Ухвала
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 752/7162/17
провадження № 61-22596ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс», третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» (далі - ТОВ «Теплопостачсервіс»), третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії, у якому зурахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29 червня 2017 року просив:зобов'язати ТОВ «Теплопостачсервіс» здійснити перерахунок плати за поставлену теплову енергію протягом грудня 2016 року та січня-квітня 2017 року, без врахування коригуючого (температурного) коефіцієнта (Кі) та з урахуванням пільги, як інваліду війни 1 групи, за тарифами та нормами споживання, які діяли до 01 травня 2017 року; визнати неправомірним застосування ТОВ «Теплопостачсервіс» коригуючого (температурного) коефіцієнта (Кі), передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення» й заборонити застосування його в наступних опалювальних сезонах;зобов'язати ТОВ «Теплопостачсервіс» вказувати окремим пунктом розмір плати за опалення місць загального користування по кожній квартирі, якщо ця плата застосовується.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про здійснення перерахунку плати за поставлену теплову енергію протягом грудня 2016 року та січня-квітня 2017 року, без врахування коригуючого (температурного) коефіцієнта (Кі) та про визнання неправомірним застосування ТОВ «Теплопостачсервіс» коригуючого (температурного) коефіцієнта (Кі). Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що постанова Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» втратила чинність, скасована чи визнана судом незаконною, тому вона є обов'язковою до виконання та правомірно застосована ТОВ «Теплопостачсервіс» під час здійснення розрахунків оплати вартості постачання тепла до квартири позивача.
Що стосується вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ТОВ «Теплопостачсервіс» вказувати у квитанціях на оплату послуг з теплопостачання окремим пунктом розмір плати за опалення місць загального користування, апеляційний суд дійшов висновку, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки вартість цієї послуги не підлягає самостійному визначенню відповідно до порядку нарахування вартості таких послуг, а також відсутності приладів обліку використаної теплової енергії у кожній квартирі будинку.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верхового Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати абзац третій резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Предметом позову у даній справі євизнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку плати за поставлену теплову енергію.
Зазначена справа не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню,однак такі є безпідставними й не спростовують визначення цієї справи як малозначної.
Доводи касаційної скарги щодо виняткового значення цієї справи для заявника та багатьох інших осіб зводяться до незгоди ОСОБА_1 з оскаржуваними судовими рішеннями та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки зазначена касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс», третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії.
Додані до скарги матеріали повернути заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. О. Кузнєцов