вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" грудня 2019 р. Справа№ 910/7051/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Скрипки І.М.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 05.12.2019,
розглянувши апеляційну скаргу Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 (повний текст складено 12.08.2019.)
у справі № 910/7051/19 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»
до Київської міської ради
про визнання укладеною додаткової угоди до договору
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі, позивач або ПрАТ «ХК «Київміськбуд») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі, відповідач) про визнання укладеною з моменту набрання рішенням законної сили додаткової угоди про поновлення терміну дії Договору оренди земельної ділянки (посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 04.03.2002, реєстровий №360, та зареєстрованого Київським міським управлінням земельних ресурсів 07.04.2004 за №82-6-00159) між позивачем та відповідачем у редакції позивача, викладеній у прохальній частині позовної заяви.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ «ХК «Київміськбуд» вчинило дії, передбачені статтею 33 Закону України «Про оренду землі» та умовами пункту 7.1. Договору оренди, звернувшись до відповідача із листом щодо поновлення дії договору оренди, до якого долучило проект додаткової угоди про поновлення дії договору на той самий строк та на тих самих умовах, підписаний та скріплений печаткою позивача. Після закінчення строку дії договору позивач продовжив користуватися земельною ділянкою, жодних повідомлень про заперечення у поновленні договору позивач від відповідача у встановлений законом строк не отримував, рішень про відмову у поновленні договору відповідачем не приймалось, отже додаткова угода про поновлення договору оренди має бути визнана укладеною, а договір поновленим в силу положень частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 у справі №910/7051/19 позов задоволено повністю.
Визнано укладеною додаткову угоду про поновлення терміну дії Договору оренди земельної ділянки (посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 04.03.2002 за реєстровим №360 та зареєстрованого Київським міським управлінням земельних ресурсів 07.04.2004 за №82-6-00159), між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» та Київською міською радою в редакції, зазначеній у пункті 2 резолютивної частини рішення.
Присуджено до стягнення з Київської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
Приймаючи вказане рішення, судом було встановлено, що позивач у встановлений законом та умовами договору строк звернувся до відповідача із листом про поновлення Договору оренди, до якого був доданий проект додаткової угоди щодо поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, після закінчення строку договору оренди землі продовжив користуватися земельною ділянкою, а відповідач, у свою чергу, у встановлений законом строк не розглянув звернення позивача та обґрунтованих заперечень щодо поновлення строку дії договору не надав, а тому договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені ним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, 02.09.2019 (про що свідчить відбиток вхідного штемпеля Господарського суду міста Києва) Київська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 у справі №910/7051/19 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що чинним законодавством передбачено, що волевиявлення ради щодо розпорядження земельними ділянками територіальної громади міста Києва здійснюється шляхом ухвалення відповідних рішень на її пленарних засіданнях, на яких за поданням Київського міського голови депутатами узгоджується порядок денний. Наведене свідчить про те, що ухвалення відповідного рішення можливе лише за наслідком розгляду постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування, що, у свою чергу, спростовує твердження позивача щодо зволікання Київською міською радою у розгляді питання поновлення Договору, а також дає змогу дійти висновку, що відповідач не створював перешкоди позивачеві у користуванні земельною ділянкою, у реалізації права на поновлення дії договору оренди.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
19.09.2019 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити. У відзиві позивач наголосив на тому, що ним було чітко дотримано всі вимоги Закону України «Про оренду землі» щодо поновлення терміну дії Договору оренди земельної ділянки, а тому суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2019 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 у справі №910/7051/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Скрипки І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 у справі №910/7051/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 у справі №910/7051/19. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 у справі №910/7051/19 на 15.10.2019.
У судове засідання 15.10.2019 з'явились представники позивача та відповідача.
Суд у судовому засіданні 15.10.2019 перейшов до розгляду апеляційної скарги по суті, заслухавши пояснення представників сторін.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 у справі №910/7051/19 оголошено перерву до 19.11.2019.
19.11.2019 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване необхідністю подання доказів щодо належного виконання умов за договором і сплати орендної плати Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд».
У судове засідання 19.11.2019 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача підтримав подане ним клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача поклався на розсуд суду при вирішенні зазначеного питання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 у справі №910/7051/19 задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 05.12.2019.
02.12.2019 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи платіжного доручення, яким підтверджується сплата орендної плати за земельну ділянку на вул. Суворова (нинішня назва - вул. М. Омеляновича-Павленка), 4/6 за жовтень 2019 року.
У судовому засіданні 05.12.2019 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 05.12.2019 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні 05.12.2019 заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив її відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.
Представник відповідача 05.12.2019 підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
04.03.2002 між Київською міською радою (орендодавець) та Акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (яке у подальшому змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд») (орендар) був укладений Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 04.03.2002. за реєстровим № 360 (далі - Договір) (зареєстрований Київським міським управлінням земельних ресурсів 07.04.2004 за № 82-6-00159).
Відповідно до пункту 1.1. Договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради №380/1356 від 05.07.2001 передає, а орендар приймає в оренду на 15 (п'ятнадцять) років земельну ділянку на вул. Суворова,4/6 у Печерському районі міста Києва розміром 0,3419 га, в тому числі 0,0199 га в межах червоних ліній для експлуатації та обслуговування адміністративних будівель і споруд у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені в плані, що є невід'ємною частиною Договору (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка).
Договір набуває чинності з дня його державної реєстрації у Київській міській державній адміністрації (пункт 14 Договору).
07.04.2004 Договір був зареєстрований Київським міським управлінням земельних ресурсів за №82-6-00159.
Враховуючи умови пунктів 1.1., 14 Договору строк дії останнього закінчувався 07.04.2019.
У пункті 13 Договору оренди визначено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
За змістом пункту 7.1. Договору орендар має право на поновлення Договору після закінчення строку його дії.
У зв'язку з необхідністю поновлення строку дії Договору позивач 18.12.2018 звернувся до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення Договору оренди земельної ділянки відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі», до якого було додано, в тому числі, і проект додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки. У листі позивач підтвердив повне виконання умов договору оренди земельної ділянки, відсутність заборгованості з орендної плати за земельну ділянку та надав згоду, у разі необхідності, на приведення розміру орендної плати у відповідності до вимог чинного законодавства.
Факт отримання вказаного листа не заперечувався представником відповідача в судових засіданнях.
Не отримавши відповіді від відповідача, позивач заявою №01960/0/2-19 від 13.05.2019, тобто після закінчення строку дії Договору, звернувся до відповідача, направивши для підписання проект додаткової угоди до Договору про його поновлення на тих самих умовах на той же строк.
При цьому, у відповідності до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації від 12.06.2019 №05716-11208 по листу-повідомленню позивача від 18.12.2018 про поновлення Договору оренди земельної ділянки на засіданні комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 16.04.2019 вирішено розгляд питання про поновлення Договору перенести на наступне засідання цієї комісії.
Спір у справі виник у зв'язку з наявністю підстав, на думку позивача, для поновлення дії Договору оренди на той самий строк та на тих самих умовах на підставі частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга Київської міської ради не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними Європейським судом з прав людини у рішенні в справі Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.
У справі Steel and others v. The United Kingdom ЄСПЛ наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику у даній справі таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; за статтями 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», стаття 1 якого визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.
За змістом статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Законом України «Про оренду землі» визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 цього Закону передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди (стаття 15 Закону України «Про оренду землі»).
За приписами статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено поновлення договору оренди землі в наступному порядку.
Відповідно до частин 1-3 статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
Відповідно до частини 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Частинами 6-9 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності), уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
Частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Отже, нормами законодавства України, які є чинними під час виникнення спірних правовідносин (виникнення права на продовження дії договору) та на момент розгляду справи судом, прямо встановлено можливість автоматичного поновлення договорів оренди та обов'язковість оформлення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту його поновлення.
За змістом вказаної статті 33 Закону України «Про оренду землі» законодавчо відокремлено право на укладення договору оренди на новий строк шляхом укладення додаткової угоди, яке має бути реалізовано до спливу строку договору оренди землі, від права вважати продовженим договір оренди землі, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі за відсутності протягом одного місяця після спливу терміну дії договору листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні цього договору оренди, визначене у інших частинах цієї статті.
Відповідні положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» дозволяють продовжувати орендні правовідносини, але у першому випадку це право повинно бути реалізовано до спливу договору оренди, а у другому - воно може настати за відсутності заперечення іншої сторони протягом визначеного терміну після закінчення строку дії договору оренди землі.
Правову позицію щодо розрізнення підстав поновлення договору оренди за статтею 33 Закону України «Про оренду землі» сформульовано Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 25.02.2015 у справі №6-219цс14, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17, від 29.11.2018 у справах №920/752/17, №920/737/17, № 920/747/17, №920/751/17, №920/746/17, №920/744/17, №920/748/17, №920/749/17, від 16.01.2019 у справах №920/738/17, №920/743/17, від 20.03.2019 у справі №905/240/18.
Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», не пов'язані одна з іншою.
При цьому необхідно звернути увагу на те, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі, у тому числі продовжує приймати, як належну, сплату орендної плати. Відсутність такого заперечення може мати прояв у «мовчазній згоді». Отже, у такому випадку має місце добросовісне та належне виконання орендарем умов договору оренди та одночасне безумовне прийняття такого виконання орендодавцем.
У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України «Про оренду землі», і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.
У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України «Про оренду землі». При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на час укладення Договору) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Таким чином, Договір оренди земельної ділянки між позивачем та відповідачем від 04.03.2002 набрав чинності після його державної реєстрації, тобто з 07.04.2004, а встановлений пунктом 1.1. Договору 15-ти річний строк його дії спливав, відповідно, 07.04.2019.
Виходячи зі змісту позовної заяви, позовні вимоги у даній справі заявлені на підставі частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Як підтверджується матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з необхідністю поновлення строку дії Договору позивач 18.12.2018 звернувся до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення Договору оренди земельної ділянки, до якого було додано, в тому числі, і проект додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки.
Не отримавши відповіді від відповідача, позивач заявою №01960/0/2-19 від 13.05.2019, тобто після закінчення строку дії Договору, звернувся до відповідача, направивши для підписання проект додаткової угоди до Договору про його поновлення на тих самих умовах на той же строк.
Після закінчення строку дії Договору оренди, у встановлений частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» місячний строк, Київська міська рада жодних заперечень проти поновлення Договору не висловила, лист-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі позивачу не направляла.
Доказів на спростування зазначеного матеріали справи не містять.
При цьому, матеріали справи не містять доказів повернення земельної ділянки позивачем відповідачу після закінчення строку Договору оренди землі (після 07.04.2019), про що свідчить відсутність відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки, а отже позивач, за відсутності своєчасних заперечень відповідача, продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення Договору оренди. При цьому, як вбачається із матеріалів справи, позивач продовжує сплачувати орендну плату за користування землею, що в тому числі підтверджується довідкою від 01.05.2019, платіжними дорученнями, податковою декларацією з плати за землю.
Більш того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту звернення відповідача до позивача після закінчення строку дії Договору оренди із вимогами про звільнення земельної ділянки. Матеріали справи, поруч із цим, не містять доказів на підтвердження неналежного виконання позивачем умов Договору.
Із наявних у матеріалах справи доказів, крім того, вбачається, що позивач є власником об'єктів нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. М. Омеляновича-Павленка (Суворова), 4/6, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №30506508 від 05.12.2014 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №119848218 від 05.04.2018.
Таким чином позивач, який продовжив користуватись спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії Договору оренди, за відсутності заперечень відповідача проти поновлення, мав підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме на підставі частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі».
Посилання скаржника на те, що рішення щодо можливості поновлення договору оренди земельної ділянки приймається Київською міською радою, а тому спірна додаткова угода не могла бути укладена поза як відповідного волевиявлення Київради на пленарному засіданні, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно до пункту 9.11. Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №241/2463, договори оренди земельних ділянок, строк дії яких закінчився, поновлюються на той самий строк без прийняття Київською міською радою рішення про поновлення договору оренди у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення цього строку листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі та за умови згоди орендаря на приведення розмірів орендної плати за земельну ділянку та інших умов договору у відповідність до вимог законодавства.
У контексті спірних правовідносин колегія суддів також вважає за необхідне застосувати практику Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999, заява №311107/96, п. 54).
Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу. Зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (c.f. Рressos Соmpania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, №332, с. 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року у справі «Von Мaltzan and others v. Germany»), ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту.
Як було встановлено судом під час розгляду справи, позивач, за відсутності будь-яких заперечень зі сторони відповідача, продовжив користуватись земельною ділянкою після закінчення строку дії Договору, а відтак, у позивача виникли «правомірні очікування» та «законні сподівання» щодо продовження користування земельною ділянкою на праві оренди, які підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на вищевикладені обставини.
Крім того, застосовуючи за аналогією до спірних правовідносини проголошений Європейським судом з прав людини в своїх рішеннях (зокрема, у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04), у справі «Беєлер проти Італії» (заява №33202/96), у справі «Онер'їлдіз проти Туреччини» (заява №48939/99), у справі «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (заява №21151/04), у справі «Москаль проти Польщі» (заява №10373/05) обов'язок неухильного дотримання принципу належного урядування, який хоч і стосується офіційних повноважень органів державної влади (в т.ч. місцевого самоврядування), однак, не нівелює їх обов'язку дотримання принципів прозорості і ясності їхніх дій, мінімізації ризику помилок при реалізації своїх прав як учасника правочину з окремим суб'єктом господарювання, слід дійти висновку, що Київська міська рада не дотрималася у спірних правовідносинах принципу належного урядування та за відсутності жодних заперечень проти поновлення дії договору, висловлених у встановленому законом порядку, безпідставно ухилилася від укладення додаткової угоди про поновлення договору, яка, фактично, є документальним оформленням прав позивача на використання земельної ділянки.
За змістом статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Відповідно до частини 8 статті 33 Закону України «Про оренду землі» додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.
Відтак, оскільки обставини справи свідчать про вчинення позивачем необхідних дій, направлених на укладання додаткової угоди щодо поновлення Договору оренди земельної ділянки від 04.03.2002, укладеного між Київською міською радою (орендодавець) та Акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд», а відповідач безпідставно ухиляється від укладення угоди про поновлення договору, яка, фактично, є документальним оформленням прав позивача на використання земельної ділянки, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання укладеною додаткової угоди до Договору оренди земельної ділянки в редакції, що запропонована позивачем.
Обраний позивачем спосіб захисту за своєю правовою природою відповідає характеру порушеного права, про яке зазначає позивач у позові, та узгоджується з передбаченими законом способами захисту.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім наведених у мотивувальній частині постанови взяті судом до уваги, однак не спростовуються висновків суду щодо задоволення позовних вимог у даній справі.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Доводи апеляційної скарги Київської міської ради не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість задоволених судом позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Київської міської ради є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 у справі №910/7051/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2019 у справі №910/7051/19 залишити без змін.
Матеріали справи №910/7051/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 19.12.2019.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
І.М. Скрипка