Ухвала
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 755/10618/15-ц
провадження № 61-22700ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Федаша Миколи Миколайовича на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк» звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 18 травня 2013 року № 1/1392599 в розмірі 164 478,18 грн.
Позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» обґрунтовано тим, що 18 травня 2013 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1/1392599, на підставі якого банк надав позичальнику кредит в сумі 214 733,97 грн. ОСОБА_1 мав повернути кредит згідно з графіком погашення та сплачувати щомісячно проценти. За умовами договору кредит надавався на купівлю автомобіля Volkswagen Amarok, що підтверджується договором застави від 18 травня 2013 року № Z1/1392599. Відповідач не виконував належним чином умов кредитного договору, у зв'язку з чим в нього утворилася заборгованість в сумі 164 478,18 грн.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором від 18 травня 2013 року № 1/1392599 в сумі 164 478,18 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року - без змін.
16 грудня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Федаш М. М. подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.
Ціна позову в цій справі становить 164 478,18 грн, що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн). Тому справа № 755/10618/15-ц є малозначною в силу вимог закону.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявник обґрунтував тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), вказав, що вирішуючи питання, чи належить справа до категорії малозначних, суд в кожному конкретному випадку на підставі досліджених обставин має оцінити наявність критеріїв, з яких слід виходити, та вирішити це питання згідно з принципом верховенства права. На обґрунтування того, що справа має виняткове значення для відповідача заявник зазначив, що ОСОБА_1 не отримав жодної повістки, тому про позов не знав. Судові повістки або поверталися після спливу терміну зберігання або їх хтось отримував за якоюсь довіреністю, яку ОСОБА_1 нікому не видавав. Крім того, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, тому відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» штрафні санкції і пеня за невиконання ним зобов'язань перед підприємствами, установами, організаціями і фізичними особами, а також відсотки за користування кредитами нараховуватися не можуть.
Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Прикладів неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах заявником не наведено і доказів на їх підтвердження не надано. Доводи заявника полягають у його незгоді з оскаржуваними судовими рішеннями, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, необхідно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Федаша М. М. про зупинення виконання заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року до закінчення касаційного провадження.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Федаша Миколи Миколайовича на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук