Іменем України
20 грудня 2019 року
Київ
справа №806/432/16
адміністративне провадження №К/9901/23035/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 806/432/16
за позовом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови
за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого - судді Майора Г.І., суддів: Бучик А.Ю., Шевчук С.М.
Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування
У березні 2016 року Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - позивач, ГУДК у Житомирській області) звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (далі - відповідач, ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області), в якому просили: визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Голубович Н.П. та скасувати постанову від 10 березня 2016 року ВП №50232314 про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 2040 грн 00 коп.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що ГУДК у Житомирській області повністю та у добровільному порядку виконано постанову від 19 лютого 2016 року ВП №50232314, державним виконавцем не було проведено жодних заходів з примусового виконання рішення суду, а тому не було підстав для прийняття оскаржуваної постанови.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року адміністративний позов ГУДК у Житомирській області задоволено. Скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 10 березня 2016 року про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 2040 грн 00 коп, прийняту у виконавчому провадженні ВП №50232314.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем всупереч положень частини 2 статті 25 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-ХІV), оскільки судове рішення у справі № 806/5021/15 боржником було виконане у добровільному порядку, ніяких виконавчих дій з примусового виконання рішення, державний виконавець не вчиняв, тому за таких умов державний виконавець не повинен був приймати оскаржувану постанову.
Крім того, суд першої інстанції посилався на правовий висновок Верховного Суду України, наведений у постанові від 06 липня 2015 року №6-785цс15, за яким сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії спрямовані на примусове виконання.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області звернулося до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області задоволено, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, суд апеляційної інстанції зазначав те, що при винесенні судового рішення, суд першої інстанції керувався правовою позицією висловленою у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2015 року у справі № 6-785цс15, яка не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки станом на дату виникнення спірних правовідносин по стягненню з позивача виконавчого збору, до статті 28 Закону №606-ХІV були внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12 лютого 2015 року № 191-VIII (яка набула чинності 05 квітня 2015 року). Відтак, з дати внесення зазначених змін, Закон №606-ХІV передбачає, що виконавчий збір стягується по закінченню строку, встановленого частиною 2 статті 25 названого Закону для самостійного його виконання, незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Також, суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не виконав рішення суду у встановлений державним виконавцем строк, а його лист від 26 лютого 2016 року за вихідним №11-6-7777.12-35002/16 про результати розгляду заяви ОСОБА_1 не дає підстав вважати, що рішення у справі № 806/5021/15 виконано.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
13 березня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про скасування постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування. Скаржник вказує на те, що строк на добровільне виконання рішення суду у справі № 806/5021/15 не сплив, оскільки згідно статті 25 Закону №606-ХІV на самостійне виконання рішення суду дається до семи днів з моменту винесення постанови. Постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 19 лютого 2016 року, а 26 лютого 2016 року стягувача ОСОБА_1 повідомлено листом за вихідним №11-6-7777.12-35002/16 про результати розгляду його заяви.
Крім того зазначав, що посилання суду апеляційної інстанції про неможливість застосування до даних правовідносин постанови Верховного Суду України від 06 липня 2015 року у справі № 6-785цс15 з мотивів зміни редакції статті 28 Закону №606-ХІV є неправомірним, оскільки остання винесена на основі статей 1, 25 Закону №606-ХІV та не грунтується на статті 28 даного Закону. Також звертав увагу на те, що фактично зміст статті 28 даного Закону до лютого 2015 року та після ідентичний і визначає обов'язковість сплати виконавчого збору незалежно від дій виконавця.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
15 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білоус О.В., судді Шарапа В.М., Желтобрюх І.Л.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2019 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 537/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоус О.В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 19 грудня 2019 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
07 квітня 2017 року від Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області надійшли заперечення на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняте судом апеляційної інстанцій залишити без змін. Вказували на те, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Розгляд справи просили проводити без участі їх представника.
Установлені судами фактичні обставини справи
На примусовому виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області перебувало виконавче провадження ВП №50232314 з виконання виконавчого листа №806/5021/15, виданого 16 лютого 2016 року Житомирським окружним адміністративним судом про зобов'язання ГУДК у Житомирській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 23 липня 2015 року про надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства на території Іванківської сільської ради Бердичівського району та надати відповідні дозволи.
19 лютого 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50232314 з примусового виконання вказаного виконавчого листа та направлено її для виконання боржнику та до відома стягувачу.
При відкритті виконавчого провадження постановою від 19 лютого 2016 року боржнику надано строк для виконання рішення суду у добровільному порядку.
26 лютого 2016 року на виконання вищевказаного судового рішення, ГУДК у Житомирській області після повторного розгляду звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду площею 25,2161, 18,7413, 6,0433, 65,663 га, для ведення фермерського господарства, які знаходяться на території Іванківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, повідомило стягувача ОСОБА_1 листом за вихідним №11-6-7777.12-35002/16 про результати розгляду його заяви (т. 1, а.с.179-180).
На думку позивача, строк на добровільне виконання рішення суду не сплив, оскільки згідно статті 25 Закону №606-ХІV на самостійне виконання рішення суду дається до семи днів з моменту винесення постанови. Постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 19 лютого 2016 року, а 26 лютого 2016 року стягувача ОСОБА_1 повідомлено листом за вихідним №11-6-7777.12-35002/16 про результати розгляду його заяви.
Зважаючи на характер спору та суть позовних вимог ОСОБА_1 , позивач вважає, що постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі №806/5021/15 виконана.
Однак, 10 березня 2016 року старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області Голубович Н.П. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 2040 грн 00 коп. (т.1, а.с.178).
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV, тут і надалі в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови).
Статтею 8 Закону № 606-XIV передбачено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 11 Закону №606-XIV).
Згідно із положень статті 17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема: постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
Статтею 19 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення. У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника.
Частиною 1 статті 22 Закону № 606-XIV визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:
1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;
2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Згідно з частиною 2 статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Пунктом 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З матеріалів справи слідує, що на примусовому виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Житомирській області перебувало виконавче провадження ВП № 50232314 з виконання виконавчого листа № 806/5021/15, виданого 16 лютого 2016 року Житомирським окружним адміністративним судом про зобов'язання ГУДК у Житомирській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 23 липня 2015 року про надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства на території Іванківської сільської ради Бердичівського району та надати відповідні дозволи.
19 лютого 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 50232314.
26 лютого 2016 року ГУДК у Житомирській області повідомило стягувача ОСОБА_1 листом за вихідним № 11-6-7777.12-35002/16 про результати розгляду його заяви. Зі змісту вказаного листа слідує, що позивачем встановлено невідповідності поданих ОСОБА_1 документів вимогам статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" з посиланням на судову практику ВАСУ в даній категорії справ.
Скаржник вважає, що ним повністю виконано рішення суду у справі № 806/5021/15, прийнявши повідомлення про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства на території Іванківської сільської ради Бердичівського району.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем не виконано рішення суду у встановлений державним виконавцем строк, адже лист від 26 лютого 2016 року за вихідним № 11-6-7777.12-35002/16 про результати розгляду заяви ОСОБА_1 не дає підстав вважати, що рішення у справі №806/5021/15 виконано, оскільки резолютивна частина рішення суду, яка підлягає виконанню, окрім іншого, містить зобов'язання відповідача «надати дозволи...».
Доводи скаржника зводяться до незгоди з рішенням у справі № 806/5021/15, оцінка яким повинна була б надаватися у порядку апеляційного та касаційного перегляду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною 2 статті 14 КАС України (у редакції до 15.12.2019) визначено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначається Законом № 606-XIV, у редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови.
На момент винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 10 березня 2016 року стаття 28 Закону № 606-XIV діяла в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» № 191-VIII від 12 лютого 2015 року (яка набула чинності 05 квітня 2015 року).
Даною редакцією було внесено зміни до абзацу 2 частини 1 статті 28 Закону № 606-XIV та визначено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
За таких обставин, Верховний Суд вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції, що з дати внесення зазначених змін, Закон №606-ХІV передбачає, що виконавчий збір стягується по закінченню строку, встановленого частиною 2 статті 25 названого Закону для самостійного його виконання, незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Виконавчий збір підлягає стягненню з боржника у разі невиконання рішення суду у строк наданий для самостійного виконання.
Крім того, поняття виконавчого збору, підстави та порядок його стягнення, як у правовідносинах, що є предметом спору у даній справі, так і у рішенні Верховного Суду України, на яку посилається скаржник, були унормовані статтею 28 Закону № 606-XIV.
Проте, у справі № 6-785цс15 по якій прийнято рішення Верховного Суду України, підлягала застосуванню норма статті 28 Закону № 606-XIV у редакції до внесення змін згідно Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12 лютого 2015 року № 191-VIII (яка набула чинності 05 квітня 2015 року).
За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 06 липня 2015 року у справі № 6-785цс15 не є релевантною до даних правовідносин, оскільки висновки Верховного Суду України, висловлені у судовому рішенні щодо застосування статті 28 Закону № 606-XIV, яка діяла в попередній редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» № 191-VIII від 12 лютого 2015 року (яка набула чинності 05 квітня 2015 року).
З огляду на вказані положення законодавства та обставин справи, Верховний Суд вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції, що відповідач при винесені постанови про стягнення з позивача виконавчого збору від 10 березня 2016 року діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до приписів законодавства в редакції, що діяла на дату винесення такої постанови.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанцій надано належну правову оцінку доводам, наведеним під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.
За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в даному адміністративному спорі, Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутнє.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат.
З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду