютого 2014 року, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору міни квартири АДРЕСА_2 на квартиру АДРЕСА_3 від 18 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Отже, ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору міни як сторін оспорюваного договору з підстав укладення цього договору як наступного після укладення недійсного правочину дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5 своїй доньці ОСОБА_2 .
Апеляційний суд дійшов висновку про тотожність позовів, оскільки вказаний позов ОСОБА_1 пред'явлений до тих самих відповідачів, з приводу одного того самого предмету та з тих же підстав, з посиланням на одні обставини, тому на підставі пункту 2 частини першої статті 205, статті 310 ЦПК України, скасував рішення місцевого суду та закрив провадження у справі у відповідній частині.
Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2017 року в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності правочину скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову з інших підстав.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що районним судом невірно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в указаній частині та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків недійсності договору міни у вигляді двосторонньої реституції за наявності рішення суду, виходив із того, що відсутні правові підстави для застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, оскільки договір міни, укладений 18 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не визнано недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - адвокат Головченко А. О., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; скасувати ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам.
Зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору міни від 18 грудня 2014 року, оскільки у теперішньому позові змінилися підстави позову.
Вказує, що ОСОБА_1 є заінтересованою особою, права та законні інтереси якого порушено вчиненням правочину, відтак, враховуючи положення статті 215 ЦК України, має право на звернення до суду з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Головченка А. О. на ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Головченка А. О. на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року .
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Головченка А. О., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо оскарження ухвали Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2016 року (справа № 425/767/16-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 26 липня 2016 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання договорів недійсними задоволено частково.
Визнано недійсними договір дарування нежитлової будівлі з підсобними приміщеннями, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складає 43/100 часток цілого об'єкту від 18 лютого 2014 року та договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 від 26 лютого 2014 року, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
У задоволенні позовних вимог про визнання договору міни квартири АДРЕСА_2 на квартиру АДРЕСА_3 від 18 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Частиною першою статті 310 ЦПК України 2004 року визначено, що рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо є таке, що набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1133цс15.
Згідно із частиною другою статті 223 ЦПК України 2004 року після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
У справі, яка переглядається та у справі № 425/767/16-ц, рішення у якій набрало законної сили, предметом позову, серед іншого, є визнання недійсним договору міни з підстав укладення цього договору як наступного після укладення недійсного правочину дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5 ОСОБА_2 .
Отже, апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання договору міни недійсним та закриваючи провадження у справі у цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що існує рішення суду у справі № 425/767/16-ц, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду та вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми процесуального права, зокрема, статтю 205 ЦПК України 2004 року, а доводи заявника ґрунтуються на неправильному тлумаченні вказаної норми ЦПК України 2004 року.
Посилання касаційної скарги на те, що позов у цій справі було пред'явлено з інших правових підстав є необґрунтованим, оскільки підставою позову про визнання договору міни недійсним залишається саме недійсність оспорюваного правочину з підстав його укладення як наступного за укладенням недійсного правочину дарування частки квартири.
Щодо оскарження рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частинами другою та третьої статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яка може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 09 квітня 2014 року (справа № 425/247/14-ц), яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 319 960 грн та судовий збір.
З метою забезпечення виконання вказаного зобов'язання, ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 17 лютого 2014 року було накладено арешт на майно відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у межах суми стягнення.
Оскільки всупереч встановленої заборони, ОСОБА_5 подарувала 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , на яку накладено арешт, ОСОБА_2 , рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2016 року (справа № 425/767/16-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 26 липня 2016 року, оспорюваний договір дарування було визнано недійсним.
При цьому, суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору міни від 18 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Вказані обставини встановлені рішеннями судів у справі № 425/247/14-ц та № 425/767/16-ц та, на підставі частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року, доказуванню не підлягають.
Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору міни та застосування наслідків недійсності правочину, ОСОБА_1 повторно пред'явив вимогу, яка вже розглядалася судом у складі тих самих сторін, рішення по якій набрало законної сили.
Відмовляючи у задоволенні позову районний суд вважав, що застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача). У випадку, якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином надалі відчужив таке майно іншій особі, слід звертатися з віндикаційним позовом.
Скасовуючи рішення районного суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що у даному випадку відсутні правові підстави для застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, оскільки договір міни, укладений 18 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не визнано недійсним.
З таким висновком апеляційного суду колегія суддів погоджується.
Оспорюваний договір міни укладено 18 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , отже, він є наступним правочином після договору дарування від 26 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , відтак, правові підстави для визнання його недійсним відсутні.
З огляду на те, що рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у визнанні договору міни від 18 грудня 2014 року недійсним, а в межах цього позову вказана позовна вимога не може розглядатися повторно, оспорюваний договір міни є чинним.
Наслідки недійсності правочину у вигляду двосторонньої реституції підлягають застосуванню за наслідками визнання оспорюваного договору недійсним.
Посилання заявника на те, що ОСОБА_1 є заінтересованою особою, права та законні інтереси якого порушено вчиненням правочину, відтак, має право на звернення до суду з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності не заслуговують на увагу, оскільки позивачем невірно обрано спосіб захисту за відновленням якого він звернувся до суду.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі №6-32цс13.
Доводи про те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам є необґрунтованими, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником позивача норм матеріального та процесуального права і незгоді ухваленими судовими рішеннями, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі представником позивача доводи є аналогічними із доводами його апеляційної скарги, які були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головченка Артема Олександровича - залишити без задоволення.
Ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк