Іменем України
20 грудня 2019 року
Київ
справа №826/26823/15
адміністративне провадження №К/9901/23892/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №826/26823/15
за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Автономної Республіки Крим про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2016 року (головуючий суддя - Арсірій Р.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 20017 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І.)
1. У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до прокуратури Автономної Республіки Крим, в якому просила:
- скасувати наказ прокурора Автономної Республіки Крим № 311к від 16.11.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим.
- поновити ОСОБА_1 на роботі в Прокуратурі Автономної Республіки Крим.
- стягнути з Прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення по час прийняття судом рішення (зі стягненням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб) та/моральну шкоду в розмірі 10 000 грн..
2. Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 20017 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.
3. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою скарги ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 20017 року.
5. З 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.
6. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Білоус О.В. (судді-доповідача), суддів: Данилевич Н.А., Желтобрюх І.Л. про що складено протокол від 15 лютого 2018 року.
7. У зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоус О.В. (відповідно до рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл касаційних скарг, зокрема, касаційної скарги у справі № 826/26823/15 (провадження К/9901/23892/18)
8. Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 31 травня 2019 року касаційну скаргу у справі № 826/26823/15 (провадження К/9901/23892/18) передано на розгляд колегії суддів у складі: Калашнікова О.В. (головуючий суддя), судді: Білак М.В., Губська О.А.
9. Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2019 року на підставі пункту 5 частини першої статті 340 КАС України прийняв до провадження вищевказану касаційну скаргу.
10. Прокуратура АРК подала заперечення на касаційну скаргу, в яких вказала, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Наказом прокурора Автономної Республіки Крим № 03к від 03.09.2014 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим у порядку переведення з Генеральної прокуратури України (п.5 ст. 36 КЗпП України) з окладом згідно із штатним розписом (а.с.11).
12. Наказом Генеральної прокуратури України № 37 ш від 15 липня 2015 року ліквідовано в структурі та штатному розписі прокуратури АР Крим - відділ нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні. Штатну чисельність з відповідним фондом заробітної плати зараховано до резерву Генеральної прокуратури України.
13. 04.08.2015 р. ОСОБА_1 було попереджено про звільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням з 05.10.2015 р. та ознайомлено із переліком вакантних посад прокуратури Автономної Республіки Крим і роз'яснено про необхідність повідомлення відповідача про її згоду обійняти одну із зазначених вакантних посад подавши відповідну письмову згоду. Вказане підтверджено письмовим доказом, зокрема офіційне Попередження з додатками щодо переліку вакантний посад, який позивач отримала під підпис 04.08.2015р. (а.с.33-35).
14. В подальшому позивач не подавала відповідачу письмової згоди обійнятий одну із запропонованих вакантних посад.
15. Згідно довідки відповідача, на день звільнення позивача вакантні посади в прокуратурі АР Крим були відсутні.
16. Наказом прокурора Автономної Республіки Крим № 311 к від 16.11.2015 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим з 16 листопада 2015 року у зв'язку із скороченням штату працівників (п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України) (а.с.32).
17. Підставою для прийняття вказаного наказу були наказ Генерального прокурора України № 37 ш від 15.07.2015 року, попередження про звільнення № 11/1-499 вих. - 15 від 04.08.2015 року.
ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті, прийшли до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
19. Зазначили, що відповідач дотримався положень ст.ст.40, 49-2 КЗпП України, а саме - повідомив працівника про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше, ніж за два місяці, та одночасно запропонував позивачу всі наявні вакантні посади в цій же установі, які вона могла обійняти відповідно до своєї кваліфікації.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
20. У касаційній скарзі касатор вказала, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу грубо порушено вимоги статей 40, 42 Кодексу законів про працю України та під час звільнення позивача не було враховано її переважного права на залишення на роботі, в силу вимог ст.42 КЗпП України і не запропоновано їй іншу роботу (посаду) в межах кваліфікації позивача, досвіду роботи та професійних якостей і продуктивності праці.
21. Крім того, позивачу не були запропоновані всі наявні вакантні посади у новоствореній прокуратурі АРК, а ті посади, що їй пропонувались, не могли вважатися вакантними, оскільки обов'язки за такими посадами на той час виконували інші особи, які в подальшому і були призначені на ці посади.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
23. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на наступне.
24. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. 14.10.2014 року прийнятий новий Закон України "Про прокуратуру" №1697-VІІ, який згідно з його преамбулою, визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
26. Законом України "Про прокуратуру" №1697-VІІ введена нова система прокуратури України, встановлені вимоги до кандидатів на посади прокурорів, порядок призначення на посади прокурорів, адміністративні посади, утворення та функціонування таких органів як Рада прокурорів, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів.
27. Закон України "Про прокуратуру" №1697-VІІ згідно з його п.1 розділу XII "Прикінцеві положення" набирає чинності з 15.07. 2015 року, крім:
- пункту 5 розділу XII (крім підпунктів 3, 5, 8, 9, 12, 20, 42, 49, 63, 67), розділу XIII цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;
- статей 21, 28 - 38, 42, 44 - 50, 62 - 63, 65 - 79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2016 року;
- статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року.
28. Наказом виконувача обов'язків Генерального прокурора України № 33ш від 12.06.2014 у структурі та штатному розписі прокуратури Автономної Республіки Крим ліквідовано підпорядковані територіальні прокуратури.
29. З матеріалів справи вбачається, що Наказом Генеральної прокуратури України № 37 ш від 15 липня 2015 року ліквідовано в структурі та штатному розписі прокуратури АР Крим - відділ нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні.
30. Штатну чисельність з відповідним фондом заробітної плати зараховано до резерву Генеральної прокуратури України.
31. 04 серпня 2015 року ОСОБА_1 було попереджено про звільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням з 05 жовтня 2015 року.
32. Судами встановлено, що попередження про вивільнення та перелік вакантних посад містять підписи позивача.
33. Таким чином, суди дійшли висновку, що позивачу пропонувались вакантні посади, однак докази погодження позивача на переведення на запропоновані посади в матеріалах справи відсутні.
34. З цього приводу колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на таке.
35. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
36. Частина шоста статті 43 Конституції України, якій кореспондує стаття 51 Кодексу законів про працю України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
37. Згідно з частиною другою статті 79 Закону України «Про прокуратуру» питання прийняття на роботу, звільнення з роботи, притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також умови оплати праці працівників секретаріату, умови їх побутового забезпечення і рівень соціального захисту визначаються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про державну службу», цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.
38. За приписом пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
39. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
40. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
41. За правилами частин першої-третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
42. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
43. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
44. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
45. Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України вбачається, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
46. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
47. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
48. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 826/150/16, яка була прийнята за аналогічних обставин.
49. Разом з тим, у касаційній скарзі позивач зазначає, що на момент пропонування посад 4 серпня 2015 року обов'язки прокурора прокуратури з питань роботи з кадрами тимчасово виконував ОСОБА_8 , обов'язки прокурора прокуратури з питань організації роботи, контролю виконання тимчасово виконувала ОСОБА_9, та вони ще до пропонування позивачу вказаних посад як вакантних подали рапорти на призначення їх на ці посади на постійній основі. У свою чергу, запропонована позивачу посада першого заступника прокурора АР Крим є номенклатурою Генерального прокурора України.
50. Також до структури прокуратури АР Крим внесено ще деякі зміни, а саме: відділ нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією та відділ нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні ліквідовано наказом від 15 липня 2015 року № 37ш та створено відділ нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та запобігання корупції.
51. Обидва відділи ліквідовано, але перевагу на працевлаштування надали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які працювали в органах прокуратури значно менше позивача.
52. Будь-які інші посади, створені у штатному розписі прокуратури АР Крим після попередження позивача про наступне звільнення та до припинення трудових відносин, запропоновані не були.
53. Зазначене вище дає підстави для висновку, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу № 311к від 16.11.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим не виконано належним чином свого обов'язку щодо працевлаштування працівника, оскільки не запропоновано їй всі наявні вакантні посади у новостворених відділах.
54. Крім того, Верховний Суд у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 826/150/16 у справі за позовом ОСОБА_7 до прокуратури Автономної Республіки Крим, Генеральної прокуратури України про поновлення на роботі виклав наступну правову позицію.
55. Положеннями статті 42 Кодексу законів про працю України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
56. Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.
57. При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
58. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
59. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
60. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 Кодексу законів про працю України.
61. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
62. Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження дослідження прокуратурою АР Крим питання про переважне право на залишення працівників на роботі.
63. Зазначене в сукупності дає підстави для висновку, що оскаржуваний наказ №311к від 16.11.2015 є протиправним та підлягає скасуванню.
64. При цьому, колегія суддів зазначає, що до даних спірних правовідносин можуть застосовуватись норми КЗпП України, оскільки встановлений Законом України «Про прокуратуру» конкурсний відбір на посаду прокурора стосувався місцевих прокуратур, а не регіональних, якою є прокуратура Автономної Республіки Крим.
Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено та не вбачається із матеріалів справи, що на час з моменту попередження позивача про наступне вивільнення та прийняття оскаржуваного наказу № 311к від 16.11.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим проводився будь-який конкурс на зайняття посад у новостворених відділах прокуратури.
65. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
66. Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
67. При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 - 1 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
68. Таким чином, позивач підлягає поновленню на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим, з якої її було звільнено.
69. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.
70. Разом з тим, в силу положень статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями досліджувати докази та встановлювати обставини, які не встановлювались та не досліджувались судами першої та апеляційної інстанцій, а тому справа в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
71. У відповідності до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
72. Частиною другою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
73. З огляду на викладене, враховуючи встановлені статтею 341 КАС України межі касаційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі - задовольнити. Справу в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
74. Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 20017 року по справі №826/26823/15 - скасувати.
3. Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
4. Скасувати наказ прокурора Автономної Республіки Крим № 311к від 16.11.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим.
5. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим.
6. Справу №826/26823/15 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
О.В. Калашнікова
М.В. Білак
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду