Іменем України
20 грудня 2019 року
Київ
справа №804/3000/18
адміністративне провадження №К/9901/7690/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 804/3000/18
за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, третя особа - Східне територіальне управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, про стягнення заробітної плати,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року (головуючий суддя - Сидоренко Д.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року (головуючого судді - Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.)
1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, в якому просила:
- стягнути з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.11.2017 року по 20.12.2017 року в розмірі 4347,60 грн.;
- стягнути з відповідача індексацію заробітної плати за період з 06.10.2015 року по 15.03.2018 року в розмірі 6599,62 грн.;
- стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з 06.10.2015 року по 15.03.2018 року в розмірі 24695,21 грн.;
- стягнути з відповідача різницю між її середнім заробітком за час вимушеного прогулу та заробітною платою за посадою заступника начальника Східного територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за період з 06.10.2015 року по 20.12.2017 року у розмірі 104710,23 грн..
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, адміністративний позов задоволений частково.
Стягнуто з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 30.11.2017 року по 20.12.2017 року в розмірі 4347,60 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просила їх скасувати в частині відмови у задоволенні позову та передати в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Касатор також просила передати дану справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 3 статті 346 КАС України у звязку із необхіднісю відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в ухвалі від 09.11.2011 року по справі №6-35196св10.
5. Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі № 804/3000/18.
6. У зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г., відповідно до рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл касаційних скарг, зокрема, касаційної скарги у справі № 804/3000/18 (провадження К/9901/7690/19).
7. Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 07 червня 2019 року касаційну скаргу у справі № 804/3000/18 (провадження К/9901/7690/19) передано на розгляд колегії суддів у складі: Калашнікова О.В. (головуючий суддя), судді: Білак М.В., Губська О.А..
8. Верховний Суд ухвалою від 21 червня 2019 року на підставі пункту 5 частини першої статті 340 КАС України прийняв до провадження вищевказану касаційну скаргу.
9. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку подала заперечення на касаційну скаргу, в яких вказала, що висновки суду першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх скасування чи зміни - відсутні.
10. Просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Наказом голови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.10.2015 року №310К заступника начальника Дніпропетровського територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Прозорову Я.В. звільнено з 05.10.2015 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією Дніпропетровського територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
12. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2016 року у справі №804/15467/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ відповідача №310К від 02.10.2015 року; зобов'язано Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку поновити ОСОБА_1 на роботі в Східному територіальному управлінні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за тією ж спеціальністю, кваліфікацією та посадою, яку вона займала в Дніпровському територіальному управлінні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; стягнуто з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.10.2015 року по 28.04.2016 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.14-17 т.1).
13. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2016 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року у справі №804/15467/15 залишено без змін (а.с.18-20 т.1).
14. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.04.2017 року (провадження К/800/27095/16) задоволено частково касаційну скаргу Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. В решті судові рішення залишено без змін (а.с.21-23 т.1).
15. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2017 року у справі №804/3291/17 за результатами нового судового розгляду, стягнуто зі Східного територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 06 жовтня 2015 року по 28 квітня 2016 року у розмірі 42026,80 грн. (а.с.32-33 т.1).
16. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 року у справі №804/3291/17 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2017 року в адміністративній справі №804/3291/17 змінено. В абзаці другому резолютивної частини постанови замінено слова з «Східного територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку» на «Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку», а також змінено розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 42026,80 грн. на 41736,96 грн.. В іншій частині постанову залишено без змін (а.с.34-35 т.1).
17. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2017 року у справі №804/6862/16 стягнуто з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.04.2016 року по 20.03.2017 року у сумі 60806,43 грн., без урахування податків та зборів (а.с.26-28 т.1).
18. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2017 року залишено без змін (а.с.29-31 т.1).
19. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 року у справі №804/7356/17 стягнуто з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 21.03.2017 року по 29.11.2017 року у розмірі 50432,16 грн., без урахування податків та зборів (а.с.36-37 т.1).
20. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 року у справі №804/7356/17 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 року залишено без змін (а.с.38-39 т.1).
21. Наказом Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №693К від 15.12.2017 року скасовано наказ Голови Комісії від 02 жовтня 2015 року №310К «Про звільнення ОСОБА_1 » (п.1) та поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника начальника Східного територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку з 06.10.2015 року.
ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
22. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги частково, а саме - про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.11.2017 року по 20.12.2017 року в розмірі 4347,60 грн., дійшов висновку про обґрунтованість визначення позивачем розміру стягнення та періоду з 30.11.2017 року по 20.12.2017 року, протягом якого відповідачем не виконувалось рішення суду про поновлення на посаді позивача.
23. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо виплати індексації, компенсації втрати частини заробітної плати та різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та заробітною платою за відповідною посадою, суди дійшли висновку щодо відсутності підстав для здійснення зазначених виплат.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
24. У касаційній скарзі касатор вказала, що сплачений їй середній заробіток не є виплатою, що носить разовий характер, як помилково зазначили суди попередніх інстанцій, оскільки такий заробіток стягувався на користь позивачки три рази у відповідності до рішень судів. Таким чином, виплачена на користь позивачки сума середнього заробітку підлягає індексації.
25. На думку касатора, суди попередніх інстанцій порушили норми статей 8, 43 Конституції України, оскільки суттєво звузили її права та гарантії, передбачені даними статтями, зокрема, щодо отримання різниці між середнім заробітком та фактичною заробітною платою на посаді. Крім того, суди необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання позивачки про витребування доказів на підтвердження наявності різниці між сумою коштів, отриманих нею в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та суми коштів, яку б вона отримала, працюючи на посаді, з якої була незаконно звільнена.
26. Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду аргументує необхідністю відступу від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в ухвалі від 09.11.2011 року по справі №6-35196св10, оскільки така суттєво звужує обсяг прав, гарантованих, зокрема, статтею 43 Конституції України.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
28. Колегія суддів зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.11.2017 року по 20.12.2017 року в розмірі 4347,60 грн. сторонами не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції в цій частині не переглядаються.
29. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
30. Частиною 6 ст.95 КЗпП України передбачено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
31. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі по тексту - Закон №1282).
32. Статтею 1 Закону №1282 визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
33. Згідно ст.2 Закону №1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
34. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі по тексту - Порядок №1078)
35. Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
36. Пунктом 3 Порядку №1078 визначено, що до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.
37. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу), є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації.
38. Стосовно доводів касатора про наявність у неї права на стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, колегія суддів зазначає наступне.
39. Зі змісту статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
40. Стаття 2 Закону №2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
41. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії;
соціальні виплати;
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
42. У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
43. Пунктами 2, 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N159 (далі - Порядок №159) передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
44. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення).
45. У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
46. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
47. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
48. Колегія суддів звертає увагу, що використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
49. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
50. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №814/1527/17 та від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16.
51. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати підлягає лише нарахована, але не виплачена працівникові заробітна плата.
52. Разом з тим, як правильно вказали суди, середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці» так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.
53. Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача різниці між нарахованим за рішеннями судів середнім заробітком за час вимушеного прогулу та фактичною заробітною платою за посадою заступника начальника Східного територіального управління Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, колегія суддів зазначає таке.
54. Згідно ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
55. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
56. Аналогічні положення закріплені також в ст.1 Закону України «Про оплату праці», згідно якої заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
57. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
58. З аналізу наведених норм вбачається, що заробітною платою можливо вважати грошовий еквівалент, який сплачується працівнику за виконану ним роботу.
59. У разі встановлення обставин вимушеного прогулу працівника (звільнення без законної підстави ст.235 КЗпП України та/або затримка виконання рішення про поновлення на роботі ст.236 КЗпП України), такому працівнику виплачується не грошовий еквівалент виконаної роботи, а передбачена Кодексом законів про працю України компенсаційна виплата у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
60. При цьому, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, КЗпП України не містить такої компенсаційної виплати, як різниця між середнім заробітком та фактичною заробітною платою іншого працівника на відповідній посаді.
61. Як на підставу задоволення вимог про стягнення індексації, компенсації втрати частини заробітної плати та різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та фактичною заробітною платою за відповідною посадою касатор послалась на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.12.2018 року у справі №804/15467/15, яким визнано протиправною бездіяльність Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Голови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку по виконанню постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2016 року у справі №804/15467/15 у період з 29.04.2016 року по 15.12.2017 року (а.с. 128-130 т.2).
62. Разом з тим, колегія суддів погоджується з твердженням судів першої та апеляційної інстанцій, що наявність такого рішення не впливає на отримання позивачем вказаних виплат, оскільки такі виплати (індексація, компенсація втрати частини заробітної плати та різниця між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та фактичною заробітною платою за відповідною посадою) при поновленні на посаді та нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу законодавством не передбачені.
63. Зважаючи на викладене, суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення різниці між середнім заробітком та фактичною заробітною платою іншого працівника на відповідній посаді. Таким чином, у витребуванні додаткових доказів щодо встановлення факту дійсної наявності такої різниці не було потреби, а тому суди попередніх інстанцій правомірно відмовили позивачу у задоволенні клопотання про витребування доказів щодо оплати праці особи, яка після звільнення позивачки займала її посаду.
64. З приводу посилання касатора на норми статей 8 та 43 Конституції України, як на норми прямої дії, колегія суддів зазначає наступне.
65. Відповідно до вимог статті 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
66. В свою чергу, статтею 43 Основного Закону передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
67. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вказані вище норми потребують додаткової регламентації цих положень спеціальними законами, серед яких, зокрема, Кодекс законів про працю України, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення», Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», що регулюють питання, в тому числі, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, індексації грошових доходів населення, компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
68. Таким чином, за наявності спеціальних нормативно-правових актів, які відповідають Конституції України та прийняті з метою регламентації відповідних її норм, суд при прийнятті рішення має керуватися нормами спеціального законодавства, враховуючи, при цьому положення Основного Закону.
69. Відповідно, доводи касатора про незастосування судами при винесенні оскаржуваних рішень норм Конституції України є необґрунтованими, оскільки, як вбачається зі змісту судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій, в їх основу покладені саме норми спеціального законодавства, прийняті з метою детального регулювання правовідносин, які виникають у зв'язку із реалізацією громадянами гарантованого статтею 43 Конституції України права на працю.
70. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.
71. Враховуючи, що правовідносини в цій справі, які виникли на стадії касаційного розгляду вирішені Касаційним адміністративним судом Верховного Суду як належним судом, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
72. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
73. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
74. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
75. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року по справі № 804/3000/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
О.В. Калашнікова
М.В. Білак
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду