Постанова
Іменем України
11 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 703/4889/15-ц
провадження № 61-23992св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та касаційну скаргу Ніколаєнка Василя Івановича на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 22 серпня 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 надано у борг 23 000,00 доларів США зі сплатою 14,49 % річних та кінцевим терміном повернення 20 серпня 2022 року.
З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору 22 серпня 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .
22 серпня 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язалася відповідати за неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 22 серпня 2007 року.
Того ж дня між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед банком за неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, укладеного 22 серпня 2007 року.
Позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку із чим станом на 06 серпня 2015 року утворилася кредитна заборгованість у розмірі 18 045,91 доларів США, що в еквіваленті 389 175,65 грн, яка складається із заборгованості за кредитом (у тому числі простроченої) - 16 307,71 доларів США, що в еквіваленті 351 689,87 грн, процентів (у тому числі прострочених) - 1 425,50 доларів США, що в еквіваленті 30 742,14 грн, комісії (у тому числі простроченої) - 117,72 доларів США, що в еквіваленті 2 538,73 грн, та пені - 194,98 доларів США, що в еквіваленті 4 204,91 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору ПАТ «КБ «Надра» направило боржнику та поручителям вимогу про дострокове погашення кредиту, яка, однак, не була виконана.
На підставі викладеного банк просив суд стягнути солідарно з боржника та поручителів кредитну заборгованість у розмірі 18 045,91 доларів США, що в еквіваленті 389 175,65 грн.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали зустрічний позов до ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсними кредитного договору, договорів іпотеки та поруки.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що кредитний договір від 22 серпня 2007 року укладений з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Національного банку України від 10 липня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», оскільки кредитор не повідомив споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Тобто банк не надав позичальнику важливу інформацію про умови кредитування та свідомо ввів його в оману щодо вартості кредиту. Також у кредитному договорі відсутній графік платежів. Під час укладення договору позивач не міг оцінити його реальну вартість. Крім цього, банк вдався до обману при визначенні розміру щомісячного ануїтетного платежу, розмір якого становить 336,35 доларів США. Однак за підрахунками боржника розмір щомісячного платежу відповідно до базових умов кредитування, вказаних у договорі, повинен становити 292,73 доларів США.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 просили суд визнати на підставі статей 203, 230 ЦК України та статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» недійсними кредитний договір, укладений 22 серпня 2007 року, та договори поруки і іпотеки, укладені з метою забезпечення умов цього кредитного договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 жовтня 2016 року у складі судді Васильківської Т. В. у позові ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недійсним кредитний договір від 22 серпня 2007 року № 70п/08/2007-840, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра».
Визнано недійсним договір поруки від 22 серпня 2007 року № 70п/08/2007-840/п1, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 .
Визнано недійсним договір поруки від 22 серпня 2007 року № 70п/08/2007-840/п2, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 .
Визнано недійсним договір іпотеки від 22 серпня 2007 року № 70п/08/2007-840/і, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у порушення пункту 2 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитор не надав позичальнику, як споживачу фінансових послуг, в письмовій формі повну інформацію про умови кредитування, а також про орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору. Судом встановлено, що умови кредитування за оспорюваним кредитним договором є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача. Задовольняючи вимоги зустрічного позову про визнання недійсним кредитного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними договорів поруки та іпотеки як похідних договорів від кредитного договору. З урахуванням зазначеного суд відмовив у позові банку про стягнення кредитної заборгованості.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 жовтня 2016 року скасовано.
Позов ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 , а також солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 995,77 доларів США.
У іншій частині заявлених позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним пункт 1.3.2 кредитного договору від 22 серпня 2007 року № 70п/08/2007-840, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 .
У іншій частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що за змістом статті 217 ЦК України та частини п'ятої статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» окреме положення правочину може бути визнано недійсним, якщо воно не зумовлює зміну інших положень цього правочину. Умовами оспорюваного кредитного договору передбачено розмір основного кредиту - 23 000,00 доларів США та встановлено процентну ставку 14,49 % річних і строк дії договору -до 20 серпня 2022 року. Суд першої інстанції, встановивши, що визначений банком розмір ануїтетного платежу є таким, що не відповідає вищезазначеним умовам кредитного договору, дійшов помилкового висновку про те, що це тягне за собою зміну інших положень договору щодо розміру процентів за користування кредитом та недійсність усього кредитного договору. Разом із цим позовні вимоги зустрічного позову в частині визнання недійсним пункт 1.3.2 кредитного договору від 22 серпня 2007 року підлягають задоволенню, оскільки суперечать положенням чинного законодавства України. Вирішуючи спір в частині первісного позову банку, з урахуванням того, що боржник належним чином не виконував кредитні зобов'язання, а пункт 1.3.2 кредитного договору підлягає визнанню недійсним, суд взяв до уваги розрахунок заборгованості, наданий відповідачем ОСОБА_1 , та не погодився з розрахунками банку щодо розміру заборгованості за основним зобов'язанням і процентами за користування кредитним коштами, оскільки при їх обрахунку включено комісію (плату) за управління кредитом, передбачену пунктом 1.3.2 кредитного договору.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У січні 2017 року ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний кредитний договір укладено у письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Позичальник не виявляв своєї незгоди з окремими пунктами оспорюваного ним кредитного договору, а тому підстави для визнання його умов недійсними відсутні. Крім цього, умови кредитного договору не суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що при укладенні кредитного договору банк порушив вимоги статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та не повідомив позичальника про умови кредитування й орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору. Крім цього, банк не надав позичальнику графік погашення кредиту. Умови оспорюваного правочину порушують принцип добросовісності та призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків його сторін. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції ухвалив законне та
обґрунтоване судове рішення, яке безпідставно скасоване апеляційним судом.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом подати відзив на касаційні скарги.
Надходження касаційних скарг до Верховного Суду
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали з Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра».
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 серпня 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 надано у борг 23 000,00 доларів США зі сплатою 14,49 % річних та кінцевим терміном повернення 20 серпня 2022 року.
У пункті 1.3.2 цього кредитного договору сторони погодили, що плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,1 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без врахування розміру процентів, які позичальник повинен сплатити банку).
З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору 22 серпня 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .
22 серпня 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язалася відповідати за неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 22 серпня 2007 року.
22 серпня 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладений договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати перед банком за неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, укладеного 22 серпня 2007 року.
Позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку із чим станом на 06 серпня 2015 року утворилася кредитна заборгованість у розмірі 18 045,91 доларів США, що в еквіваленті 389 175,65 грн, яка складається із заборгованості за кредитом (у тому числі простроченої) - 16 307,71 доларів США, що в еквіваленті 351 689,87 грн, процентів (у тому числі прострочені) - 1 425,50 доларів США, що в еквіваленті 30 742,14 грн, комісії (у тому числі прострочені) - 117,72 доларів США, що в еквіваленті 2 538,73 грн та пені - 194,98 доларів США, що в еквіваленті 4 204,91 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Згідно із частинами першою-третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Крім того, статтею 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсними кредитного договору та договорів іпотеки і поруки, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначали, що умови цих договорів суперечать вимогам статтей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладання спірних договорів, Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладання спірних договорів, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09 квітня 1985 року на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Отже, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Зазначене вище узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 234/169/15-ц (провадження № 6?1746цс16).
Нарахування плати за управління кредитом суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки банк не мав права встановлювати такі платежі, так як вони покладають на позичальника обов'язок компенсувати можливі фінансові ризики банківської установи.
Оскільки плата за управління кредитом є супутньою послугою, за надання якої встановлено щомісячну плату, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав недійсним пункт 1.3.2 кредитного договору.
Крім цього, статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (стаття 553 ЦК України).
Перевіряючи розмір кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню на користь банку, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги розрахунок заборгованості ПАТ «КБ «Надра», оскільки при його обрахунку включено комісію (плату) за управління кредитом, умови кредитного договору щодо якої визнано недійсними, та проведено зарахування сплачених боржником коштів на погашення кредиту, виходячи з порядку, який передбачав наявність такої плати за управління кредитом. Разом із цим, апеляційний суд частково погодився з розрахунком боргу, наданим суду відповідачем ОСОБА_1 , проведеним з урахуванням умов кредитного договору за виключенням плати за управління кредитом.
Оцінивши та перевіривши усі наявні в матеріалах справи розрахунки кредитної заборгованості, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла обґрунтованого висновку про те, що з позичальника солідарно з кожним з поручителів слід стягнути на користь банку кредитну заборгованість у розмірі 10 995,04 доларів США, з яких 10 733,33 доларів США - сума невиплаченого кредиту, 133,93 доларів США - несплачені проценти за користування кредитом, 127,78 доларів США - прострочений платіж за основним зобов'язанням.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.
Доводи касаційних скарг про порушення апеляційний судом норм матеріального та процесуального права зводяться до переоцінки досліджених судом доказів, висновків суду не спростовують, та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
У цьому разі відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України зміна розподілу судових витрат не відбувається.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк