Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 428/4028/15-ц
провадження № 61-20567св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 лютого 2017 року у складі судді Бароніна Д. Б. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 28 березня 2017 року у складі колегії суддів: Авалян Н. М., Коротенка С. В., Орлова І. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 27 березня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 на підставі анкети-заяви укладений кредитний договір зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Складовими частинами цього кредитного договору є пам'ятка клієнта, тарифи, Умови та Правила надання банківських послуг.
У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 16 березня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 16 252 грн 17 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 9 430 грн 91 коп.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 4 721 грн 16 коп.; заборгованості з пені та комісії у розмірі 850 грн; штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн та штрафу (процента складова) у розмірі 750 грн 10 коп.
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 252 грн 17 коп. та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 лютого 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами взагалі не було укладено кредитного договору в належній (письмовій) формі, оскільки в анкеті-заяві, яка підписана ОСОБА_1 , відсутня вказівка на будь-який розмір кредитного ліміту у відповідній графі, також в анкеті-заяві відсутня будь-яка позначка навпроти будь-якої послуги в графі «ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами ПАТ КБ «ПриватБанк», прошу надати мені перераховані нижче послуги».
У анкеті-заяві також немає посилання на розмір та грошову одиницю коштів, які за твердженнями ПАТ КБ «ПриватБанк» були надані у кредит, на відсотки за користування кредитом, на порядок зміни розміру кредитного ліміту, тобто можливого тіла кредиту, на порядок та строки повернення кредиту, на наслідки неповернення коштів позичальником, тощо.
Таким чином, ПАТ КБ «ПриватБанк» не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 лютого 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції постановив, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, те що саме ті Умови та Правила надання банківських послуг, які банк надав суду, розумів ОСОБА_1 , підписуючи заяву про отримання кредиту, тому відсутні правові підстави вважати Умови та Правила надання банківських послуг та довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Кредит про всяк випадок» частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просило скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 28 березня 2017 року і направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають критеріям законності та обґрунтованості. При ухваленні рішень суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що підписана ОСОБА_1 анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг є договором, укладеним між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк», що посвідчується його підписом. Укладення кредитного договору у цьому випадку здійснюється за принципом укладення між банком і клієнтом договору приєднання (стаття 634 ЦК України).
ОСОБА_1 не заперечував факт підписання заяви позичальника та отримання кредитної картки, отже, фактично він підтвердив наявність між сторонами кредитних правовідносин на запропонованих банком умовах.
Крім того, з наданого до суду розрахунку заборгованості вбачається активне користування ОСОБА_1 кредитною карткою, що включало у себе як зняття кредитних коштів, так і поповнення картки.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 28 березня 2017 року і витребувано із Сєвєродонецького міського суду Луганської області цивільну справу № 428/4028/15-ц.
У травні 2018 року цивільну справу № 428/4028/15-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 березня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк».
У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 16 березня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 16 252 грн 17 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 9 430 грн 91 коп.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 4 721 грн 16 коп.; заборгованості з пені та комісії у розмірі 850 грн; штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн та штрафу (процента складова) у розмірі 750 грн 10 коп.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства України.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Виходячи зі змісту цієї норми права, істотними умовами кредитного договору є предмет, сума, строк повернення та проценти за користування кредитними коштами.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю правовою природою кредитний договір може бути публічним договором (стаття 633 ЦК України), договором приєднання (стаття 634 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно із пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й умов та правил надання банківських послуг, оскільки умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Вищевикладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності є неможливим покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з'ясування змісту кредитного договору.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, то зазначені обставини вказують на порушення прав банку, які підлягають захисту через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а саме суми основного боргу кредиту у розмірі 9 430 грн 91 коп.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» фактично отриманої суми кредитних коштів, а саме суми непогашеної основної заборгованості у розмірі 9 430 грн 91 коп., задовольнивши позовні вимоги у цій частині.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.
Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку з цим із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції - 1 218 грн, за подання апеляційної скарги - 1 339 грн 80 коп., та касаційної скарги - 1 461 грн 60 коп., що у сукупності складає 4 019 грн 40 коп.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 28 березня 2017 року скасувати в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за кредитом у розмірі 9 430 грн 91 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 9 430 грн 91 коп. задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 9 430 грн 91 коп. та судовий збір у розмірі 4 019 грн 40 коп.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 28 березня 2017 року в частині відмови Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» у стягненні з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 4 721 грн 16 коп.; заборгованості з пені та комісії у розмірі 850 грн; штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн та штрафу (процента складова) у розмірі 750 грн 10 коп. залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк