Іменем України
20 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 607/16095/15-а
адміністративне провадження № К/9901/31086/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 607/16095/15-а
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (суддя Дзюбич В. Л.) від 08 серпня 2016 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Матковська З. М., Бруновська Н. В., Шавель Р. М.) від 16 жовтня 2019 року,
установив:
І. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2015 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Тернопільської міської ради, у якому просила:
- поновити строки оскарження рішення Тернопільської міської ради за № 6/7/32 від 08 квітня 2011 року «Про впорядкування продажу пива, слабоалкогольних та алкогольних напоїв в роздрібній мережі міста»;
- визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської міської ради № 6/7/32 від 08 квітня 2011 року «Про впорядкування продажу пива, слабоалкогольних та алкогольних напоїв в роздрібній торгівельній мережі міста».
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що 08 квітня 2011 року Тернопільська міська рада прийняла рішення № 6/7/32 яким заборонила продаж пива (крім безалкогольного), слабоалкогольних та алкогольних напоїв в торгівельній мережі міст, за винятком закладів ресторанного господарства, з 22.00 години вечора до 08.00 год. ранку. Позивач вказала, що приймаючи оспорюване рішення, Тернопільська міська рада, порушуючи вимоги чинного законодавства України, що регулює здійснення підприємницької діяльності та визначає компетенцію органів місцевого самоврядування, незаконно втручається у її підприємницьку діяльність та призупиняє дію її ліцензії на право здійснення продажу алкогольних напоїв.
Крім цього, позивач вказала, що однією із причин демонтажу належного їй павільйону «Інга» є лист МВС № 1/911, у якому зазначено одну з підстав демонтажу: «…здійснення нічної торгівлі алкогольними напоями окремими магазинами міста всупереч виконання рішення міської ради від 08 квітня 2011 року № 6/7/32 «Про впорядкування продажу пива, слабоалкогольних та алкогольних напоїв в роздрібній торгівлі мережі міста».
Із вказаних підстав позивач просить поновити їй строк звернення до суду за захистом порушених прав з метою отримати можливість в судовому порядку встановити незаконність прийнятого рішення.
3. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2016 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду та у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2016 року у справі № 607/16095/15-а скасовано та позов залишено без розгляду.
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 11 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
6. Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи, установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
7. Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у порядку письмового провадження.
8. Станом на 20 грудня 2019 року письмового відзиву на касаційну скаргу до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 05 квітня 1995 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, основним видом економічної діяльності якої є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
10. 08 квітня 2011 року Тернопільською міською радою прийнято рішення № 6/7/32 «Про впорядкування продажу пива, слабоалкогольних та алкогольних напоїв в роздрібній торгівельній мережі міста», згідно з яким заборонено продаж пива (крім безалкогольного), слабоалкогольних та алкогольних напоїв в торгівельній мережі міста, за винятком закладів ресторанного господарства, з 22:00 год. до 08:00 год.
11. Вважаючи зазначене рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
12. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2016 року у справі № 607/16095/15-а скасовано та адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без розгляду.
13. В подальшому, постановою Верховного Суду від 15 серпня 2019 року касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року у справі № 607/16095/15-а скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
14. У постанові Верховного Суду зазначено, що апеляційний суд не встановив коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, незважаючи на те, що це є першочерговим для визначення початку перебігу строку звернення до суду, тому колегія суддів прийшла до висновку про передчасність застосування апеляційним судом наслідків у разі його пропуску, встановлені статтею 100 КАС України, та залишення позову без розгляду. З огляду на наведене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що ухвала суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню, а справа направленню до цього ж суду для продовження розгляду.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, з урахуванням ст. ст. 71, 72 КАС України з підстав наявності рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 березня 2012 року у справі № 1915/694/2012, яким було відмовлено у задоволенні позову громадянину ОСОБА_2 до Тернопільської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Тернопільської міської ради № 6/7/32 від 08 квітня 2011 року «Про впорядкування продажу пива, слабоалкогольних та алкогольних напоїв в роздрібній торгівельній мережі міста». Таке рішення міської ради було визнано законним. При цьому, суд першої інстанції вважав за можливе поновити позивачу строк звернення до суду.
16. Скасовуючи постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2016 року та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції висновувався на встановлені обставин щодо належного опублікування спірного рішення Тернопільської міської ради від 08 квітня 2011 року в газеті «Тернопіль вечірній» № 15 (1598) від 13 квітня 2011 року, як наслідок належної обізнаності позивача щодо наявності такого спірного рішення, та відсутності підстав для поновлення строку звернення з позовом до суду.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, а також залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення з позовом до суду та відсутності підстав для його поновлення. Вважає висновки суддів необґрунтованими, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
18. Зокрема доводи скаржника, в частині оскарження рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, зводяться до того, що судом не взяв до уваги Закон України «Про підприємництво», Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», положення статті 15 -2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», якими встановлені правила ведення підприємницької діяльності ліцензіатів. Крім цього, не врахований висновок викладений у постанові Верховного суду України від 24 травня 2016 року в справі № 2а-54/10, відповідно до якого місцева рада не уповноважена забороняти або обмежувати торгівлю алкоголю.
19. Щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції, яким позов залишений без розгляду. Скаржник зазначила, що судом апеляційної інстанції не застосовано ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України), не враховано правову позицію Верховного Суду від 13 березня 2019 року по справі № 712/8985/17 та безпідставно застосував ст. 99 КАС України. При цьому, уважає, що суд першої інстанції правомірно поновив строк звернення до суду.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з такого.
21. Предметом розгляду цієї справи є правомірність рішення Тернопільської міської ради № 6/7/32 від 08 квітня 2011 року «Про впорядкування продажу пива, слабоалкогольних та алкогольних напоїв в роздрібній торгівельній мережі міста».
22. За Конституцією України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (частина третя, четверта статті 140); органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).
23. На підставі ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 280/97-ВР), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
24. Як орган місцевого самоврядування міська рада в межах повноважень, визначених законом, приймає рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції України).
25. Згідно частин 1, 2, 5, 10, 11, 12 статті 59 Закону № 280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
26. У Рішенні Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України, проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
27. Частиною першою статті 99 КАС України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
28. Згідно з частиною другою статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
29. Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - це проміжок часу у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
30. Процесуальна можливість для звернення з позовом до суду пов'язана з певним часовим проміжком, протягом якого така особа може реалізувати своє право на звернення без застосування до неї наслідків пропуску такого строку, визначеного ст. 100 КАС України.
31. Визначення початку або встановлення такого строку випливає з того, що такий початок починає своє обчислення з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При чому в одному випадку це день об'єктивно достовірної та беззаперечної обізнаності такої особи, в іншому випадку таке обчислення повинно здійснюватися із можливості бути обізнаним про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (умовно), тобто встановлена так би мовити можлива обов'язковість бути обізнаним про ті обставини, що впливають або мають безпосередній вплив на відповідне порушення прав.
32. Суд зазначає, що норми пов'язують початок обчислення строку з не з тим, коли особа суб'єктивно з'ясувала для себе або почала усвідомлювати, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона об'єктивно повинна була дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність, що мають вплив на неї, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.
33. Суд касаційної інстанції звертає увагу, що дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
34. При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
35. Як зазначено судами попередніх інстанцій, що оскаржене рішення Тернопільської міської ради відноситься до регуляторного акту органу місцевого самоврядування, який відповідно до вимог частини дванадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» оприлюднюється у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
36. Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
37. Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що акти органів місцевого самоврядування вважаються доведеними до відома заінтересованих осіб з моменту їх опублікування в офіційних друкованих виданнях, розміщення на офіційній сторінці у мережі Інтернет.
38. Під час розгляду справи, судами встановлено, що рішення Тернопільської міської ради від 08 квітня 2011 року № 6/7/32 «Про впорядкування продажу пива, слабоалкогольних та алкогольних напоїв в роздрібній торгівельній мережі міста», згідно з яким заборонено продаж пива (крім безалкогольного), слабоалкогольних та алкогольних напоїв в торгівельній мережі міста, за винятком закладів ресторанного господарства, з 22:00 год. до 08:00 год, було опубліковано в газеті «Тернопіль вечірній» №15 (1598) від 13 квітня 2011 року.
39. Наведене підтверджується поданою у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником відповідача, належним чином завіреною копією сторінки газети «Тернопіль вечірній» №15 від 13 квітня 2011 року.
40. Окрім цього, зазначений факт належного оприлюднення та доведення до відома відповідної територіальної громади міста, також встановлений постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2016 року по справі № 1915/694/2012, яке з огляду на положення ст. 72 КАС України було враховано судом першої інстанції.
41. Отже, оскільки оскаржуване позивачем рішення від 08 квітня 2011 року № 6/7/32 «Про впорядкування продажу пива, слабоалкогольних та алкогольних напоїв в роздрібній торгівельній мережі міста» було опубліковано в засобах масової інформації 13 квітня 2011 року, таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач повинна була дізнатись про існування згаданого вище рішення не раніше з моменту його опублікування. Оскільки позивач мала право на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, вона повинна була усвідомлювати неминучий вплив такого рішення на її права, обов'язки та інтереси.
42. Оскаржуване рішення відповідача мало правовий вплив та дію на відповідній території місця розташування та господарської діяльності позивача, в тому числі виникали питання між позивачем та іншими органами влади щодо реалізації алкоголю та діяльності позивача до звернення з позовом до суду.
43. У той же час, позивач звернулася до суду лише 23 вересня 2015 року, тобто із спливом тривалого часу, більше ніж 4 років.
44. Правові наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені ст. 100 КАС України.
45. Відповідно до положень ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
46. Судом апеляційної інстанції зроблений правильний висновок про необґрунтованість доводів позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з огляду на триваючий характер порушення її прав спірним рішенням, оскільки перебіг строку звернення до суду обчислюється з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При вирішенні цього питання встановленню підлягає не тільки час обізнаності про наявність спірного рішення, але і наявність підстав, які можна вважати поважними для поновлення строку.
47. Відтак, наведені позивачем обставини щодо поважності пропуску нею строку звернення до суду не дають підстав для висновку, що він пропущений з поважних причин, що судом першої інстанції помилково враховано не було.
48. Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
49. З позовної заяви та доданих до неї матеріалів, які були предметом судового дослідження, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск строку звернення до суду та відсутністю підстав для його поновлення. Суд першої інстанції за відсутності поважних причин, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом безпідставно поновив такий строк.
50. Посилання скаржника на допущені порушення під час вирішення справи по суті судом першої інстанції норм матеріального права, а саме надання неналежної оцінки Закону України «Про підприємництво», Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», положенню статті 15 -2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», якими встановлені правила ведення підприємницької діяльності ліцензіатів та не врахування судом висновку викладеного в постанові Верховного суду України від 24 травня 2016 року в справі № 2а-54/10, відповідно до якого місцева рада не уповноважена забороняти або обмежувати торгівлю алкоголю, не приймаються до уваги. З огляду на скасування судом апеляційної інстанції постанови суду першої інстанції та залишення адміністративного позову без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду, з висновками якого погодився Суд, тому здійснювати переоцінку судового рішення суду першої інстанції щодо права підстав немає.
51. Стосовно доводів скаржника щодо не згоди з ухваленим судовим рішенням судом апеляційної інстанції, яким позов залишено без розгляду та не враховано правову позиції Верховного Суду від 13 березня 2019 року по справі № 712/8985/17, Суд вважає такі доводи безпідставними. Наведені скаржником доводи, як на підставу для задоволення своїх вимог, мають різний предмет, характер спірних правовідносин та обставини, що мають на їх вплив.
52. Окрім цього, Суд ще раз наголошує на тому, що позивач звертаючись з позовом до суду будучи обізнаним про наявність спірного рішення Тернопільської міської ради № 6/7/32 від 08 квітня 2011 року, усвідомлюючи про пропуск строку звернення з позовом до суду просила суд поновити такий строк. В той же час, судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позивач звернувся з позовом до суду поза межами встановленого законом строку, в той же час суд першої інстанції поновлюючи строк в постанові не навів жодних належних обґрунтувань, які надавали можливість поновити такий строк. Жодної оцінки з цього приводу щодо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, наведено не було.
53. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
54. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
55. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що всі доводи були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, їм була надана належна правова оцінка, жодних належних аргументів, які б доводили порушення цим судом норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
56. Відтак, враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для скасування постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2016 року та залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.
57. Суд касаційної інстанції визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
58. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
59. Оскільки Суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 607/16095/15-а - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов