79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" грудня 2019 р. Справа №907/720/18
Місто Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.
суддів Матущак О.І.
Якімець Г.Г.
секретар судового засідання - Борщ І.О.
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - Лапка І.С. (адвокат)
розглянувши апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю “Шкала-Енерджі” б/н від 26.06.2019
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2019, (суддя: Ремецькі О.Ф., м. Ужгород, повний текст рішення складено - 06.06.2019)
у справі №907/720/18
за позовом Малого підприємства “Надія”, м. Тячів,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Шкала-Енерджі”, м. Тячів,
про стягнення 381 330,00 грн. неустойки,
короткий зміст вимог позову та рішення суду першої інстанції:
позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення суми 381330,00грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за договором оренди №25/А від 20.06.2014 у зв'язку з порушенням строків повернення майна, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 19, 42 Конституції України, ст.ст.626, 638, 631, 759, 785, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 291 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2018 року вжито заходи забезпечення позову до набрання рішенням у справі законної сили.
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2019 у справі №907/720/18 - позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шкала-Енерджі» на користь малого підприємства «Надія» 381330 грн. неустойки, а також суму 5719,95 грн. - у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 881,00 грн. - у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що орендар не здійснив жодних дій, спрямованих на фактичне повернення орендованого майна, продовжував знаходитись в орендованому приміщенні після припинення договору, а отже не вжив всіх залежних від нього заходів виконання умов договору стосовно повернення майна, які залежали насамперед від його волі. сторони у пункті 1.5 Договору погодили, що складське приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту повного його звільнення та підписання сторонами акта приймання-передачі. Належних доказів повернення предмета оренди матеріали справи не містять.
Відповідачем в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Шкала-Енерджі” б/н від 26.06.2019, в якій скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та в позові відмовити, мотивуючи це тим, що:
1) суд першої інстанції не надав оцінки тому, що сторони врегулювали питання щодо використання тих же складських приміщень шляхом новації таких зобов'язань, тобто шляхом укладення іншого договору оренди на новий строк, зокрема, 01.01.2015 року між МП «Надія» та ТОВ «Шкала - Енерджі» укладено договір № 26 про надання в строкове платне користування складського приміщення за адресою м.Тячів, вул. Пролетарська, 2, площа 300 м. кв., про що підписано також відповідний Акт передачі. Надалі, 31.12.2015 року був складений Акт про повернення майна з оренди, площею 300 м.кв. Скаржник вважає, що з наведеного вбачається, що станом на 31.12.2014 року ТОВ «Шкала-енерджі» звільнило площу складського приміщення, а внаслідок укладення договору № 26 знову набула прав користування складським приміщенням площею 300 м.кв. Скаржник вважає, що предметом договорів №№ 25А та 26 є одне й те саме нерухоме майно.
2) МП «Надія» не могло надати додаткові площі в користування відповідачу в силу того, що таких додаткових площ в МП «Надія» просто не існувало на той момент, оскільки складські приміщення також надавалися в оренду і іншій особі;
3) у даному випадку відсутня вина відповідача, що є підставою для стягнення такої неустойки, договором не передбачено, що оформлення акут повернення майна лежить на відповідачу;
4) позовні вимоги заявлено з пропуском позовної давності. Зокрема, скаржник вважає, з посиланням на відповідне Рішення Конституційного Суду України, що ч.2 ст. 786 ЦК України не може поширюватися на спірні правовідносини. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права. Вважає, що строки давності пропущені позивачем без поважних причин та не переривались.
Позивач МП «Надія» 24.09.2019 року подав відзив на апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строків на подання відзиву на апеляційну скаргу. До відзиву на апеляційну скаргу долучено ряд документів, зокрема, судові рішення, копії наказів, а також копії інших договорів оренди складських приміщень.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05/11/2019, постановленою в судовому засіданні, поновлено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та ухвалено долучити відзив разом з поданими документами, оскільки такі доповнюють позицію позивача в суді першої інстанції та не є новими доказами по справі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи це тим, що :
1) матеріалами справи та відповідними доказами спростовується твердження скаржника про те, що у позивача були відсутні достатні площі складських приміщень для передачі їх в користування;
2) відповідачем з його ж вини не повернуто орендоване майно за Договором № 25А після закінчення дії договору, що тягне за собою застосування положень ст. 785 ЦК України. зазначене правопорушення є триваючим. Стягнення неустойки за несвоєчасне повернення речі можливе за весь час прострочення такого неповернення згідно ч.2 ст. 785 ЦК України;
3) нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати входить до складу зобов'язання з повернення орендованого майна, яке за своєю суттю є негаторним, а тому на вимоги з приводу виконання цього негаторного зобов'язання не може поширюватися позовна давність, оскільки йдеться про триваюче правопорушення;
4) позивач вважає, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки даному випадку підлягає застосуванню ч.2 ст. 786 ЦК України;
5) позивач звертає увагу, що відлік строку позовної давності розпочався не 01.01.2015 року, як це вважає відповідач, а за спливом першого кварталу користування відповідачем об'єктом оренди, тобто з 01.04.2015 року, коли позивач мав право здійснити перше нарахування в порядку ч.2 ст. 785 ЦК України, оскільки такий порядок був встановлений сторонами в договорі. Відтак, строк позовної давності завершився 01.04.2018 року.
6) строк позовної давності переривався, що підтверджується тим, що 07.03.2018 року МП «Надія» звернулось до ТОВ «Шкала - Енерджі» з вимогами про стягнення грошових коштів по договору № 25А від 20.06.2014 року, таким чином до спливу строку позовної давності 01.04.2018 року такий строк переривався 07.03.2018 року.
У судове засідання 10.12.2019 року не з'явився представник позивача, хоча учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Згідно ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи встановлені строки розгляду справи, те, що явка представників сторін не визнавалася судом обов'язковою у даній справі, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника позивача на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасувати, з ухваленням нового рішення у справі, з огляду на наступне.
Згідно встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :
Малим підприємством «Надія» (далі - МП «Надія», орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шкала-Енерджі» (далі ТОВ «Шкала-Енерджі», орендар) 20.06.2014 укладено договір №25/А (далі договір №25/А), за умовами якого МП «Надія» передає, а ТОВ «Шкала- Енерджі» приймає в строкове платне користування складське приміщення (в т.ч. дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: м. Тячів, вуд. Пролетарська, 2. Загальна корисна площа складу - 500,0 м. кв. (п. 1.1. договору).
За умовами п. 2.1. договору №25/А, вартість користування складським приміщенням становить 1,5 дол. США за один кв.м. у гривневому еквіваленті по закупівельному курсу долара США в «ОТП Банк» на день розрахунку. Плата за користування складським приміщенням, здійснюється поквартально авансовим платежем, шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок МП «Надія» та становить: 500 кв. м. х 1,5 доларів США = 750,00 доларів США х 3 міс = 2250,00 доларів США в гривневому еквіваленті по закупівельному курсу долару США в «ОТП Банк» на день розрахунку, при чому перший авансовий платіж за три місяці Товариство проводить в день підписання даного договору. Всі наступні авансові платежі проводяться орендарем за 10 днів до закінчення попереднього трьох місячного терміну.
Складське приміщення вважається поверненим підприємству з моменту повного звільнення складського приміщення та підписання сторонами Акта прийому-передачі (п. 1.5 Договору).
Пунктом 6.1. Договору визначено, що строк його дії з 20.06.2014 до 31.12.2014.
Договором обумовлений обов'язок орендаря (користувача) повернути приміщення в належному стані з урахуванням фізичного зносу, та провести всі розрахунки за користування складу у випадку припинення дії Договору (пункт 3.5).
На виконання умов договору №25/А між сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання та передачі майна згідно договору оренди № 25/А, від 20.06.2014, за яким відповідач прийняв в користування складське приміщення площею 500 кв.м., вартістю 2000 000, 0грн.
Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем положень п.п.1.5, 3.5 Договору № 25А після закінчення дії Договору 31.12.2014.
Позивачем-орендодавцем МП «Надія» з покликанням на ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України боржнику-орендарю (ТОВ «Шкала-Енерджі») за період з 01.01.2015 до 31.12.2015 нараховано неустойку в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення на загальну суму 381 330,00 грн. Стягнення вказаної суми є предметом заявлених вимог.
Як також вбачається з матеріалів справи та доводів сторін, в подальшому, 01.01.2015 року між сторонами було укладено Договір № 26, предмет договору: МП «Надія» передає, а ТОВ «Шкала Енерджі» приймає в строкове платне користування складське приміщення (в т.ч. дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою : м.Тячів, вул. пролетарська, 2, загальна корисна площа складу - 300 м.кв., строком до 31.12.2015 року.
Відповідач стверджує, що за вказаним договором № 26 в оренду було передане те саме приміщення, яке було передано в оренду за Договором № 25/А. Крім того, відповідач вважає, що в результаті укладення договору оренди № 26 ним було повернуто майно з оренди за договором №25А. Звертає увагу, що між сторонами також складено Акт про повернення майна з оренди за Договором № 26, що на його думку свідчить про відсутність порушень з боку ТОВ «Шкала - Енерджі».
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що відповідачем не надано жодних документальних доказів на підтвердження його доводу про те, що за договором № 26 в оренду було передане те саме приміщення, що було передане в оренду за договором №25А. Апеляційним судом неодноразово з'ясовувалося зазначене питання, однак відповідач не підтвердив такі його доводи жодними доказами. Крім того, у даній справі предмет позову стосується договору оренди № 25А, а відтак, предмет доказування повинен бути в межах предмету позову та стосуватися виконання договору №25А. Зазначені доводи не звільняють відповідача від виконання умов договору №25А.
Матеріалами справи підтверджено, що приміщення різних площ, які належать МП «Надія», за адресою : місто Тячів, вул. Пролетарська, 2, в різні періоди одночасно використовувались ТОВ «Шкала-Енерджі» (Україна) та Представництвом Торгового ТОВ «Шкала-Енерджі», загальний розмір цих площ не перевищував загальну площу приміщень, які належать позивачу, що підтверджується витягом з відповідного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с 95 Т.1). Відтак спростовуються доводи апелянта про те, що складське приміщення площею 500 кв.м. (стягнення неустойки за неповернення якого є предметом даного спору) в той же час перебувало в користуванні Представництва Торгового ТОВ «Шкала-Енерджі» згідно з договором №25 від 20.06.2014, на підставі якого здійснювалось стягнення згідно з судовими наказами в справах наказного провадження. Дані висновки апеляційного суду узгоджуються також з доводами відзиву на апеляційну скаргу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами у спорі, в період з 20.06.2014 до 31.12.2014 між ними існували договірні відносини щодо оренди складських приміщень (в т.ч. двох навантажувально-розвантажувальних естакад), що розташовані за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, загальною площею 500,0 м. кв.
Відповідно до ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містить ст.759 ЦК України.
Договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ст. 291 Господарського кодексу України).
Відповідно до вимог статті 795 ЦК України договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.
Законодавство у сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акту приймання-передачі. У разі невиконання обов'язку, передбаченого ч.1 ст. 785 ЦК України, цивільним законодавством передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої нормою ч.2 ст.785 ЦК України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого приміщення за актом приймання-передачі.
Частиною 1 ст.614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Орендар не здійснив жодних дій, спрямованих на фактичне повернення орендованого майна, що свідчить також про невиконання ним відповідних умов договору, які передбачають обов'язкове повернення майна за відповідним Актом. Крім того, відсутні докази того, що орендар здійснював пені дії щодо повернення майна з оренди, а відтак, орендар не вжив усіх залежних від нього заходів виконання умов договору стосовно повернення майна, які залежали насамперед від його волі.
Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Водночас, у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, господарські суди мають враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.
Поряд з цим, сторони у пункті 1.5 Договору погодили, що складське приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту повного його звільнення та підписання сторонами акта приймання-передачі.
Зазначених доказів повернення предмета оренди матеріали справи не містять. Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом. 5.1 Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.
Отже, з наведеного вбачається, що відповідачем у спірний період не було повернуто орендованого приміщення на виконання Договору оренди № 25А, що є підставою для стягнення неустойки відповідно до ст. 785 ГПК України. З огляду на викладене, позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача неустойку у розмірі 381330,00 грн. за прострочення виконання ним зобов'язання з повернення майна у період з січня по грудень 2015 року. Таким чином, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції в тій частині, що права позивачу були порушені неправомірними діями відповідача щодо неповернення орендованого майна.
Разом з тим, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності в суді першої інстанції (а.с. 89 Т.1).
Застосування наслідків спливу строку позовної давності згідно чинного законодавства застосовуються у разі встановлення порушення права позивача, а поданням заяви про застосування строків позовної давності інша сторона погоджується із порушенням прав позивача.
Відповідно до вимог чинного законодавства за захистом свого цивільного права або інтересу особа може звернутися до суду у строк, визначений статтями 257, 258 Цивільного кодексу України.
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Спеціальна позовна давність в один рік відповідно до приписів пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним.
Згідно ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Суд першої інстанції зазначив, що твердження відповідача про сплив позовної давності є безпідставними, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 786 Цивільного кодексу України, обчислення строку позовної давності стосовно вимог наймодавця починається з моменту повернення майна наймачем.
Згідно ч.1 ст. 786 ЦК України («Позовна давність, що застосовується до вимог, які випливають із договору найму») до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.
Згідно ч.2 ст.786 ЦК України перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.
Офіційне тлумачення положення статті 786 ЦК України наведене в Рішенні Конституційного Суду України № 14-рп/2012 від 03.07.2012 (у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „Науково-виробнича фірма „VD MAIS“ щодо офіційного тлумачення положень статті 786 Цивільного кодексу України).
У вказаному Рішенні Конституційного Суду України передбачено, що положення статті 786 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності в один рік слід розуміти так, що воно застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди).
Крім того, у мотивувальній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України передбачено, що Конституційний Суд України вважає, що положення статті 786 Кодексу мають єдиний зміст, завершену структуру і встановлюють спеціальну позовну давність - один рік - та початок її перебігу щодо вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі. Положення частини другої цієї статті не поширюється на інші вимоги, що випливають із договору найму (оренди).
А відтак, з огляду на вищезазначене, посилання суду першої інстанції на ч.2 ст. 786 ЦК України без урахування диспозиції частини першої ст. 786 ЦК України є неправильним застосуванням вказаної норми закону у даному випадку.
Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Договір оренди № 25А було укладено до визначеного сторонами терміну, а саме кінцевої календарної дати - до 31.12.2014 року.
Відтак, про порушення свого права відповідачем стосовно неповернення орендованого майна позивач міг дізнатися після минування вказаного терміну - календарної дати (31.12.2014). Доказів про наявність перешкод для такої обізнаності позивачем не подано.
Позовну заяву позивачем подано - 11.12.2018 року (згідно відбитку канцелярського штампу суду першої інстанції), тобто після спливу трирічного строку позовної давності стосовно нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкту оренди.
Разом з тим, позивач вважає, що ним не пропущено строку позовної давності, оскільки відлік строку позовної давності розпочався за спливом першого кварталу користування відповідачем спірним об'єктом оренди, тобто з 01.04.2015 року, коли позивач мав можливість здійснити перше нарахування в порядку ч.2 ст.785 ЦК України, оскільки такий порядок розрахунків був встановлений сторонами в договорі, станом на 01.01.2015 позивач не міг нарахувати неустойку в розмірі подвійної орендної плати (договором визначена щоквартальна оплата) за 1-ий квартал 2015 року, який ще не минув, оскільки такі нарахування були б передчасними.
Позивач покликається на ст. 264 ЦК України та на обставини про переривання перебігу позовної давності, оскільки 07.03.2018 року МП «Надія» звернулось до ТОВ «Шкала - Енерджі» з вимогами про стягнення грошових коштів, які зокрема, випливають з договору №25А від 20.06.2014 року, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.03.2018 року за наведеними вимогами було відкрито провадження у справі №907/172/18 за вказаним позовом. Таким чином, позивач вважає, що до спливу строку позовної давності -1.04.2018 року, такий строк переривався 07.03.2018 розпочав свій перебіг заново.
Згідно ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Щодо вказаних доводів скаржника, то апеляційний суд вважає, що такі стосуються вимог скаржника про заборгованість зі сплати орендної плати по договору № 25А та порядку нарахування орендної плати, однак у даній справи предмет позову не стосується стягнення боргу з орендної плати, натомість стосується іншого зобов'язання орендаря - повернення орендованого майна у встановлені строки. Крім того, встановлено, що вимоги позивача у справі №907/172/18 та прийняте у даній справі рішення суду не стосуються договору № 25А, вимоги за яким є предметом позову у даній справі. А відтак, наведене свідчить про відсутність доказів на підтвердження доводів про переривання строку позовної давності.
Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно ч.5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, а судом не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності. Відтак, у даній справі встановлення факту спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом з тим, сплив позовної давності не є підставою для припинення зобов'язання, оскільки сам інститут позовної давності повязується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення.
Скаржником в апеляційній скарзі наведено підставні доводи в частині пропуску позивачем строку позовної давності та відсутності підстав для переривання строку позовної давності, а також щодо того, що позивач не наводив поважності причин пропуску строку позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем не наведено обґрунтованих доводів на спростування доводів апеляційної скарги.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2019 у справі №907/720/18 порушено норми матеріального права щодо регулювання позовної давності та наслідків спливу позовної давності, а тому наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Пунктами 1,2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції.
У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги, скасуванням рішення суду першої інстанції та прийняттям нового рішення про відмову в позові, вимогами ст. 129 ГПК України, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції покладається на позивача; судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції - підлягає стягненню з позивача на користь скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 255, 269, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Шкала-Енерджі” б/н від 26.06.2019 - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 23.05.2019 у справі №907/720/18 - скасувати. Ухвалити нове рішення.
3. У позові Малого підприємства “Надія” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Шкала-Енерджі” про стягнення 381 330,00 грн. неустойки - відмовити.
4. Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції - покласти на позивача.
5. Судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 580,0 грн. - стягнути з Малого підприємства “Надія” (ідентифікаційний код - 13583486) на користь скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Шкала-Енерджі” (ідентифікаційний код - 35611593).
6. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.
Головуючий (суддя-доповідач) Т.Б. Бонк
Судді О.І. Матущак
Г.Г. Якімець
Повний текст постанови складено - 17.12.2019.