Постанова
Іменем України
19 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 533/1940/12-ц
провадження № 61-22932 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
треті особи: Волноваська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Волноваського районного нотаріального округу Донецької області Яценко Олександр Миколайович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - ОСОБА_9 , на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 жовтня 2013 року у складі судді Пономарьова О. П. та рішення апеляційного суду Донецької області
від 06 березня 2014 року у складі колегії суддів: Жданової В. С.,
Принцевської В. П., Тимченко О. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Волноваська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Волноваського районного нотаріального округу Донецької області Яценко О. М., про визнання права на спадщину, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, вселення та виселення з квартири, визнання права власності, виключення з реєстру прав власності, переведення прав та обов'язків покупця.
В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її
мати - ОСОБА_10 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді
1/2 частини квартири
АДРЕСА_1 . На час смерті матері вона проживала разом з нею у спірній квартирі та була там зареєстрована, а тому вважала, що фактично прийняла спадщину. У 2002 році вона з поважних причин була вимушена тимчасово проживати за іншою адресою, оскільки доглядала за хворою сестрою. У березні 2003 року вона дізналась, що ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину на спірну квартиру та без її згоди продав квартиру, у той час як їй за законом належить право власності на 1/4 частини квартири. Ця квартира пізніше перепродавалася незаконно, а вона має переважне право на придбання 3/4 частини квартири.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просила суд: визнати за нею право на спадкове майно у вигляді 1/4 частини спірної квартири внаслідок фактичного прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_10 з моменту відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право власності на 1/4 частини спірної квартири в порядку спадкування за законом та фактичного прийняття спадщини; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане Волноваською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4 від 26 грудня
2002 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_11 від 27 грудня 2002 року; перевести на неї права та обов'язки покупця 3/4 частин спірної квартири та одночасно право власності на цю частину квартиру; визнати за нею право власності на всю квартиру, включити її до реєстру прав власності
у Державній реєстраційній службі та зареєструвати її право власності на квартиру; вселити її у спірну квартиру та зобов'язати ОСОБА_2
та ОСОБА_6 не чинити перешкод в реалізації права користування житловим приміщенням; визнати недійсними договори купівлі-продажу спірної квартири, а саме: від 07 липня 2006 року, укладений між
ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , від 05 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , від 09 липня 2009 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ; виключити з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та інших осіб внаслідок відчуження квартири; виселити з спірної квартири та зняти з реєстраційного обліку всіх осіб,
які були вселені та зареєстровані у спірній квартирі на підставі договорів купівлі-продажу; визнати ОСОБА_4 недобросовісним продавцем,
а ОСОБА_2 - недобросовісним покупцем спірної квартири.
У серпні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання останньої такою, що втратила право користування квартирою
АДРЕСА_1 .
Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у ній зареєстрована не була, а лише після ухвалення рішення Волноваським районним судом Донецької області
від 30 вересня 2009 року та ухвали апеляційного суду Донецької
області від 26 січня 2010 року була здійснена реєстрація ОСОБА_1
у квартирі
АДРЕСА_1 , однак ці рішення скасовані ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року. Також зазначала, що ОСОБА_1 не несла витрат по сплаті комунальних послуг та ніколи не проживала у спірній квартирі, а постійно проживала у будинку свого чоловіка у м. Ясинувата Донецької області. Колишні власники цієї квартири,
а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , письмової згоди на вселення ОСОБА_1 до квартири
АДРЕСА_1 , не надавали.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловими приміщенням, а саме квартирою
АДРЕСА_1 , оскільки остання не є членом її родини та ніколи не мешкала в спірній квартирі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 жовтня
2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано свідоцтво про право на спадщину від 26 грудня 2002 року, посвідчене Волноваською державною нотаріальною конторою та видане на ім'я ОСОБА_4 на квартиру
АДРЕСА_1 , частково недійсним
у розмірі 1/4 частини спірної квартири.
Визнано договір купівлі-продажу від 27 грудня 2002 року, посвідчений Волноваською державною нотаріальної конторою стосовно квартири АДРЕСА_1 , та укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 недійсним.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири
АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом.
Переведено на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця спірної квартири
АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_1 у спірну квартиру АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Додатковим рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області
від 18 грудня 2013 року заяву ОСОБА_9 про ухвалення додаткового рішення, виправлення описок та роз'яснення рішення задоволено частково.
У рішенні Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 жовтня
2013 року вважати вірною дату звернення ОСОБА_1 до Волноваського районного суду Донецької області із зустрічною позовною заявою -
27 березня 2003 року.
Четвертий пункт резолютивної частини рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 жовтня 2013 року викладено у наступній редакції: «Перевести на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця спірної квартири
АДРЕСА_1 , у розмірі 3/4 частин спірної квартири».
В іншій частині заявлених вимог ОСОБА_9 відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 мала право на 1/4 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом, однак права ОСОБА_1 на отримання спадщини після смерті матері були порушені. ОСОБА_4 , звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, не попередивши нотаріуса про наявність інших спадкоємців, отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті матері тільки на своє ім'я незаконно, а тому
ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем квартири. При цьому, власником 3/4 частин спірної квартири на законних підставах є ОСОБА_4 .
У задоволені інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за їх безпідставністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2014 року апеляційні скарги Мар'їнської міжрайонної прокуратури Донецької області
в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 жовтня 2013 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 грудня 2002 року та переведення прав та обов'язків покупця скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 27 грудня 2002 року, посвідчений Волноваською державною нотаріальною конторою, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ,
у частині продажу 1/4 частки вказаної квартири.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу квартири від 27 грудня 2002 року відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 мав право на продаж 3/4 частин спірної квартири, оскільки ця частка належала йому на підставі свідоцтво про право власності на 1/2 частини та свідоцтва про права на спадщину на 1/4 частини, а тому визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 грудня 2002 року можливо частково лише щодо
1/4 частини спірної квартири. Крім цього, суд апеляційної інстанції виходив
із того, що ОСОБА_1 було внесено на депозитний рахунок ТУ ДСА
у Донецькій області 2 146,50 грн вартості 3/4 частини спірної квартири, однак нею не надано суду доказів на підтвердження дійсної вартості спірної квартири станом на час розгляду справи, а також ОСОБА_1 відмовилася від проведення експертизи щодо встановлення дійсної вартості спірної квартири.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та короткий зміст її вимог
У березні 2014 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подану її представником - ОСОБА_9 , на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2014 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до Ворошиловського районного суду м. Донецька.
Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2014 року касаційне провадження
в зазначеній справі відкрито, витребувано з Мар'їнського районного суду Донецької області цивільну справу № 533/1940/12-ц.
Вимоги ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 20 травня 2014 року не виконано в частині витребування справи з підстав розташування Мар'їнського районного суду Донецької області на території зони проведення антитерористичної операції.
Відповідно до Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції»
від 12 серпня 2014 року та розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 27/0/38-14 (зі змінами та доповненнями) змінено територіальну підсудність справ Мар'їнського районного суду Донецької області та визначено територіальну підсудність Покровському районному суду Дніпропетровської області.
У відповіді Покровського районного суду Дніпропетровської області
від 12 листопада 2014 року № 10858/14вих зазначено про неможливість надіслання справи № 533/1940/12-ц, оскільки Мар'їнським районним судом Донецької області її не передано.
Статтею 388 ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року касаційну скаргу разом із доданими до неї матеріалами передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2018 року до Покровського районного суду Дніпропетровської області направлено копії матеріалів касаційного провадження № 61-22932ск18 у справі № 533/1940/12-цза позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Волноваська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Волноваського районного нотаріального округу Донецької області Яценко О. М., про визнання права на спадщину, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, вселення та виселення з квартири, визнання права власності, виключення з реєстру прав власності, переведення прав та обов'язків покупця, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням для відновлення втраченого судового провадження.
Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області
від 16 серпня 2018 року ухвалу Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2018 року та матеріали касаційного провадження № 61-22932ск18 у справі № 533/1940/12-ц щодо відновлення втраченого судового провадження було направлено за підсудністю до Мар'їнського районного суду Донецької області.
Ухвалою Мар'їнського районного суду Донецької області від 13 листопада 2018 року відновлено втрачене судове провадження у справі
№ 533/1940/12-ц.Установлено зміст рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2014 року у справі № 533/1940/12-ц.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником - ОСОБА_9, мотивована тим, що судами попередніх інстанцій справу розглянуто
з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки судоми не взято до уваги ту обставину, що Волноваський районний суду Донецької області, передаючи справу до Мар'їнського районного суду Донецької області на підставі частини другої статті 116 ЦПК України 2004 року, не врахував того, що Ворошиловський районний суду м. Донецька є найбільш територіально наближеним до Волноваського районного суду Донецької області ніж Мар'їнський районний суд Донецької області, а тому такі обставини перешкоджали ОСОБА_1 повноцінно брати участь у розгляді справи за її позовом.
Доводи осіб, які подали заперечення на касаційну скаргу
У липні 2014 року ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та Волноваська державна нотаріальна контора подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції
у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а висновки суду повністю відповідають встановленим обставинам та матеріалам справи, просили касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником -
ОСОБА_9 , відхилити, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_10 мала чотирьох дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1
Квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 13 лютого 1995 року належала у рівних частках, по 1/2 частині, на праві приватної власності ОСОБА_4 та його матері ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_10 спадкоємцями належної її 1/2 частини спірної квартири були: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
У спірній квартирі з 15 березня 1995 року та на час смерті ОСОБА_10 була зареєстрована її дочка - ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали за межами м. Волноваха Донецької області.
Після смерті матері ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не звертались.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 була інвалідом І групи, ОСОБА_1
з 2002 року здійснювала за нею догляд та проживала у м. Маріуполі.
У грудні 2002 року ОСОБА_4 подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_10
26 грудня 2002 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини спірної квартири, а 27 грудня 2002 року він продав спірну квартиру за 2 862,00 грн ОСОБА_2 , яка зареєструвала у квартирі свою матір ОСОБА_6 , а ОСОБА_1 було знята з реєстрації за зазначеною адресою.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником - ОСОБА_9 , підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).
Відповідно до статті 553 ЦК Української РСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна
з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість
у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (стаття 48 ЦК Української РСР).
Згідно з частинами першою, четвертою статті 113 ЦК Української РСР володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом. Кожний учасник спільної часткової власності має право на оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні.
Відповідно до статті 114 ЦК Української РСР при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів. Продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити
в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі.
У підпункті «г» пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, судам роз'яснено, що при вирішенні питання про визнання угоди недійсною судові необхідно враховувати, що саме по собі недодержання вимог статті 114 ЦК України (у редакції від 1963 року) при продажу учасником спільної часткової власності частки сторонній особі не є підставою для визнання угоди недійсною. У даному випадку співвласник вправі у межах установленого законом строку вимагати переведення на нього прав
і обов'язків покупця по укладеній угоді.
Крім того, у підпункті «г» пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, судам роз'яснено, що при розгляді позову про переведення на підставі статті 114 ЦК України (у редакції від 1963 року) прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеному
з порушенням права привілеєвої купівлі частки у спільній частковій власності, необхідно виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи і з'ясувати, чи спроможний позивач її сплатити. Доказом цього може бути внесення позивачем на депозитний рахунок суду суми дійсної вартості частки. Невиконання позивачем цієї умови може бути підставою для відмови у позові.
Також, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.
Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача,
з підстав, передбачених частиною першою стаття 388 ЦК України.
Судами установлено, що ОСОБА_1 від прийняття спадщини не відмовлялась, на момент відкриття спадщини була зареєстрована та проживала за адресою:
АДРЕСА_1 , тобто фактично вступила
в управління та володіння спадковим майном.
ОСОБА_4 у грудні 2002 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та отримав 26 грудня 2002 року свідоцтво про право на спадщину, не попередивши при цьому нотаріуса про наявність інших спадкоємців.
ОСОБА_4 мав право на продаж 3/4 частини спірної квартири, але
у порушення вимог статті 114 ЦК Української РСР не запропонував іншім співвласникам, а саме ОСОБА_1 , придбати його частку, що призвело до порушення її права привілеєвої купівлі.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , вірно виходив з того, що ОСОБА_1 має право на 1/4 частину спірної квартири у порядку спадкування за законом, оскільки звернувшись
до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_4 не попередив нотаріуса про наявність інших спадкоємців, а саме ОСОБА_1 , яка була зареєстрована та проживала у спірній квартирі на час смерті своєї матері - ОСОБА_10 , тобто фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. При цьому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на всю квартиру підлягають відхиленню, оскільки власником 3/4 її частини на законних підставах був ОСОБА_4 .
Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 07 липня 2006 року, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , від 05 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , від 09 липня
2009 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , виключення
з реєстру прав власності на спірну квартиру ОСОБА_2 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та інших осіб внаслідок відчуження квартири, а також щодо виселення цих осіб зі спірної квартири та зняття їх з реєстраційного обліку, оскільки не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1
від 27 грудня 2002 року, посвідчений Волноваською державною нотаріальною конторою, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , недійсним та задовольняючи вказану вимогу частково щодо продажу
1/4 частки вказаної квартири, суд апеляційної інстанції вірно виходив з тих підстав, що ОСОБА_4 мав право на продаж 3/4 частин спірної квартири, так як ця частка належала йому на підставі свідоцтво про право власності на 1/2 її частини та свідоцтва про права на спадщину на 1/4 її частини.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про переведення на неї прав та обов'язків покупця за вказаним вище договором купівлі-продажу квартири, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надавши суду докази про внесення на депозитний рахунок ТУ ДСА
у Донецькій області 2 146,50 грн вартості 3/4 частини спірної квартири, ОСОБА_1 не було надано суду доказів на підтвердження дійсної вартості спірної квартири станом на час розгляду справи, відмовившись при цьому від проведення оціночно-будівельної експертизи, яка встановила би реальну вартість спірної квартири. Таким чином, ОСОБА_1 не довела своїх позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що справа розглядалася із порушенням правил територіальної підсудності колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене питання вже було предметом розгляду Мар'їнського районного суду Донецької області, який ухвалою від 30 січня 2013 року залишив
без задоволення клопотання ОСОБА_9 про направлення справи
№ 533/1940/12-ц до Ворошиловського районного суду м. Донецька для подальшого розгляду. Дане судове рішення залишилося в силі після апеляційного перегляду апеляційним судом Донецької області 09 квітня
2013 року.
Інших доводів касаційна скарга не містить.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - ОСОБА_9 , залишити без задоволення.
Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 жовтня
2013 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2014 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Кривцова